#жіноча книга

[drx-massage]

#книги #книга #еротична книга #еротика #детектив #для жінок #жіноча книга #жіночі кніги #еротичні книги #жіночі книга

[foolish-neko-reads]

"Я бачу, вас цікавить пітьма" І. Павлюк

Утішний приклад добре написаної української книги. Раніше добра сучасна українська література у масовості була нонсенсом. Звісно, левова частка заслуги в цих упередженнях належить відомо кому - зросійщення, несвідоме перенесення спогадів про "велікую русскую культуру" від старшого покоління, яке окрім неї нічого й не бачило, програна конкуренція на ринку. Але добре, що все починає змінюватись на краще.

Я не дуже метикувата людина, тому задоволений, що перед прочитанням книги подивився інтерв'ю І. Павлюка. Все ж зі спойлерами та поясненнями мені легше сприймати книжки, бо сам-на-сам з сюжетом мені бракує чи то ерудиції, чи то речовини між вухами, але я дуже погано доганяю алюзії, посилання на культуру, приховані сенси тощо. А так є від чого відштовхуватись.

Це, якщо не рахувати класики (а це, можна сказати, й не рахується), перший укрреал, який мені захотілося прочитати. Я не люблю читати про знайоме. Мабуть, тому, що коли читаєш про знайоме, про свою країну та навіть про своє місто, губиться відчуття якоїсь таємничості, чарівності, віддаленості. Воно ніби становиться більш справжнім, а коли хочеш відволіктися книжкою від реальності, то не хочеться бачити там справжнє.

Що мені сподобалось:

ідея пекла як найгіршого з можливих сценаріїв життя, де нема полум'я, казанів, дідьків, що проштрикують людей розпеченими списами тощо. Це просто життя, у якому людина щодня сама робить вибір, сама вирішує як жити далі, і навіть міра її страждань залежить тільки від неї - згрішити та завдати шкоди іншим і собі, або спробувати бути трохи кращою навіть у пеклі;

добре все, що добре закінчується;

все ж післямова автора трохи змінює погляд на наратив оповідача, згладжує кути й можна припустити, що не все, що було написане, є особистими переконаннями автора;

сюжет та його напруженість, читати цікаво і хочеться дізнатись, що далі, тому зберігається бажання дочитати книгу до кінця.

Що мені не сподобалось:

момент, коли на Буськів Сад найшла хмара й спонукала мешканців коїти зле, це не був їй свідомий вибір у бік гріха, вони навіть не усвідомлювали себе та не контролювали свої дії. Це зіпсувало момент, бо це ніби натякає, що не люди злі, просто їй потойбічна сила присилувала, а так вони взагалі не хотіли;

особисті релігійні погляди автора надто вже стирчать вухами з сюжету, дуже вже багато маніпуляцій "християнськими цінностями" у тексті. Автор ніби зневажає атеїстів, зводячи їхню позицію до "атеїсти просто ображені на Бога". Мені дуже не подобається, коли автор робить зі своїх погляді�� якусь буцімто об'єктивну базу для оцінки, загально прийнятий моральний орієнтир. Це не погляди персонажів, не якість прописані як саме елемент твору закони книжкового всесвіту, ні. Дуже помітно, коли автор - віруюча людина, яка відноситься до атеїстів (а може й людей іншого віросповідання) з легкою зневагою, повчає їй, встидає за те, що вони якісь "ображенки" на бога. Я упевнений, що цілком можна написати книгу, не нав'язуючи свої погляди у такій маніпулятивній манері. Та й взагалі видно, що автор писав про те, що йому болить - це не окремий твір, це суміш з сюжету та якоїсь наративної сповіді, рефлексій, моралізаторства.

"Нічого ти не тямиш у психології найкращих подруг. Раз не казала, значить, завидний кавалер." - наша пісня гарна, нова, знову меркантильна жіноча дружба і змагання за прутень. Я навіть коментувати це не хочу;

пролайф - це все, що треба сказати, автор помітно засуджує аборти і просуває ідею народження, навіть якщо нещасне новонароджене проживе лише 6 хвилин, як дитина Оксі, бо це ж так прикольно - народитися в агонії і 6 хвилин помирати в агонії, клас, усім рекомендую, дуже людяно.

Взагалі, книга мені більше сподобалась, ніж ні. Звісно, вона не ідеальна і точно не стане однією з улюблених, але непогана. Хоч деякі моменти (пов'язані з поглядами автора, які вбачаються у наративі) мені не подобались, та... не аж так усе погано.

В автора цікавий погляд на потойбіччя. Гадаю, привнести дрібку древньогрецької (і трошки фінської) міфології було кращим рішенням, ніж робити пекло християнського зразка. Але було б цікаво побачити, яким можна зробити суто українське пекло на "сучасний лад".

І хоч я не погоджуюся з деякими речами у цій книзі, приємно, що сучасний український книжковий ринок може бути й таким.

#укртумбочка #український tumblr #український тамблер #український блог #український пост #book review #ukranian blog #укртамблер #ukrainian tumblr #ukrtumblr #книжковий блог #книжкова полиця #книгоблог #відгук на книгу #читацький блог #українською #українцівтамблері

[annikamaysan-blog]

Fashion-проза у сучасній українській літературі (на прикладі творів І. Роздобудько та Д. Матіяш)

Сучасна українська проза є досить цікавою складовою різноманітної та різнобарвної картини руху течій та розвитку художніх систем, що мали змогу скластися як у річищі постмодернізму, так і у деякій незалежності від цього художнього напряму. Серед «зірок» нашої літератури можна назвати таких яскравих індивідуальностей, як О. Забужко, С. Жадан, Ю. Андрухович, Ю. Винничук та ін., творчість яких хоч і належить до різних стильових течій, але відзначена впливом постмодернізму.

Літературознавець Роксана Харчук у своїй книжці "Сучасна українська проза. Постмодерний період" сказала, що у сучасній українській прозі дуже велике місце займають твори, що написані жінками. Їх вирізняють не тільки увага до жінки і жіночих проблем чи виразно жіночий погляд на світ і важливі проблеми сучасності. А й справді, жіноча проза являє собою якийсь інший стиль мислення і письма та зовсім інакшу манеру мовлення. Бо жінки-автори якнайтонше аналізують всю гамму почуттів, які притаманні людині. Наразі жіноча література гідно конкурує з чоловічою.

       Помітним явищем культурного життя останніх років став активний прихід у літературу саме письменниць. Оксана Забужко, Марія Матіос, Софія Майданська, Галина Тарасюк, Євгенія Кононенко, Ірен Роздобудько, Дзвінка Матіяш та багато інших імен представляють різні напрями і жанри сучасної української літератури. У творчому доробку письменниць нового сторіччя присутнє творче різномаїття: невеликі романи, оповідання, новели,  яких змальоване життя і його витоки в далекому й недалекому минулому, сьогодення. Намагання осмислити час і людину, сучасних чоловіка і жінку, їхні стосунки, непорозуміння – ці мотиви найчастіше присутні в жіночій прозі. Проте письменницям притаманні глибокі філософські роздуми не тільки над жіночими, а й над загальнолюдськими проблемами, а також поетичне відтворення чудової української природи, зв'язок із народними традиціями, повір'ями, звичаями.

Зараз в українському літературному середовищі з’явилась така нова світова традиція, як тренди, що належать не лише до явища fashion-культури. Тренди стали з’являтися й у інших сферах життя: кінематографі, мистецтві, літературі. Найблагодатнішою для літературних трендів стала проза, бо вона є найпопулярнішим форматом літератури.

Довгий час лідером серед трендмейкерів в сучасній українській літературі був Юрій Покальчук, який не один десяток років серійно постачав читачів своїми переважно прозовими книжками. Але з плином часу багато чого змінилося, і тепер керують жінки-письменниці, яких з кожним роком все більше.

Поширення трендовості вже стало непохитною сталою ознакою того, що сучасний літературний процес є цивілізованим. Трендовість засвідчує актуалізацію бізнесово-комерційних підходів у літературі.

На небосхилі трендової прози зараз дуже багато імен: Галина Гордасевич, Галина Пагутяк, Єва Гата, Ірена Карпа, Наталка Сняданко, Дара Корній та ін. Але справжніми трендмейкерами серед сучасних українських письменниць можна вважати Ірен Роздобудько та Дзвінку Матіяш, тексти яких орієнтуються на засади сюжетної та жанрової розмаїтості при стабільній психологічній «озвучці» характерів.

Ірен Роздобудько є яскравим майстром жіночої прози та однією з найплідніших представниць української fashion-прози, якій протягом останніх років вдалося створити власний літературний бренд та міцно закріпити його серед читачів. Її проза, як і романи Дзвінки Матіяш, викликає захоплення різновікової аудиторії завдяки тому, що всі твори написані дуже легко та висвітлюють актуальні теми, співзвучні життєвим інтересам кожного.

Дзвінка Матіяш, хоч і не має такої широкої популярності, як Ірен Роздобудько, але є також справжньою майстринею fashion-літератури, бо її романи відзначаються незвичайною для сучасності щирістю й відвертістю, оригінальною манерою письма, і тому користуються великою популярністю серед читачів різного віку й статі.

Обидві авторки настільки різні, але настільки схожі. В їх доробках можна побачити дійсно жіночий погляд на життя, почуття. Герої створених І.Роздобудько та Д. Матіяш творів досить неоднозначні своєю подвійною натурою та мають загадковість. І саме тому усі витвори цих авторок можна віднести до fashion-літератури.

Ірен Роздобудько є гідним фахівцем своєї справи, яка мала змогу спробувати сили у різних жанрах. У свої творах вона створює нову хвилю української літератури – яскраву, різножанрову, захопливу, яка є дзеркалом сьогодення і скарбом для майбутніх поколінь. У прозі І. Роздобудько розгалужена жанрова система. Є в неї й авантюрний детектив («Діамант для міледі»), роман-алюзія («Дванадцять, або Виховання жінки в умовах, не придатних до життя»), роман у новелах («Я знаю, що ти знаєш, що я знаю»), роман-антиутопія («ЛСД. Ліцей слухняних дружин»), комедія абсурду («Оленіум»), оповідання («Мелкий бисер»), і навіть твори для дітей («Дикі образи дикобраза»). Кожен твір змальовує життя і його витоки в далекому й недалекому минулому та сьогоденні, намагання осмислити час і людину, чоловіка і жінку, їхні взаємовідношення, у них представлені глибокі філософські роздуми не тільки над загальнолюдськими, а й над загальнонаціональними проблемами.

Дзвінка Матіяш, не дивлячись на те, що не є такою популярною та розкрученою, як її колега, теж має великий творчий доробок. Вона - жінка у всіх проявах цього слова. Разом з нею читач мандрує від дитинства із творцем Пеппі Довгапанчоха через медитативні і лікувальні тексти Тараса Прохаська та Яна Твардовського до серйозних проблем каменування жінок у Туреччині, тільки у неї воно ще густіше й більш насичено — можливо, це наступний крок в розвитку жанру, і вже безперечно їй належить звання одного з найкращих українських стилістів. Її письму притаманний католицький містицизм, аскетична чутливість, а її внутрішні монологи раз-по-раз набувають рис молитовної піднесеності. Її проза теж багатогранна: тут є і романи («Реквієм для листопаду», «Роман про Батьківщину»), і оповідання ("Історії про троянди, дощ і сіль"), і повісті («Марта з вулиці Святого Миколая»),  і роман-антиутопія («День сніговика), і навіть казки ("Казки П’ятинки").

Цей великий перелік художніх творів, безсумнівно, говорить про багатогранність таланту письменниць й засвідчує неабиякий мистецький внесок до скарбниці сучасної української літератури. І Ірен Роздобудько, і Дзвінка Матіяш пишуть про людей і для людей, тому кожна книга авторок наскрізно пронизана життєвим сенсом та мораллю. Їх твори - це своєрідний колаж, оригінальне поєднання цікавих тематичних ракурсів та різних жанрово-стильових характеристик, символічних образів та глибоких підтекстів.

Одним із трендових літературних жанрів в літературі зараз є антиутопія. Цей жанр став своєрідним літописом трагедії, попередженням суспільству про небезпеку духовної деградації та насильства. Взявши початок з «Утопії» Томаса Мора, антиутопія пройшла великий шлях. Відкриття утопії як «уявлення про бажане майбутнє землі і людства» розширило сферу спонукального впливу фантастичного ідеалу. І те, що передбачалося тільки як розумова можливість, не досягнута на певному історичному етапі розвитку людського суспільства, перетворилося на установку віддаленого майбутнього. Отже, утопія стала існуючим елементом у житті суспільства, бо в ній явилось уміння людини дивитися вперед і передчувати становлення нового, створюючи його художні моделі. Утопічні романи відображали дозрілу історичну потребу передбачити майбутнє, художньо визначити ту мету, ідейно-моральний орієнтир, приклад для наслідування і можливий суспільний ідеал, боротьба за досягнення якого безперервно прискорювалась у самій дійсності.

В українській літературі першим, хто створив антиутопічний роман, був Володимир Винниченко з романом «Сонячна машина», в якому він плекав надію, що саме цей твір стане візиткою української літератури в Європі. Після нього було ще багато тих авторів, хто намагався створити антиутопію, але найяскравішими та найвдалішими з них були «ЛСД. Ліцей слухняних дружин» Ірен Роздобудько та «День сніговита» Дзвінки Матіяш.

Героїні романів Ірен Роздобудько неоднозначні і загадкові своєю, можна сказати, подвійною натурою, і з цієї розгалуженої системи образів можна виокремити «жінок-об’єктів». Це яскраво представляють дівчата з роману «Ліцей слухняних дружин» – Пат, Тур, Ліл та інші, які були віддані у ліцей, щоб  з них зробили покірливих дружин, які б мали служити своєму чоловікові, тобто стали «об’єктами» користування суспільства, чоловічого суспільства. Сюжет цього роману закручений більше, ніж в інших романах. Декілька років тому цей сюжет сміливо назвали, напевно, соціальною фантастикою, проте наше сьогодення вже майже перетворило таку фантастику на реальність залежності стосунків та грошей. ЛСД є метафорою в цьому романі – це наркотик залежних стосунків, наркотик, який підсовує нам телебачення, Інтернет, політика, поп-культура і відбирає можливість мислити самостійно.

В арсеналі творів Дзвінки Матіяш також є антиутопічний твір – написаний в «хаотично-спазматичному темпі» «День сніговика».  В романі йде мова про суспільство, яким керує страх та шепелявий тиран. Про суспільство, в якому інакодумців «знешкоджують» у центрі роботи з психікою. У якому бояться снігу, сміху, радості, де немає місця любові і серцю – цінується тільки інтелект та технічний прогрес. Казка-антиутопія адресована насамперед підліткам, однак дорослі читачі знайдуть у ній чимало  паралелей із сучасними подіями в Україні. І також змушені будуть замислитися над власним життям.

Обидві авторки, пробуючи себе у різних жанрах, найбільш яскраво розкрили свій талант у романах, які у сучасній українській літературі є трендовими.

На мою думку, у Ірен Роздобудько найцікавішими та чуттєвими є романи «Ранковий прибиральник», «Зів’ялі квіти викидають», «Все, що я хотіла сьогодні» та «Дві хвилини правди», які  значно відрізняються від інших творів своєю «структурною складністю, строкатістю, яка переходить

у наративну імпульсивність, хаотичністю». У цих творах Ірен Роздобудько «демонструє колізії та ситуації, у яких з відчайдушною загостреністю постають зміни, де переплітаються чутливе і чуттєве начала, де стилістика емоціо безальтернативно домінує над культурою раціо». І ще одним яскравим романом у новелах у пані Роздобудько є  «Я знаю, що ти знаєш, що я знаю». Завдяки художнім прийомам ретроспекції, внутрішнього мовлення, «одкровення» письменниця розгортає історії різних людей, порушує складну соціальну проблему й змушує поміркувати над стражденною долею українців, які поневіряються в чужих краях у пошуках кращої долі, та які, за влучним висловом німкені фрау Шульце, однієї з головних героїнь роману, є «відірваним листям, що летить за вітром».

Дзвінка Матіяш також найпотужніше розкрила себе у романах, а саме в «Романі про Батьківщину». В анотації до твору сказано, що це історії різних жінок, які живуть і жили в різних десятиліттях минулого століття». Різні жінки у авторки не є особистостями, вони представляють собою уособлення жіночності в жінках різного віку. А Батьківщина для жіночності – не держава і не народ, це певного виду відчуття й почуття. Ще один яскравий твір Д.Матіяш – «Реквієм для листопаду». Попри невеселу назву – це світла книга, яку навіть  можна не читати спочатку. Твір представляє собою розлогу медитацію, в якій переплітається декілька історій, як, наприклад, історія Дарини – її болю, пам’яті, спроби відшукати своє місце у світі. «Реквієм для листопаду» не стільки лінійна розповідь, як цілісний простір. Тут буквально кожна точка є центром всесвіту.

Отже, для художніх творів Ірен Роздобудько та Дзвінки Матіяш характерні різновекторна ідейно-тематична спрямованість, стильова еклектичність, жанрова дифузність і своєрідні ознаки художньо-естетичної та філософсько-психологічної ідентичності. Вони постають перед читачами як авторки, чиї герої шукають екзистенцію життя, намагаються проявити весь свій потенціал, часто відмежовані від решти світу і не потребують його, бо створеного ними власного світу для них достатньо. І саме тому творчий доробок І. Роздобудько та Д. Матіяш відносяться до fashion-літератури.

[telegid]

Стрічка стала переможцем 11-го конкурсного відбору кінопроєктів Державного агентства України з питань кіно й отримала державну фінансову підтримку у розмірі 1 398 986 грн (100%). Виробництвом картини займається Up Ua Studio.

«Сіль для моря» — це ігровий дебют Сніжани Гусаревич. Раніше режисерка займалася документальними проєктами та знімала соціальну рекламу. Сніжана також є співавторкою сценарію стрічки. В його основі — книга львівської письменниці Анастасії Нікуліної «Сіль для моря, або Білий Кит». Історія про чотирнадцятирічну дівчину Лізу, яка стала об’єктом цькування і втратила сенс життя.

Головна ідея фільму — показати сучасним підліткам на прикладі «Сіль для моря», що вони не самотні, що проблема цькування (булінгу) вже вирішується на законодавчому рівні, що необхідно говорити про свої проблеми вголос, агресія завжди має причину, однак розірвати коло можна лише за допомогою інших.

This slideshow requires JavaScript.

«У 2017 році в інтернеті я побачила жорстоке відео, де група дівчаток-підлітків намагалася повісити іншу. Річ була лише в тому, що кривдницям не сподобалися її слова. Це відео шокувало мене. Я не розуміла, чому в українській культурі так мало про це говорять. Я вирішила знімати кіно на цю тему і довго шукала першоджерело в українській літературі. Перед тим як почати писати сценарій, я поспілкувалась із десятьма підлітками у віці 9–16 років. Більшість із них зазнали булінгу. Одна з них і моя дитина», — зазначає Сніжана Гусаревич.

У тому, що потерпав від булінгу, зізнався й один із виконавців, молода «зірка» українського кіно Данило Каменський («Сторожова застава», «Пекельна Хоругва, або Козацьке Різдво», «Забуті»). Втім, у стрічці актор грає негативного персонажа, який сам застосовує насилля.

«Для мене це виклик, я хочу зрозуміти, чому ці люди поводяться саме так, як мій персонаж Сашко: він злий, агресивний, він хоче зривати свою злість на інших. Чому? Бо йому не вистачає впевненості у собі? Почуваюся незвично, але справді круто. Це новий досвід. До 9 класу мене булили, я був скромним, тихим і я не міг постояти за себе. Я був сірою мишею у школі. При тому, що поза школою у мене були друзі й активне соціальне життя», — зізнається Данило.

Продюсерка фільму — Поліна Герман, операторка — Таня Дуднік, художниця-постановниця — Марія Мойсеєнко, кастинг-директорка — Яна Суська. У ролях: Анна Жураківська, Олександр Іванов, Ніна Макарчук, Данило Каменський, Анна Іванова, Арсеній Марков, Тетяна Скляр, Олеся Надєєва.

Зазначимо, що над картиною працює виключно жіноча знімальна група. Продюсерка Поліна Герман, вже відома за короткометражними фільмами «В радості, і тільки в радості» Марини Рощиної (приз за найкращий фільм Національного конкурсу на Одеському міжнародному кінофестивалі у 2018 р. та КМКФ «Молодість» у 2019 р.) і «Батьківський день» Марії Пономарьової, зізнається, що давно мріяла про це.

«Я мріяла зібрати навколо цього фільму жіночу команду і дуже рада, що це вдалося. В українському кіно працює чимало жінок, але ж керівні ролі все одно частіше займають чоловіки. А в цьому проєкті — зусилля, душа та творча енергія жіночі. Усі голови департаментів — дівчата», — розповідає продюсерка.

Під час роботи було дотримано усіх правил адаптивного карантину, на знімальному майданчику перебувало 22 людини, члени знімальної групи отримали маски для індивідуального захисту.

Фото: Анна Перепелиця

Розпочалися зйомки фільму Сніжани Гусаревич «Сіль для моря» Стрічка стала переможцем 11-го конкурсного відбору кінопроєктів Державного агентства України з питань кіно й отримала державну фінансову підтримку у розмірі 1 398 986 грн (100%).

#данило каменський #сіль для моря #сніжана гусаревич