Visit Blog

Explore Tumblr blogs with no restrictions, modern design and the best experience.

Fun Fact

Tumblr paired up with Humans of New York to raise money for Hurricane Sandy relief.

Trending Blogs
#hike

Перший та другий походи у Ґорґани

2й похід. 2019 рік.

У серпні 2019го купив один з останніх квитків до Франківська. Бокове, верхнє місце у плацкарті. До останнього чекав, коли хоча б один з друзів, хто виявив бажання йти у гори вирішить свої справи і почне збиратися. Женя знайшов нову роботу, тому не міг узяти відпустку. Тоха почав розбиратися у особистому житті з дружиною. Стас до останнього хотів йти, але не вибив у начальства відпустки та й сумнівався на рахунок періодичних болів у спині. Вже зараз він дізнається причину - камені у почках. У мене вже був свій рюкзак “Deuter”, легка одномістна палатка, літній спальних, вже не боти а розношені кросівки “Asics” та все необхідне. Усе своє, рідне, нічого не позичав.

У потязі, як завжди погано спав. На нижній полиці розмістилася літня жіночка. І хоча я був максимально ввічливим, вона постійно дратувалася. Після прибуття у Франківськ, швидко пішов до каси, щоб встигнути узяти квитки на електричку до Долини. У касі можна було узяти квитки до 8:00, потім довелося б шукати касу приміських поїздів. Типу вночі до ранку одна каса на все. Черга повільно просувалася, касир мляво кожному щось пояснювала. Коли було 7:55 дійшла і до мене черга: “Квиток до Долини на найближчий час, будь ласка”. На що мені відповіли: “Вже не продаєм”. - “У мене ще 5ть хвилин ” - “ Вже накладні заповнила, нічого не вдію ”. Тиче мені якісь бумажки у роздільне скло: “А де каси на приміський потяг?” - “Там. Відчиняються о 9:00”. Що скажеш. Сервіс.

Думав їхати електричкою, тому що не хотів трястися у маршрутці. Електрички ходять за графіком, вранці. Вирішив не чекати відкриття каси і плюнув на електрички та “сервіс”. Подумав - який в сраку сервіс? Я тут тільки но виліз з верхньої, бокової полиці плацкарту, майже не спав. Вирішив хутчіше добратися до Долини, нехай і на маршрутці. Тим паче знав, що у Долині недалеко від автостанції гарне озеро з парком. Влаштувавшись у маршрутці намагався ще трохи поспати. Діставшись до Долини, придбав пару булок з маком і каву. Коли залишав чайові за каву, то жіночка повернула назад. Здивувавшись, вирішив порадити: “А ви поставте коробочку з написом <на море> і туди будуть вам кидати чайові з решти”. Жіночка відповіла: “То у великих містах. У Києві, у Львові так. А тут люди за 50 копійок уб'ють”. Прийшов до парку з озером. Попив води з бювету і набрав з собою. Сонце починало припікати. Зручно влаштувався на лавці, дістав булку і жуючи спостерігав за двома п'яними, спрацьованими уркаганами, які ледве йшли. І у решті решт один залишився під деревом відпочивати а інший поплентався далі. Згодом до мене підійшов чоловік, який відлучився від пробіжки і запитав: “У гори? ” - “ Так”. - “Поляк”? - “Ні, з Києва”. Ще подумав - невже я схожий на поляка? Дядько виявився приємним. Сам де тільки не бував у горах. Попередив, що туди, куди я йду з самого початку дуже крутий підйом. Я не казав про невдалий досвід. Сказав тільки, що підготувався - у зал ходив, бігав. Кріпатури точно не відчую. Він мене похвалив і побажав щасливої дороги.

Як і минулого разу, ПАЗ приїхав близько 12:00, і до нього також ледве запхався. Стояв на одній нозі а на тій нозі, на якій стояв - поставив рюкзак. Однією рукою тримався за поручень. Іншою рукою притримував торбу, яку взяв у бабці, що сиділа зліва від мене і поставив зверху на рюкзак, бо їй важко. Бабця зрадівши моїй чемності, також дізнавшись про мій одиночний похід пообіцяла, що скаже де мені вийти, щоб ближче йти до початку маршруту. Коли пасажири дізнались, що йду один у похід, майже усі почали давати поради і пообіцяли, що скажуть де мені вийти, щоб не дай Боже я не пропустив те місце, бо то не зупинка. Подякувавши всіх і кожного вийшов з автобуса. Справді набагато ближче до початку маршруту, ніж від зупинки.

Стало дуже парко. Переодягнув трекінгові штани на шорти, поправив картуза та почав підйом. Просто як куля, йшлося дуже легко. Чим вище, природа ставала дедалі гарнішою. Моху під деревами більше, а самі дерева вищими, та й ліс густішим. Повітря ставало прохолоднішим та свіжішим, стало легше та приємніше дихати. По дорозі росла малина, багато грибів та навколо чимало струмків. Інколи зупинявся, щоб сфотографувати на телефон і кожного разу переконувався, що камера не передає того, що бачу. Нарешті дійшов точки, де минулого разу повернув назад. Вирішив перепочити, скинув рюкзак і подумав, що минулого року, досить високо піднявся. Враховуючи вагу рюкзака та роздерту п'яту - не так погано. Навіть здивувався, що так високо і довго йшов на автоматі та терпів біль. Мені чомусь здавалося, що набагато нижче повернув назад. Трохи потішившись, продовжив підйом. Гора стала ще стрункішою і підйом важчим. Дерев ставало все менше і мені здавалося, що ось - ось вилізу на верх. По дорозі вийшов на невелику галявину і знайшов купу лісових ягід. До цього походу готувався краще і знав, що вони їстівні. Звісно я не міг оминути таку можливість, скинув рюкзак і почав пригощатися брусницею та лохиною. Повз мене пройшла парочка. Привіталися, також хлопець запитався про маршрут, бо вів свою дівчину у гори по пам'яті, а у мене в телефоні була карта. Потім на мене чекав дуже крутий підйом, по під, та над деревами, які упали від вітру. І нарешті я піднявся на вершину. Так, це далеко не найвижча точка Ґорґан. Можна сказати, що я тільки - тільки піднявся на хребет. Але я був дуже щасливий. Пройшовся до протилежної точки вершини, де вже стежка йшла униз і там відкрився дуже гарний краєвид на систему гірських хребтів Українських Карпат - Ґорґани.

image

Вечоріло, вирішив, що тут, на вершині і переночую. Поставив палатку, повечеряв та вдягнув штани і фліску. Повний релакс, навколо ні душі. Відкрив пластикову пляшку, у якій був “Capitan Morgan black” і пішов до місця, де відкривався гарний краєвид. Сонце заходило і піднялася димка. Гори стали синіми - синіми. Тепер я зрозумів, чому цей хребет називають синіми горами.

image
1 notes · See All
Next Page