#син цю

[ascorian]

син цю и сян лин стригли друг дргуа. но кто то не очень хорошо управляется с ножницами

#xingqui #xiangling #xiangtao #hu tao #genshin impact #син цю #геншин импакт #сян лин #ху тао #ascorian

[lorandesore]

Xingqiu

#xingqiu #xíngqiū #fanart #genshin impact #genshin fanart #aged up #lorandesore #син цю

[ilmpuwu]

Yandere Xing Qiu!

#genshin impact #xingqiu #геншин импакт #genshin fanart #art #fanart #син цю

[larisrenard]

– Я полагаю, нам пора возвращаться, – Син Цю кладет руку на плече Чунь Юня, заставляя обернуться.

– Сейчас? Но мы до сих пор ничего не нашли... – Чунь Юнь хмурит брови, а в его голосе бьется едва сдерживаемое раздражение – ...ни следов присутствия, ни подтверждения того, что зло было изгнано...

Син Цю согласно кивает, заглядывая другу в глаза.

– Я понимаю твое негодование, но сейчас тебе нужно отдохнуть. Мы и так провели здесь слишком много времени, как ты считаешь? – мягкая улыбка и легкое похлопывание по плечу заставляют Чунь Юня немного прийти в себя.

– Думаю, если тут и был злой дух, теперь он точно не рискнет вернуться. Твоя Ян, должно быть, внушила страх всем сущностям вокруг еще на подходе, вот мы никого и не встретили – Син Цю берет в свои руки кулак экзорциста, заставляя его разжаться и медленно чуть ощутимо поглаживает ладонь – Ну вот, а теперь дыши глубже...

– Ты прав... – Чунь Юнь делает несколько глубоких вдохов и медленных выдохов, возвращая самообладание. Вместе с ним приходит чувство стыда и вина, которые, в прочем, он старается тут же обуздать.

– Я снова поступил опрометчиво, и чуть не потерял контроль. Мне стоит быть внимательнее к своим состояниям...

– Тебе стоит больше отдыхать! – Син Цю скрещивает руки на груди, разыгрывая задумчивость – Ты ведь никогда не бывал на праздниках, так?

___

Едва различимый в темноте огонек с неистовым свистом начал набирать высоту, за ним второй, третий... И когда уже десятки огоньков, кажется, поравнялись с зажигающимися звездами, они вдруг разорвались морем красок. Небо на несколько мгновений превратилось в удивительное полотно, где хитро переплетались тысяча историй, проживающих свою настолько же короткую, насколько и прекрасную жизнь. Но стоит только последнему цвету затеряться, растворившись в темном небе, как все повторятся снова. Сотни огоньков продолжают друг друга, узор за узором рисуя все новые картины. Еще громче, еще выше, еще ярче...

У Чунь Юня захватывает дыхание, он невольно хватается за перила, не отрывая взгляда от невероятного зрелища. Син Цю тоже заворожен, но не упускает возможности продекларировать стих-цы пришедший на ум. Когда гремит последний залп, его ладонь накрывает руку экзорциста. Разом становится тихо и темно. В воздухе витает запах пороха.

– Тебе понравилось? Чунь Юнь чуть вздрагивает, когда голос Син Цю режет тишину, и в тот же момент становятся заметны влажные дорожки, очертившие его щеки.

– Красиво... – отчего-то шепчет он, и, словно опомнившись, стирает слезы, спеша перевести взгляд с неба на бледную луну, купающуюся в море.

– Давай вернемся на постоялый двор... Кажется, Ян опять выходит из-под контроля, – все так же шепотом продолжает он.

– Почему ты так решил? – Син Цю улыбается одними глазами, глядя, как экзорцист хмурит брови.

– Я не испытываю грусть, но почему-то хочу плакать.

– Ох, дорогой Чунь Юнь! –холеная рука ложится на щеку заставляя исчезнуть признаки когда-то проступивших слезинок. Син Цю едва сдерживает беззлобный смешок и слегка склоняет голову вбок, стараясь заглянуть в глаза Чунь Юня.

– Нет ничего плохого в том, чтобы плакать, когда тебе хорошо или смеяться, когда тебе грустно... Только ты решаешь, что будет правильным.

– Но такого никогда раньше не было... Я бы знал...  – на лице экзорциста разом проступают смятение и стыд.

– Ты бы знал, если бы чаще выходил куда-то... – Син Цю усмехается, но не отнимает руки от щеки Чунь Юня – В Ли Юэ столько причин для того, чтобы смеяться и плакать от души... Я покажу тебе.

Чунь Юнь не успевает ничего ответить, как между ними сокращается расстояние.

– Начнем, пожалуй, прямо сейчас... – Син Цю заключает его в крепкие объятия, целуя в щеку.

#син цю #чунь юнь #геншин импакт #фанфикшен #зарисовки #писательство #xingqui #chongyun #xingqiu x chongyun #genshin impact #fanfiction #drafts #writing

[emoboy54]

да не трогал син цю этот ваш чугун

#genshin #genshin chongyun #genshin xingqiu #геншин импакт #син цю #чун юнь

[itsloriel]

Святий Миколаю, не хочу дарунків, Я зовсім не хочу того, що колись - Отих загадкових, красивих пакунків… Я хочу, щоб мрії про інше збулись.

Закрий наше небо своїми руками, Щоб вражі ракети не падали знов… Щоб син повернувся скоріше до мами, Щоб тут, в Україні, розквітла любов…

Лікуй наші рани… бо їх не злічити, В окопи холодні неси теплоту… І дай нам терпіння усе пережити, Спини, якщо можеш, цю кляту війну!

Прийди до малят, що лишились без мами, Й до тих, чий татусь не вернувся з війни… Візьми їх в обійми святими руками, Щоб дотик батьківський відчули вони…

Святий Миколаю, не хочу дарунків, В нас інші бажання в ці темні часи - Ти замість отих загадкових пакунків Нам мир у торбині ��воїй принеси..

[wnrrrarr]

Итак

Я покрутила перед работой (~80 круток получилось)

Иииии вот такие итоги:

Чича меня любит уж очень сильно,ибо я по-другому не могу понять ее такую сильную любовь ко мне и сбивание ВСЕХ гарантов которые только были.Она участвовала везде.

Но я докрутила!!!

Осталось накрутить оружие….

Снова копить 😢 Надеюсь получится быстро

Син Цю порадовал.очень его ждала) теперь радуюсь +3 созвездия

Фишль и так была С6,но выпала,по классике,ещё пару раз

Диона один раз упала,она у меня есть,но не играю совсем 🤷🏼‍♀️

Крч говоря,собрала всех по итогу!

#мой пост #геншин #мой блог #genshin impact #русский tumblr #игры #мобильные игры #genshin neuvillette

[zlabjola]

Таке дивне відчуття. Наче я десь на фоні. Завжди так на вихідних. Не відчуваю себе. Спробувала конс��лер, який вчора придбала. Що ж. Виглядає трохи краще за попередній. Але не певна, що воно було варте грошей. Хоча наче трохи легший сам по собі. Немає відчуття важкості під очима.

Пропилососила тільки що. Я часто роблю перерви поки пишу нотатки. Трохи полегшало, бо до цього, коли я дивилася на брудний килим і безлад в кімнаті мене жахала думка про те, що треба встати зі свого замороженого положення і прибирати. Навіть обідати не хотілося. Хоча зараз я починаю відчувати голод.

Мене дратує основне світло в кімнаті. Треба якусь настільну лампу з жовтим світлом. Давно треба вже. Бо це біле і яскраве видирає мені очі.

Але не час зараз для таких витрат. Я і так витратила грошей:

Консилер (жалкую про цю витрату, я його хотіла, але саме зараз в мене немає задоволення від покупки, особливо після сьогоднішньої спроби нафарбуватися, я ледь ментал брейкдаун не схопила)

шампунь для кучерявого волосся і сухий шампунь (оце так річ, не для частого використання, але боже як це допомагає, коли голова брудна ввечері, а на ранок мити немає часу, не жалкую про цю покупку)

крем для обличчя (про це теж не жалкую, я не хочу бути динозавром)

Я ще думаю, чи не взяти туш. Це вже пізніше, мабуть. Завтра я піду оформлювати закордонний паспорт. Хотілося б вигляди гарно. Ну, краще ніж на фото в айді дворічної давнини. Жахливе фото. Але поки фарбувалася, змирилася, що краще не буде. Просто хочу нарешті поставити галочку навпроти цього пункту. Думаю, десь під кінець цього тижня тічка у кішки закінчиться остаточно і можна буде записатися на операцію. Нарешті. Вже не можу чекати. Треба і навпроти цього поставити галочку.

Сьогодні зателефонувала бабуся. Попросила завтра приїхати. Я то приїду, але тільки через те, що сьогодні я все таки вихідна вже. І після цього я постараюся вибудувати чіткіші межі з нею. Бо вона не знає, що я вихідна сьогодні. По ідеї сьогодні мав бути мій 11-й робочий день підряд. Про що вона знає. Я їй казала, що в мене багато замін і я працюю. Тим не менш її це не спиняє просити мене приїхати аж на ранок, бо не може сама взяти слухавку і зателефонувати у швидку. Вчора вона сказала, що у неї щось з пальцем на другій, здоровій нозі. Варіанти два, або нам усім пощастить і це просто забиття. Або це знову судини і цей палець доведеться відрізати. Сподіваюся, перше. Вона питала в мене скільки грошей я можу дати. І моя відповідь її розчарувала. Тож це друга причина з якої я відступаю. Навіть якщо це призведе до моєї втрати будь яких шансів на хоч якийсь спадок. Воно того не варте. Я не хочу зараз опинитися на мілині через те, щоб невідомо коли отримати малесеньку квартиру з незручним розробленням у місті. У неї є син. Вона його відповідальність у першу чергу. Я стараюся себе заспокоїти і не перейматися цим так сильно. Частково саме думки про це мене так заморозили. Я наче у тумані. Вічно якась хуйня на горизонті і я весь час переймаюся, чи пронесе цього разу. Може мої думки звучать уїдливо і егоїстично, але я не хочу віддавати свої і так мізерні ресурси людині, яку це не врятує вже.

Не знаю чи варто вийти пройтися. Варто, хотіла сходити за солодким. Я вранці через нерви доїла усю шоколадку, не мою... треба назад повернути. Чогось саме під час такого підвішеного стану мене тягне на шоколад. Без добавок. Звичайний молочний шоколад.

З одного боку, я відчуваю, що мені немає на що жалітися. У інших людей в житті трапляються значно гірші речі, які від них не залежать. Є звісно ті, хто сам накликав біду на свою голову. Але є і ті, кому просто не пощастило. А мені і не щастить, але й не трапляється якоїсь жесті. Маячать деякі небезпеки на горизонті, от як здоров'я бабусі чи заборгованості батьків по квартирі. Але є шанс їх уникнути. Хоча час від часу мені здається, що це ілюзія. І насправді ці речі повільно, але невпинно летять прямо на мене.

#особистий щоденник

[foolish-neko-reads]

"Народжений блискавкою" М. Руденко

Книга про боротьбу проти диктатури, яка має в собі якісь вайби "Острову доктора Моро" й трошки від казки про Колобка, Дюймовочку, Котаро тощо. Мабуть, це не зовсім та пригодницька література, яку легко зрозуміти дитину. Хоча у книзі зазначено, що вона призначена для середнього та старшого шкільного віку. В ній ніби нема акценту. Всього потрошку: зображення диктатури, фантастики, містики, філософії, є дещо й від любовного роману. Але кінець сумний, та й трохи обірваний.

Книга оповідає про життєвий шлях старого, що залишився на самоті після того, як його син загинув на війні, а жінка померла з туги. Він ледве не жебракує, живе на горищі над шинком, краде електрику, їсть те, чого не шкода його господині. Розмовляє з хмарою, яку уявляє своєю померлою дружиною. Одного дня він нарікає хмарі, чому вона дала йому лише одного сина. Якби ж їх було двоє, він би не був самотнім. І тоді хмара дарує йому сина - кулевидну блискавку, яку відділяє від самої себе. Це створіння являє собою іншу форму життя, що жило у вигляді струму у хмарах. Так блискавка стає "сином" старого, який навіть називає цю кулю ім'ям загиблого. Вони живуть разом, блискавка живиться струмом, який старий й так крав. Закохується у сусідню дівчинку, небогу господині, бо Едмундо(блискавці) подобається занурюватись у її волосся. Едмундо може розмовляти з батьком телепатією та бачити світ його очима. Небозі (Рут) Едмундо дарує "усі блискавки світу" і виконує її бажання - знищує Чорну Фортецю, політичну в'язницю. Згодом завдяки схибленому Професорові (типовий злодійський науковець на службі у Зла) блискавка отримує живе тіло. Старий, Едмундо, Рут та їхні нові друзі продовжують опір диктатурі. Вони знищують диктатуру, на зміну їй приходить інша влада, теж не найкраща. Наприкінці старий жертвує собою й гине, Едмундо втрачає людське тіло і може спілкуватись з Рут тільки через приймач. Рут залишається вірною Едмундо, не хоче одружуватись (її можна зрозуміти, бути дружиною блискавки значно зручніше, ніж одружитись з якимсь чоловіком і доглядати його) і сподівається на державний переворот, який нарешті звільнить країну.

А ще, мені здається, в автора якесь дивне ставлення до віку, якщо казати м'яко. Розумію, що він написав підліткову книгу, тож персонажі теж мають бути близькими за віком до читача. Але коли він пише, що дванадцятирічна дівчинка "за два роки отримає право вийти заміж"… Це вже якось дико. І це ж не оповідь про культуру якоїсь відсталої країни, це вигадана автором країна, у якій він ладний сам вигадувати закон. І він вигадав такий. А потім мені не сподобалась оця сентенція: "А різниця років… Про неї Едмундо нічого не знав. Зрештою, яка різниця в роках поміж Рут і самим Едмундо? Рут пішов тринадцятий. Скільки ж було йому? Дро це знало тільки Сонце, і ніхто більше!.." Щось у автора якось не добре з сексуальністю, якщо робити висновок за оцими рядками. Та й узагалі для нього привабливість жінки пов'язана з юністю. Не молодістю навіть, а саме юністю. У книжці є жінка, якій повернули молодість, і вона знов стала чи то 17, чи то 16річною. Не 25, не 20. А потім Едмундо її описує взагалі як таку, яка виглядає на 14-15. Автора повнолітні не приваблюють чи що? Та ще й сексизм у тексті. Попльовування на "матріархат" і жінок, які все менше готують чоловікам. І ця зацикленість не на дружбі, не на прив'язаності, а саме на романтичному коханні між маленькими дітьми 11-12 років… Хіба у 12 років дівчинка має марити одруженням? Коротше, якийсь він трохи дивний, цей Руденко.

#український tumblr #українське #український тамблер #українською #укртумбочка #укртамблер #ukranian blog #ukrainian tumblr #ukrtumblr #український блог #книжкова полиця #відгук на книгу #книжковий блог #book tumblr #books and reading #book blog #book review #відгук #читацький блог

[melissaaaria]

Шутки про то, что Е (б) Лань- Син Цю на максималках оказались не шутками. И не во внешнем виде даже дело !!

Я сегодня вся в геншине, такие дела

#геншин импакт #русский tumblr #тумбурочка

[maks-bookman]

Психологічний роман Бориса Антоненка-Давидовича «За ширмою»

Борис Антоненко-Давидович написав чудовий роман, якій порушує тему батьків і дітей. На цю книгу натрапив випадково і в мене не було ніяких сподівань щодо неї.

Думав що це якийсь детектив, але помилився. З перших сторінок книга зацікавила, затягнула у сюжет. Життя людей, що може бути цікавішим.

Це глибоко психологічний роман, в якому автор показує безмежну материнську любов. Трагічна історія молодого лікаря, якій за своєю роботою та сімейними проблемами не бачить, що його мати відчуваючи свою непотрібність занедужала на смертельну хворобу. Та коли він зрозумів, що втрачає мати було надто пізно щось виправляти.

Письменник майстерно змалював образ лікаря, привертає увагу до його внутрішнього світі. Кількома важливими штрихами він показує нам завжди зосереджену зовнішність, серйозність тощо. Але за цією зосередженістю, головний герой не помічає родинні проблеми щодо відношень дружини з матір’ю, виховання сина.

Головний герой ніби складається з двох людей. Одна рішуча, енергійна на роботі. Дуже професійно підходить до виконання своїх обов’язків. Друга - безхребетна, слабка у сім'ї.

Крім образу головного героя, автор майстерно зобразив дружину лікаря. Яскраво показав «русскую душу» та так вміло, що хотілося придушити цю жінку. Цей персонаж викликав тільки огиду, та бажання, щоб з нею щось трапилось недобре. Пуста всередині та зовні, вона вважає себе талановитою художницею, але бездарність не сховати.

Образ матері. Безкорисний. Душевний. Характер матері автор передав через її ставлення до людей, через її вчинки. Така собі свята, яка жила заради сина. А тепер вона живе за ширмою у кабінеті. Одинока й не потрібна.

 В неї натягнуті відношення з невісткою, син її не помічає. Але її любов до сина настільки міцна, що вона готова на все ради нього. Змиритися зі своїм становищем тощо.

Другорядні персонажі теж цікаві. Вони показують читачу образи людей того часу. Автор заглиблюється у психологію персонажів, розкриває їхній внутрішній стан. Важко передати всі почуття, які виникали під час читання. Цю книгу треба прочитати, щоб зрозуміти й можливо не один раз.

А вам сподобалась ця книга? Яке враження залишилося у вас? Пишіть у коментарях.

**********************************************************************

Ставте вподобайку. Шукайте   «Хроніки Книголюба» у соцмережах. Рекомендуйте своїм знайомим та друзям.

Хроніки Книголюба у соцмережах :  Фейсбук,  LiveJournal,   Telegram,   Twitter,   Tumblr,   Крок вперед!  Instagram

**********************************************************************

Якщо знайдено помилку в тексті – пишіть

**********************************************************************

#Борис_Антоненко_Давидович #хроніки_книголюба #відгукнакнигу #блог_українською #прокниги_що_почитати #українські_письменники #читаю_книги_щодня #блог_про_книги #читаюукраїнськихавторів #український tumblr

[yakymenko]

БУТУСОВ ЗАСЦИТЬ

Юрій Бутусов, редактор Цензор.нет, 5 січня 2024 року зафільмував на ютюбі чудовий ролик про негаразди на фронті та провали в державній політиці Зеленої влади. Мовляв, крім мобілізації людей треба б мобілізувати промисловість. Україна може ж сама виробляти міни і снаряди сотнями тисяч, виробляти дрони, а не випрошувати у Заходу. І де це виробництво, га, зелена владо?! - запитує Бутусов.

Наприкінці ролика кілька хвилин Бутусов відповідав на запитання. Одне з них було: а чого Бутусов накинувся тільки на Зеленського, а не згадує Порошенка? Та ні, заперечує і ніби вихваляється Бутусов, ви погляньте в інтернеті, як я з 2014 по 2019 рік шпетив Порошенка!

Мені цей ролик надіслав син Богдан. Я відповів йому про цю гниду Бутусова.

Андрій Якименко, 07.01.2024, telegram-чат:

«Чудовий ефір, усе прослухав, усе Бутусов каже правильно, по суті, дякую за ролик.

Але!

Бутусерська пика не має мужности сказати, що це він сам, він особисто, він - Бутусов! - привів це зелене кодло до влади!! Бутусівські, можливо інколи й справедливі закиди в епоху Порошенка, були тоді настільки тупими, ненормальними, ідіотськими, ворожими, і я про це не раз писав у соцмережах, що нехай Бутусер ви‌знає свою злочинну помилку щодо його утоптування тодішнього президента Порошенка у багнюку! А тепер Бутусов виправдовується, подивіться, мовляв, на мої закиди на адресу Пороха у 2014-2019 роках, я ж і його теж топив, як зараз Зеленського! Баран! Бидло-наволоч! Телепень із половою у голові!! Якби ти не втопив Порошенка, то війна б зараз ішла б інакше!! Уже б і держзамовлення були б, і заводи, і міни, про які ти верещиш!!

І тоді б не було би підстав проводити такі чудові ефіри зі справедливими закидами на адресу президента Зеленського та його зелено-бидлячої зграї!!»

©Андрій Якименко.

Ви знаєте, друзі, що офіцер управління 12-ї бригади полку "Азов" Дмитро Андрющенко вважає жителів Донбасу та Криму, які навесні 2014 року вийшли на проросійські референдуми, теж винними в повномасштабному вторгненні РФ в Україну?

А блогер-аналітик Бригинець ще й додає:

«Бо думку треба б і закінчити: у війні винні також і усі ті в Україні, хто створив ілюзію легкої прогулянки в Кремлі, ілюзію, що їх тут чекають, що Україна готова лише до переговорів і тому не посилює обороноздатність...

Можливо, цей список і починається з тих, хто вийшли з проросійськими гаслами у лютому-квітні 2014 (я б його почав з Януковича, що прямо закликав ворожі війська в Україну), але ними він явно не вичерпується.

Вбивці, терористи, агресори - завжди винні і мають бути покарані. Але у них часто бувають пособники, які вільно чи невільно сприяють. І це теж кримінальний злочин!»

©Бригинець, 07.01.2024, telegram.

Теж саме і з Бутусовим!

Сáме Бутусов несправедливо нападав на Порошенка з 2014 по 2019 рік, а тепер сцить визнати за собою цю злочинну помилку!

І, як виходить з відповідей Бутусова, він, попри усвідомлення, що помилявся, так само як і президент Зеленський, не ви́знає, тварюка, за собою злочину.

А як каже Бригинець - такі людці допомагали ворогові, вільно чи невільно, то не має значення...

08.01.2024

©Андрій Якименко

[friarslantern]

У вашому житті була містика? Сьогодні містична історія від @julia.wegruk Справа була багато років тому, коли ще про циган не ходило так багато нехороших історій з кримінальних новин. Отже, якось моя свекруха мала дуже напружений період в житті, син поступав в інститут, особисті проблеми... вона заклопотано розмовляла на вулиці з сусідкою і її слова почула циганка, підійшла і каже: дай те, що в тебе в кишені. В кишені моєї свекрухи була нитка, яку вона зняла десь з одягу і заховала. Вона простягла цю нитку і циганка щось нашіптувала на цю ниточку з хвилину і понав'язувала на ній безліч дрібних вузликів. Віддала це назад свекрусі зі словами "коли розплутається останній вузлик, твої проблеми вирішаться". Свекруха поклала назад у кишеню ниточку з вузликами і повністю про неї забула. Через якийсь тривалий час, коли вже все повирішувалося і син поступив, вона вдягла той самий одяг, засунула руку в кишеню і намацала нитку. Ту саму. Згадала цю історію і уважно придивилась - на ниточці не було жодного вузлика.

#мистика #мистическая история #история из реальной жизни #феномен непознанного #неизведанное #таинственное #блуждающие огни

[allabout1person]

3-річний син львівського олігарха Козловського відкриває приватний медзаклад.

Галицька окружна прокуратура міста Львова почала розслідування обставин втрати двох комунальних будівель, які раніше належали 3-й міській клінічній лікарні.

Зараз на їхньому місці стоїть п’ятиповерховий медичний центр, що офіційно належить львів’янину Яремі Козловському, якому у травні виповниться лише три роки.

Розслідування прокуратури може зіпсувати відкриття уже практично готового центру. Тим часом редакція «Наших грошей. Львів» вирішила глибше з’ясувати історію його появи, яка почалася більше 20 років тому з недбальства чиновників, продовжилась гострим конфліктом між впливовими львівськими бізнесменами і ризикує завершитися скандалом.

Приватний соціальний проєкт

У квітні 2019 року депутати Львівської міськради надали в оренду компанії «Лемберг медікал центр» земельну ділянку площею 0,2463 га на вул. Раппапорта, 6 під будівництво приватного медичного центру. Таке рішення ухвалили без будь-яких обговорень – на тій підставі, що одна з будівель на цій ділянці уже належала «Лемберг медікал центр». До речі, фактичний власник компанії Григорій Козловський тоді також був депутатом міськради, але не голосував за це рішення, заявивши, згідно з чинним законодавством, про конфлікт інтересів.

Уже за кілька місяців члени виконкому Львівської міськради погодили містобудівні умови та обмеження для будівництва нового медичного центру – точніше для «реконструкції чинної будівлі та пристосування її під приватну лікарню».

І оренду землі, і містобудівні обмеження в історичному ареалі міста компанія отримала досить просто. Приватна власність плюс важлива соціальна складова проєкту – хіба можна не погодити? Тому вже менше ніж за два роки новий медичний центр площею понад 4000 м2 збудували. Приблизно тоді ж новим офіційним власником будівлі став тоді ще однорічний син Козловського.

Ще якийсь час тривали судові суперечки з єврейською громадою, яка, нагадаємо, протестувала проти будівництва на території давнього юдейського цвинтаря. Але Верховний Cуд став на сторону «Лемберг медікал центр» – зокрема, і через те, що компанії «належала одна з будівель на цій території».

Неочікувана знахідка

І раптом в кінці 2022 року, коли в будівлі майбутньої приватної клініки вже завершувались опоряджувальні роботи, Державна аудиторська служба провела перевірку майна сусідньої 3-ї міської клінічної лікарні, яка сьогодні входить до складу комунального некомерційного підприємства «Львівське територіальне медичне об’єднання акушерства та гінекології» (КНП «Львівське ТМО 3»), де об’єднані усі профільні медзаклади міського підпорядкування.

Під час перевірки державні аудитори з’ясували, що на балансі лікарні є гінекологічне відділення площею 228,3 м2 та гараж площею 314 м2, проте фізично знайти їх не змогли. Виявилось, що на місці цих будівель і збудований приватний медичний центр площею понад 4000 м2. Раніше двоповерховий будинок наростили до п’яти поверхів і значно збільшили пляму забудови.

Держаудитслужба повідомила «Наші гроші. Львів», що уже передала результати перевірки у прокуратуру, а 13 січня 2023 року за цими матеріалами відкрили кримінальне провадження. Цю інформацію нам підтвердили і у Галицькій окружній прокуратурі Львова, уточнивши, що розслідування проводиться за статтею про службову недбалість.

Невідіймані покращення

Щоб краще зрозуміти, як взагалі так сталось, що міська лікарня втратила своє майно, важливо зрозуміти передісторію. Тоді у цій справі, яка насправді почалася ще у далекому 2001 році, ще не було Григорія Козловського, але схеми виведення майна з комунальної власності вже були.

Отже, понад 20 років тому комунальна 3-я міська клінічна лікарня Львова, яку тоді очолював головний лікар Вадим Олійник, віддала в оренду ТОВ «Краківський ринок» двоповерховий будинок площею 962,1 м2. Раніше там було гінекологічне відділення лікарні, але приміщення уже тривалий час не використовували, тож рішення здати його в оренду здавалось логічним.

У договорі про оренду, копію якого нам надали в лікарні, вказано, що «Краківський ринок» орендував будівлю на 10 років для використання під склад.

Проте тодішній основний власник «Краківського ринку» Володимир Кожан знайшов інше застосування орендованому будинку. За кілька місяців колишнє гінекологічне відділення відремонтували і там відкрилося почесне консульство Республіки Казахстан у Західній Україні, яке очолив сам Володимир Кожан.

У 2010 році, коли до завершення терміну оренди залишалось уже небагато, «Краківський ринок» вирішив просто приватизувати будівлю на підставі здійснених «невідійманих покращень». Тоді такий спосіб приватизації комунального майна був доволі популярний у Львові – орендарі робили ремонт і претендували на власність об’єкта оренди. Щоправда, аби зробити ці покращення, має бути формальна згода власника майна, але у цьому випадку міська рада нічого не погоджувала – принаймні про це заявляли юристи міськради пізніше у судах.

У серпні 2012 року Господарський суд Львівської області, попри аргументи юристів міськради про порушення правил оренди, задовольнив позов ТОВ «Краківський ринок» і на основі експертної оцінки витрачених на ремонт ресурсів віддав у приватну власність 77% будівлі. Іншими словами, з двоповерхового будинку площею 962,1 м2 міськраді залишилось лише 228,3 м2. Юристи міськради намагалися оскаржити це рішення, але у квітні 2013 року крапку в процесі поставив Вищий господарський суд України, який залишив поділ будівлі в силі.

Насправді «Краківський ринок» продовжував володіти усім будинком, а медики так і не отримали доступу до своєї частки, яка залишилась у комунальній власності, стверджує керівниця КНП «Львівське ТМО 3» Леся Кобецька.

«Через відсутність бюджетних коштів на сплату судового збору та підтримки органів прокуратури, ні Львівська міська рада, ні лікарня не змогли протидіяти рейдерському захопленню», – каже Леся Кобецька.

Тодішній головний лікар Вадим Олійник, під керівництвом якого 3-я міська клінічна лікарня втратила двоповерховий корпус, відмовився спілкуватись з журналісткою «Наших грошей. Львів».

Козловський vs Кожан

Наступні кілька років з будівлею колишнього гінекологічного відділення нічого особливого не відбувалось, аж поки у грудні 2018 року ТОВ «Краківський ринок» не стало засновником новоствореної компанії «Лемберг медікал центр» і внесло будинок у статутний капітал цієї фірми.

Менш ніж за місяць після реєстрації ТОВ «Краківський ринок» вийшов із засновників, а єдиною власницею «Лемберг медікал центр» стала Юлія Козловська (Думанська) – дружина Григорія Козловського. При цьому будинок залишився у власності цієї компанії.

Зараз Володимир Кожан дуже емоційно, проте туманно реагує на спроби з’ясувати причини таких змін. «У мене [компанію «Лемберг медікал центр»] наглим способом відібрали! Прийшли, забрали і викинули речі!», – заявив він у розмові з «Нашими грошима. Львів».

Ми спробували зв’язатись і з іншими співвласниками «Краківського ринку» у надії, що хтось надасть детальніше пояснення. На прохання представника компанії навіть передали офіційний письмовий запит керівництву ТОВ «Краківський ринок». Втім, коментарів ми так і не отримали.

Але ми помітили цікаву тенденцію. За пів року після втрати «Лемберг медікал центр», у липні 2019 року, Володимир Кожан втратив ще одну компанію – у власність родини Козловських перейшло ТОВ «Дари Львівщини».

Ця компанія, що багато років належала Кожану, управляла двома львівськими комунальними ринками – «Винниківським» та «Підзамче». Після того, як власницею «Дарів Львівщини» стала донька Козловського, обидва ринки відразу ж дивним чином приватизували. Але у цій справі досі триває розслідування.

«Ніхто ні в кого нічого не забирав»

Представник «Лемберг медікал центр» Олексій Різник у розмові з «Нашими грошима. Львів» стверджує, що комунальна частка в приватній клініці досі зберігається і міськрада вправі нею розпоряджатися.

«Ніхто ні в кого нічого не забирав. Жоден суб’єкт не може заборонити іншому власнику скористатись його правами. Орган місцевого самоврядування в цій частині не здійснював розпорядженням своєю часткою, отже вона у будь-якому випадку повинна бути», – вигадливо пояснює Різник.

«Ми знаємо про це приміщення, ця частка досі перебуває у комунальній власності і управління комунальної власності [Львівської міськради] може звернутися до депутатів, щоб виокремити її і виставити на аукціон», – каже керівниця юридичного департаменту Львівської міськради Гелена Пайонкевич.

Яким чином можна продати частку будівлі цілісного медичного центру і хто захоче його за таких умов купувати Пайонкевич не пояснила.

Про долю лікарняного гаража площею 314 м2, який був розташований на ділянці до початку будівництва приватного медцентру і який не можуть знайти державні аудитори, і Різник, і Пайонкевич говорити відмовились, посилаючись на брак інформації.

Історія з колишніми лікарняними будівлями – лише один з прикладів того, як просто Григорію Козловського і його бізнес-партнерам дістаються земельні ділянки та інша нерухомість у Львові. Варто лише згадати, як донька Козловського отримала землю під розширення «Гранд-готелю», чи як йому вдалося отримати ділянку під новий житловий комплекс. Або ж навіть одну з давніх історій – приватизацію колишнього кінотеатру «Київ», де зараз розташовано океанаріум.

І поки поліція і прокуратура шукають винних у зникненні комунального майна на вул. Раппапорта, міська рада може продовжити сприяти Григорію Козловському і його бізнес-партнерам. Тепер вже на новій території – в Брюховичах.

#Kozlovsko

[nati3197]

Сьогодні у них свято тому закінчивши приготування в ванній

ну ви подивіться на цю красуню

так чоловіче ти красавчик, повністю згодна

Відправилися до маленького місцевого ресторанчику разом з новими знайомими які по сумісництву є батьками друзів дітей

І ось тепер вони стали дорослими, нарешті, а то їх старший син виглядає трошечки молодше їх але не сильно. Багато зморшок не додавала, трохи реалізму, пізніше додам коли вони будуть умовно ще старше

#сонце та небо #sims 4 legacy #ts4 gameplay #ts4 screenshots #ts4 simbrl

[uageek]

Анонс «NOS4A2» від Vivat

Vivat продовжує радувати нас Джо Гіллом — видавництво видасть також і роман «NOS4A2».

Вік має дар — знаходити речі: загублений браслет, зниклу фотографію, відповіді на запитання, на які немає відповіді. На своєму велосипеді через уявний міст вона може потрапити куди завгодно. І незабаром Вік дізнається, що не лише в неї є "магічна" річ.

Чарльз Манкс — відомий дітовбивця. Він любить кататися з ними на своєму Rolls-Royce Wraith 1938 року з номерами NOS4A2. Завдяки своїй старій машині він може вислизнути із цієї буденності на приховані дороги, які перенесуть їх у дивовижний — і жахливий — майданчик розваг "Christmasland".

Якось Вік вирушає шукати пригод — і знаходить Манкса. Це було ціле життя тому. Тепер Вік — дівчина, що вижила, і хоче забути про цю зустріч у дитинстві. Але Манкс ніколи не переставав пам'ятати. Він знову в дорозі і його новий пасажир — син Вік.