#роздуми в нікуди

[alcestas-sloboda]

Насправді, дуже шкода, що Ісландія досі не переклала інтерв’ю з Тавром, тому що воно багато про шо. Я б кидала його в обличчя кожному вестерну.

Там є частинка про полон і насильство щодо полонених. Сам Тавр розповідає про те, що в росіян воно рідко має якійсь сенс, якусь причину. Вони б’ють, бо хочуть, бо можуть, бо встали не з тієї ноги, ти їм просто не сподобався.

Після перегляду цього інтерв’ю, я взялась читати книжку «Збагнути Росію. Свідчення очевидців: від Геродота до Кюстіна» і поряд з іншими «рисами» менталітету є саме любов до насильства.

«я чув, як один росіянин говорив, що набагато веселіше жити в тюрмі, ніж на волі, якби так сильно не били» - Річард Ченслер

«Тиран полюбляє сам на власні очі дивитися на тих, кого катують і піддають страті. Трапляється, що кров бризкає йому в обличчя, але він все ж не хвилюється, а навпаки, радіє і голосно кричить, вдаючи людину, що торжествує і радіє: «Гойда, гойда!». Й усі покидьки-вбивці, і солдати також кричать слідом за ним: «Гойда, гойда». Але якщо тиран помічає, що хтось мовчить, то вважає його співучасником. Він спершу запитує, чому той сумний, а не веселий, а потім велить розрубати його на шматки» - Альберт Шліхтінг

«Але ось яке у них звичне правило: якщо не бити дружину раз на тиждень батогом, вона не буде доброю дружиною, тому росіяни стежать за цим акуратно; та й дружини, якщо чоловіки їх не б'ють, кажуть, що вони не люблять їх» - взято з «Опису Московії» невідомим англійцем

«Я чув одного разу, як слуги скаржилися, що пани не побили їх як слід. Вони вважають, що не подобаються своїм панам і що ті гніваються на них, якщо не б'ють...» - Сигізмунд Герберштайн.

Ну і так далі. А ще пияцтво, яке у випадку відсутності будь-яких обмежень, буквально доводить до смерті: жарт про те, що в них цілі селища спиваються - не жарт. Відсутність будь-якої поваги до жінки: «Дружини й взагалі жінки не користуються у них такою пошаною, як в інших народів, а вважаються майже рівнею служницям». «Становище жінок вельми сумне. Московити не вірять в честь жінки, якщо вона не живе під замком і не перебуває під такою охороною, що нікуди не виходить»

У росіян досі схожа тактика ведення війни: просто закидуй ворога трупами.

«І хай додому іноді поверталася ледь не половина воїнів, однак московити вдають, ніби в битві вони не втратили жодного» - патєрь нет.

«Міста вони рідко захоплюють штур-мом і після сильного натиску, ім звичніше примушувати людей до капітуляції тривалою облогою, голодом або зрадою» - Маріуполь.

«Готуючись до бою, вони покладають великі надії на чисельність і на те, наскільки великим військом вони нападуть на ворога, а не на сили воїнів і на добре шикування війська; вони краще б’ються в далекому бою, ніж у ближньому, а тому намагаються обійти ворога й напасти на нього з тилу...» - знищення міст артилерією, як приклад далекого бою, закидання всього донецького фронту власними ж не тренованими солдатами.

Ще була історія про знищення міст, вбивства всіх мирних жителів і заселення його росіянами - це було 16 століття, а сама історія про міста Новгород і Псков, а не про український схід і Крим.

Усе можна підсумувати однією цитатою: « Ніде немає такої розпусти і пияцтва, а також і за насильствами своїми це найогидніший народ на світі»

Не знаю до чого це все і чи цікаво це було читати, але останнім часом мала змогу дивитись інтерв’ю наших військових і вони справді надихають на роздуми проти кого саме ми воюємо, а також про власне сприйняття росіян як нації. Так, я народилась і жила все своє життя на заході України, але в дитинстві говорила російською, а питомо українських традицій у нас в сім’ї було мало. У мене дуже яскраві спогади про те, як на Олімпійських іграх ми спочатку вболівали за українців, а потім за росіян і білорусів, я ніколи не сприймала їх за ворогів. До 2014.

У 2014 12-річна дівчинка була прикута до екрану телевізора і дивилась як за мою країну помирали люди. Інтеграція, імпічмент, перевибори, диктаторські закони, право на протест - терміни, які вже в той час перетворились з просто складних слів на щось значуще, а жартома сказане «Слава Україні» батькам більш не було просто викликом футбольних фанатів, яке ти почув і повторив.

Після того була війна, хоча вона була далека і зараз, щоб зрозуміти події весни 2014, я сіла перечитувати книги від Казанського до Снайдера і все одно це все не вкладається в голові. Було Дебальцеве, Іловайськ, Донецький Аеропорт, Волноваха, але чомусь досі зберігалась надія на те, що хоча б твої однолітки-росіяни щось розуміють, але ні. Досі пам’ятаю момент, коли мені все зійшлось. Це було літо 2018, так трохі пізно, але мій підлітковий мозок хоча й сприймав Росію як ворога, все ще дивився «пітєрську тусовку». Це було якесь відео Усачева, не пам’ятаю про що, але в один момент він «пожартував» про Крим, і тоді мене як перемкнуло: якого ти жартуєш про війну? як ти маєш право як житель країни-окупанта жартувати про злочини проти мого народу? і от з того часу я перестала сприймати росіян. от так.

24 лютого нічого не змінилось: мені не треба було відписуватись від росіян в ютубі й видаляти їхні пісні в спотіфай, але вони стали гіршими за тварин. я ніколи не відчувала такої ненависті, яку відчувала після звільнення Київської області. я ніколи не ненавиділа більше, ніж після того відео зі страченим військовим. я ніколи не хотіла спалювати міста так, як після того що вони зробили з Маріуполем.

Росіяни - гниль і падаль, і поки вони самі не зрозуміють, чому їх вважають такими, їм немає бути місця у цивілізованому світі. Бажаю їм пережити ці 10 місяців, бажаю засинати з відео понівечених солдат перед очима, бажаю знищення власної культури. Хоча останнє їм не принесе нічого поганого, бо власної ідентичності в них немає, а те, що є, не цінується.

#щось таке #х

[dimishap]

📖 ПОНЕВОЛЕНИЙ РОЗУМ 🖋️ Чеслав Мілош 📚 збірка есе POL 1953

Збірка нарисів про відомих у 1940-ві в комуністичній Польщі письменників, їхній життєвий вибір, долі та роздуми над цим.

Соціалістичний реалізм, історичний процес, тоталітарна машина і людяність – основні теми, пропущені автором крізь себе і знайомих.

Паралелі комунізму і раннього християнства особливо цікаві. І втеча від усього цього.

Один із читацьких висновків: визволені війною і політикою Гітлера/Сталіна демони (злі сили ненависті, зневіри, цинізму, підлості задля виживання в нелюдських умовах, котрі творять нелюдів), нікуди не діваються самі по собі, з ними доведеться давати раду.

Найсильніший момент книги: спостереження автора на одному з українських вокзалів (бува, не в Харкові?) пари живих людей із дитиною – серед монстрів нового часу і нової віри. Приклад любові й турботи, приклад рідного, який ламає всі теоретичні конструкти, якими б красивими чи могутніми вони не видавалися.

Книга досі не зовсім втратила актуальності.

#Читальний зал #Чеслав Мілош #есе

[zubkova-z-blog]

"Вміти забутися — ось девіз сьогоднішнього дня, а безкінечні роздуми, право ж, ні до чого!"

Еріх Марія Ремарк "Три товариші"

3 жовтня - День єдності Німеччини.

Які позитивні асоціації викликає у вас згадка про цю країну? Напевно, пиво, баварські сосиски, гарні машини й відточена дисципліна її громадян.

Звісно, окрім цього, Німеччина - це туризм, гарні дороги, надзвичайні краєвиди й дійсно працьовиті люди. Але важливо те, що ця країна подарувала світові надзвичайно талановитого письменника, який на власні очі бачив війну і чітко відобразив її у своїх творах.

Книга Еріха Марії Ремарка "Три товариші" - це особлива історія. Головні герої - представники втраченого покоління, людей, які повернулися з війни, але вона нікуди не ділася з їхньої душі, і спогади про неї досі їдким димом кубляться в їхніх головах. Через образи героїв і обставини автор показує, що відлуння війни чутно в багатьох куточках цього міста.

Прямо про війну мова майже не йде. Але червоною ниткою вона пронизує весь твір - долі трьох товаришів звела війна, кохана головного героя хворіла, будучи дорослою, через те, що у дитинстві голодувала...

Цю книгу навіть можна прочитати окремими цитатами - і вона все одно залишить слід у вашій душі.

Але готуйтеся до того, що дійшовши до останньої сторінки з першої ви відчуєте неймовірне спустошення.

З творчістю Ремарка ми поверхово знайомимося у школі. Після уроків літератури пройшло кілька років, коли я вирішила взяти до рук його книгу, знаючи, що вона непроста. І з того моменту, коли я її дочитала, вже теж пройшло багато часу. Але я й досі пригадаю її з гіркотою.

Твори цього письменника дуже сильні, їх, як на мене, не слід читати будь-коли і будь-кому - в них надто різкий присмак війни.

До речі, після "Трьох товаришів" я так і не наважилася прочитати ще щось з-під пера Ремарка - не хочу, щоб мені знову були так гірко.

[uapaukrainianaupair-blog]

Фразу «культурний шок» частенько вживають у старих-затертих анекдотах. І дійсно, ніби приїжджаєш з досить такої собі культурної країни в іншу, не менш культурну і… тебе настигає просто шок! Від усього: мова, звичаї, менталітет, погода, образ життя, архітектура, правила… Звісно, у тебе починається тривожно калатати серце, виникає дискомфорт і дике бажання повернутися у свій рідний куточок, скрутитися там клубочком і як котик спокійно заснути.

Та коли ти є Au-Pair, студент, працівник, стажер чи просто шукач нових пригод та вражень – ти розумієш, що не можеш усе ось так взяти і покинути. А з часом, як отой «культурний шок» прох��дить ти з усмішкою усвідомлюєш, що цей період повинні пройти всі і спокійно проходять.

Моя тобі Au-Pair порада: не змушуй себе швидко до всього звикнути, подолати той шоковий етап. Зрозумій, що це нормально відчувати дискомфорт на перших порах, нормально сумувати за родиною та друзями; нормально навіть сумувати за тьоткою з ближньої абецешки… Не будь до себе надто суворою і вимогливою. «Культурний шок» пройде і ти навіть зрозумієш, що він досить корисний. Зараз поясню на своєму досвіді.

Відкривайте свій потенціал

Як би важко, сумно не було, та поступово така «культурно-шокова терапія» робить тебе сильнішою. Ти, на перших порах зі скрипом, звикаєш до всього, що тебе до цього часу дуже дивувало. Ти починаєш менше боятися й сумніватися у всьому. Зрештою, ти стаєш упевненою у собі. Без стресових ситуацій – нікуди. Вони будуть і ти в них проявиш себе найдостойнішим чином і, повір мені, сама здивуєшся! Як було зі мною. Ти починаєш розуміти, що, виявляється, ти крута.

Адаптуйся до всього

Ти станеш супер-адаптивною і це дуже класно! По-перше, ти живеш у сім’ї у якої вже встановлені свої життєві правила і традиції. І тут, хоч-не-хоч, а пристосовуватися потрібно. По-друге, зовсім інша країна. У тебе будуть виникати труднощі із спілкуванням, із розумінням того, що від тебе хоче касирка у магазині; ти будеш питати як пройти до вокзалу, тобі пояснять, а ти ствердно помахаєш головою і нічогісінько не зрозумієш. Але це на початку ти будеш через це стресувати й переживати. А далі, пристосуєшся і будеш просто сміятися із себе.

Кожна країна Au-Pair, родина потребує соціальної адаптації, а ти станеш просто супер-пупер адаптивною. Ось побачиш!

Ти вивчиш нову культуру

Перебуваючи у новому середовищі просто нереально не вивчити ту країну, її мову та людей. Спілкуючись іноземною мовою, апріорі твоє мислення змінюється. Створи собі такий міні-виклик: заводь розмови кожен день з новою людиною. Хай це буде продавчиня у булочній, чи продавчиня в магазині одягу. Це може бути старенький сусід, який щоранку попиває каву у себе на ґанку. Ти будеш шокована скільки цікавої інформації дізнаєшся, як твоє мислення піде в іншому, ширшому руслі. І хай це не будуть філософські роздуми на тему існування Бога чи ні. Це можуть бути простенькі милі і коротенькі розмови. Але ти побачиш, як вони збагатять твій лексикон і твою світлу голову.

Ти станеш більш комунікабельною

Якщо до участі в програмі Au-Pair ти вважала себе максимально комунікабельною людиною, то після Au-Pair – ти станеш супер-комунікабельною. Звісно, першим твоїм таким серйозним досвідом стане налагодження контактів із сім’єю. Можу сказати, що це одне із найважливіших моментів. З цього ти почнеш. Далі, не забуваємо, що ти будеш перебувати у стані «культурного шоку», а тому не з таким великим задоволенням входитимеш у якісь комунікативні стосунки. А треба! І ти помалу-помалу починаєш спілкуватися, знайомитися і… закохуватися у цей процес. Ти зустрінеш неймовірну кількість цікавих людей та Au-Pair друзів з усіх куточків світу. Ти будеш шокована скільки насправді спільного у тебе з дівчинкою з Фінляндії, а скільки відмінного з другом із Польщі. І це, я тобі скажу, неймовірно крутий досвід!

Ти почнеш заново

Знаєш, що я зрозуміла, приїхавши у Люксембург як Au-Pair? Мене ніхто тут не знає і я можу почати своє життя з чистого аркушу. І це зовсім не страшно. Це класно! Так, у тебе будуть такі періоди, коли захочеться побачити батьків, приготувати запашного маминого борща, піти в улюблену кафешку. Ностальгію ніхто не відміняв. Але цей сум тимчасовий. Що постійно в тебе буде – так це жага до пізнання всього довкола. Ти почнеш розкривати у собі якісь зовсім нові таланти. Ти станеш відкритішою і сміливішою. І, звучить трошки по-філософськи, але Au-Pair – це своєрідний Тібет для твого самопізнання.

Скажи, ти готова до крутих змін у собі? Якщо так – то Au-Pair – це те, що тобі треба. Не бійся нічого, будь сміливою і цілеспрямованою, а все решта прийде.

Крістіна Фозекош, учасниця програми Au-Pairу Люксембурзі.

[frnkieroukraine]

Значення та історії пісень з Parachutes

(сторінки з грудневого випуску AltPress; сторінка про Oceans з Kerrang! 28.9.16.)

World Destroyer “Під час роботи над альбомом, Росс [продюсер] спитав мене про мій найгірший спогад. Досить легко подумати про якийсь трагічний досвід або травму як про щось спустошуюче. Велику частину свого життя я думав, що події ставалися зі мною, але під час роботи над альбомом я усвідомив, що найкращі і навіть найгірші події ставалися саме для мене.Життя може бути непередбачуваним; воно повне злетів та падінь. Ми не змогли б стати тими, ким повинні були, без доброго та поганого. Падіння – просто черговий шанс навчитися, як знов піднятися. World Destroyer – це пісня про усвідомлення того, що ми не раби нашого минулого. Все, що в нас є, це тільки те, що ми можемо віддати. І твоє минуле – хоч воно назавжди залишатиметься частиною того, ким ти став, – не визначає тебе як особистість.”

Veins! Veins!! Veins!!! “Це пісня про психічне здоров’я, залежність та про те, як це – залежати від чогось. <…> Я завжди буду залежним, і я з того покоління людей, які схильні до залежності та мають проблеми із психічним здоров’ям. Чи це наркотики, секс, алкоголь, азартні ігри, їжа, адреналін, любов… ми всі ловимо кайф. Але знаючи, що залежність в тебе в крові, що ця схильність тече по твоїх венах, ти замислюєшся, чи ти навіть мав вибір або ти з самого початку був приречений бути неконтрольованим. Я завжди доводжу все до межі; ніякої поверховості. Мені пощастило знати це, припускаю, хоч це і лякає мене, я намагаюся і використовую ці знання для того, аби тримати свою голову над водою. Це щоденна боротьба із власними демонами, але ти намагаєшся робити те, що буде краще для тебе.”

I’m A Mess “Я грав на благодійному концерті в ресторані Maxwell’s в Хобокені, Нью Джерсі, який організували Fadeaway Records. Я зіграв три або чотири пісні; тоді мій репертуар не був дуже багатим. Але одна мила леді, яка прийшла на концерт, подарувала мені цей значок. Я впевнений, на його створення надихнув той самий значок, який носив Сід Вішез [Sex Pistols], але він значив для мене набагато більше. Ми поговорили про відчуття неповноцінності та відчуття, ніби ти нікуди не належиш, відчуття дискомфорту у власній шкірі. Я подумав про це і почав усвідомлювати, що, можливо, найкраще в нас це те, що є найгіршим. В усякому разі, що взагалі таке «нормальний»? Бути нормальним значить бути нудним та фальшивим. Це фантазія, це точно щось, чим я ніколи не стану. Тому навіщо вдавати, що ми такі є? Мені подобаються помилки; це те, що всіх нас відрізняє одне від одного. Світові вистачає інших людей, а єдине, чого він потребує, – це ти, бо лише тебе в нас ще немає. Отож, давайте перестанемо намагатися сховати правду про себе та вписати одне одного в шаблон, до чого, за чиїмись словами, ми всі повинні прагнути. Прийміть ваші недоліки та усвідомте, що вони насправді є вашою силою. Будьте чортовим безладом і ніколи не просіть вибачення за це.”

Remedy “Насправді це пісня про кохання. Вона про зустріч з кимось, хто спонукає тебе відчувати та приймати любов, хоч це і руйнує чудову маленьку оболонку, яку ти для себе створив. Ця оболонка має багато різних форм, і ми використовуємо її як захист від ушкоджень. Але у кожного щита є своє слабке місце, і якщо вміло нанести удар правильною зброєю, він розпадеться. І іноді це найкраще, що могло з нами статися.”

Dear Percocet, I Don't Think We Should See Each Other Anymore “Мені подобається ця пісня – кінцевий результат дуже відрізняється від первинної ідеї. Вона про чітке розуміння того, як легко ти можеш зів'янути та втратити все, якщо захочеш. Бути присутнім та жити на повну – це рішення. В минулому я лажав у цьому постійно, і це була моя провина. Я не кажу, що це неправильно – тусувати на вечірках, веселитися та випивати. Але важливо знати, що всьому є міра, і також це нормально іноді бути чортовим занудою. Я просто хочу впевнитися, що не згаю свій час. Я хочу полишити слід, щось, дивлячись на що мої діти будуть пишатися. Я не хочу померти на самоті в якійсь лікарні, думаючи: "А якщо б..."

Miss Me “Можливо, це егоїстична пісня. Вона про боротьбу між марнославством і любов’ю. Я хочу, аби люди, про яких я піклуюся, пам’ятали про мене, коли мене вже тут не буде, і згадували щось гарне про мене час від часу. Але водночас я не хочу, щоб їм було боляче. Не минуло ще ні секунди, коли б я не думав про свого дідуся і про те, як би мені хотілося, щоби він і досі був тут, і побачив, як ростуть мої діти, і дав мені поради. Я досі не можу прибрати його телефонний номер з швидкого набору, я просто не можу це зробити. Я знаю, що ніколи не стану тим, ким був він, але, якби я значив хоча б чверть того, що він значив для мене, для когось іншого, це було б досить великим досягненням.”

9-6-15 “Це пісня про мого дідуся. Він помер 6 вересня 2015 року. Безсумнівно, це був найгірший день в моєму житті. Мій дід був найкращою людиною, яку я знав, і я жахливо сумую за ним. Знаю, ця пісня найважливіша в альбомі. Було б неможливо написати альбом про рятувальні пристрої і не включити туди пісню про мого героя. Це була найважча пісня, яку я коли-небудь писав, але я мав це зробити. Я зберіг її наостанок, коли ми записували альбом, бо знав, що після неї вже не зможу нічого робити. Мені довелося два рази відвідати лікаря і прийняти стероїди, щоб завершити вокал на всіх 12 піснях протягом 17 днів, і я був наляканий тим, наскільки складним цей трек виявиться для мене і у фізичному плані, і в емоційному. Мене дивує те, що я впорався з цим, і я й гадки не маю, чи зможу коли-небудь ще раз зіграти цю пісню. Але я радий, що записав її. Думаю, йому б сподобалося. Я зіграю її йому, коли ми знову зустрінемося.”

Oceans “Це пісня про роздуми про те, чи заслуговуєш ти на любов іншої людини, коли не можеш любити самого себе. Хоча помираєш від спраги, яку може втамувати тільки любов. "Вода, вода усюди, але ні краплі не можна випити…" – це рядки з «Поеми про старого моряка» Семюела Колріджа. Ми можемо бути посеред моря любові, але, якщо ми не можемо полюбити себе, уся ця вода солона, і ми тільки потонемо в ній, а не втамуємо спрагу.”

Ще про Oceans з журналу Kerrang!: “У багатьох випадках, коли в мене з’являється ідея для пісні, я відчуваю, що вона буде гарною, але водночас розумію, що не можу написати її саме в цей момент свого життя. Нібито наші часові лінії ще не перетнулися, на кшталт ти зустрічаєш когось і думаєш: “Вау, ці стосунки могли б бути до біса феноменальними, але ми зараз не в тому місці й часі для того, аби це спрацювало.” Думаю, так само з музикою та мистецтвом. Іноді ти просто не готовий щось створити, навіть якщо дуже хочеш, а якщо все ж таки змусиш себе, то це не спрацює і ти сам залишишся засмученим і невдоволеним. А от пройде час, і ти почнеш думати про ті пісні та фрагменти ідей, як про загублене кохання, знов повернешся до них пізніше, захоплено думаючи: “Ох, це та пісня, яку я тоді залишив!” Так само сталося із Oceans. Первісна ідея народилася в той час, коли я писав пісні до Stomachaches – десь тоді, коли я написав joyriding [серпень 2013 – перекл.] Я записав демо куплету, але із приспівом щось не склалося, він не підходив до всього іншого, що в мене було. Проте в мене залишився запис, та, коли я думав щодо наступного альбому, Parachutes, було так: “Вірно, це вже наступний розділ. Спробую піти цією стежкою, побачимо, що з цього вийде.” Отож я повернувся до пісні та переписав її повністю. Пісня про відчуття неповноцінності, а саме: відчуття того, ніби ти не достатньо добрий, аби прийняти любов від інших, і навіть якщо вони скажуть, що все одно любитимуть тебе, ти сам знаєш, що все одно усе запоганиш. Також ця пісня про знання того, що ти потонеш у цій любові – там є рядок ‘I sank to the bottom of the ocean like a stone’ – бо не любиш себе і не відчуваєш, що заслуговуєш на це, саме тому там ще є рядки ‘I wish I were good enough’. Загалом, ідея виражає відчуття того, що необґрунтована любов, яку ти отримуєш, вб’є тебе.’’

#fiua translation #fiua info #parachutes #frank iero #alternative press #kerrang #reupload #frank iero and the patience

[dante-sinner-blog]

Мавпа Дарвіна

Якоїсь ночі, Чарлзу Роберту Дарвіну приснився дивний сон. Ніби він прогулюється сосновим лісом під руку з великою мавпою і веде з нею бесіду. З тією самою, яку він так ревно досліджував і про яку так багато написав. І що не менш дивно, звали ту мавпу - Дарвін… 

Велася їхня розмова про щось ґрунтовне. Власне, розмовою її не назвеш, адже, на обдумані та логічні репліки науковця, мавпа Дарвін відповідав короткими та вульгарними пердінням-плямканням, що долинали із масних вуст абізяна. Та, не дивлячись на абсурдність та незрозумілість для сторонньго слухача, мавпячі фідбеки отримували розуміння і сприймалися дослідником не менш глибоко та уважно, ніж його власні роздуми.

Їхній шлях проходив вузькою, але комфортною для двох дорослих приматів стежкою соснини, яка була притрушена м'якими голками хвої та подекуди досить агресивними шишками. Сонце пекло безсоромно, рятувало лише те, що це був сон.

Коли полеміка між абізяною та старим науковцем почала досягати сво��о апогею, “розмову” перервала присутність на шляху незнайомця, який собою загородив пановам дорогу. Широкі плечі, рівна постава та несподівана рішучість, відображалися в контрастному силуеті, що проявився в сліпучих променях пообіднього сонця. На стежці, нахабно розставивши ноги, стояла людина. Людина розумна. Більше того, на шляху стояв не хто інший, як ще один Чарлз Дарвін… Але, явно не той самий. 

Вирізняло його від “першого” Дарвіна, себто не мавпи, а людини, незвичний одяг і стильок. Супутник абізяни мав вигляд старого ексгібіціоніста, був загорнутий в аскетичне чорне пальто старого покрою, а на голові мав з широкими кресами такий само чорний капелюх, без якого годі було уявити старого-доброго Дарвіна. Науковець мав занедбану сиву бороду, яка лячно і сторчма росла із потилиці. Сутулення, як прискорбна супутниця похилих літ, горбила поставу біолога.

“Новий” же Дарвін, який став перепоною на шляху, виглядав як сателіт буржуазної субкультури. Стрункий, нахабний, був одягнений в мутно-жовтий комбінезон із парусини, трохи потертий, але добротний, по центру якого можна було розгледіти напис CAT. Борода була з сивиною. Та, на відміну від старого біолога, мала вид охайної форми - лопатою, акуратно підстрижена та доглянута, що підкреслювало його ледь стриману сексуальність зрілого чоловіка. На голові героя, як зірка Прометея, рясніла лисина. В руках ламберсексуал Дарвін тримав брудний розвідний ключ.

- Якого хуя?! - спитав науковець Дарвін. 

- Не кваптеся з висновками, пане професоре - відповів молодий Дарвін, - це лише сон.

- Який я тобі, блять, професор, га?! Я знаю і без тебе, що це сон, шмаркачу. Питання в тому, чому нашу прогулянку та чудову розмову з абізяною перериває якесь опудало?.. Ти хто такий?! - обурився науковець, а мавпа тим часом зайняла бойову стійку.

- Мене, як і вас, і навіть як цю абізяну, звуть Дарвін. Чальз Дарвін. Дуже приємно! - представився молодик.

- Це я вже зрозумів, що ти - це я, а я - це ти. Питання в тому, що… якого папуаса ти виглядаєш як піонер заводського цеху, га? Я тебе, як себе, добре пам'ятаю в молодих літах. Тобто, тобі, мабуть років сорок, не більше, вірно?

- Саме так. - озвався Дарвін і широко всміхнувся, похвалившись здоров'ям власних зубів.

- От власне… якого хера ти не носиш костюм трійку дорогу і лаковані туфлі-оксфорд в моєму, себто в нашому то віці?! Натомість вдягнений як рятувальних матросів і дельфінів… виглядаєш як робітник порту Гавр! Французька хвойда.

- Чарлзе, давайте засвоїмося і почнемо все спочатку, - глипнув той на а��ресивну мавпу. - Як вам відомо, ми зараз снимося нашому спільному Дарвіну, себто нам… Емм… Себто, справжньому Дарвіну. Ви, - як відображення його майбутнього “я”, трохи хуйове…. але з абізяною і природою ви таки порозумілися. Що ж до мене, то я відображення його “як могло б бути інакше”… його альтер его!

- Тобто, “інакше”?! - не витримав біолог. - У мене хоч не такі гарні зуби, як у твого альтерхуєго, і радикуліт, і посцяти я теж не можу нормально: вичавлюю кожну краплину жовту, як золоту… Але, людина я поважна і визнана! І абізяна ця, - кива на гамадрила, - живий доказ мого успіху! Ця мавпа - ти і я, а ми з тобою - це ця мавпа брудна! - розлютився поважний.

На цих слова мавпа Дарвін обурюється і хвацько починає дертися на сосну, супроводжуючи свій шлях на гору сопінням і ґвалтом ображеної дитини.

- Вибач Чарлзе, любчику, “брудна” - то було вже зайве. Емоційне… Вибач! - почервонів науковець і висякався в рукав.

- Це все правда, друже, це все факт. - погодився Чарлз у комбінезоні, - Та я, зараз тут не для того, щоб піддавати сумніву все ваше плідне життя і волохаті досягнення. 

- А власне для чого ви тут, мій юний друже?! - примружився біолог. 

- А для того, щоб повідомити вам, що існує й інший можливий шлях! - вигукнув красень Чарлз. 

Скориставшись мирною паузою, мавпа Дарвін спустився з сосни і почав мостити свою сраку в купу хвої, час від часу пустотливо і з реготом викидаючи з під себе грубі шишки. 

 - Чому власне ми з вами не тупі імбецили, і говоримо мовою солов'їною, замість того, щоб запиздячити мовчки в один одного цими шишками? - продовжив файний Дарвін. - Чому ми, обидва - Чалза Дарвіна, у різному прикиді і з різною кількістю зубів у роті? А головне, як так, що ми перетворилися в Людину розумну, і взагалі звідки ми тут з вами взялися, і власне навіщо?!

- Блять … - відреагував старий.

- Майте терпіння… - хтиво зауважив молодий Дарвін. - Вислухаєте мене до кінця, шановний?

- У мене то вистачить терпіння, це ж сон, і людина я вже похилого віку. Особливо нікуди не поспішаю. А от той, кому це сниться, вже засовався в ліжку і повернувся на інший бік на словах “інший можливий шлях”. Я відчуваю. покваптеся і добирайте слова, - позіхнув Чарлз Дарвін-старший.

Мавпа Дарвін трохи заспокоївшись, примостився під стовбуром великої сосни у купі хвої, безсоромно перднув, після чого запросив науковця присісти йому на коліна. Але той відмовився, винувато посміхнувшись, - залишився стояти.

- Власне, почну з того, чому я в такому прикиді. Це я про одяг. - продовжив “юнак” Дарвін". - Якщо ви пригадаєте пане Дарвіне другий курс коледжу, і руду Крістіну, то також зможете пригадати, що ви полюбляли з нею робити в дальньому кутку під третім стелажем у місцевій бібліотеці. Так от я зараз кажу про долю, а не про ваші вподобання і дивацтва юності.

В цей момент мавпа Дарвін вишкірив зуби, а науковець так голосно чхнув, що зверху полетіли хвойні голки і присипали мавпу. Стало трохи душно.

- Доля, - річ бува примхлива, - продовжив Дарвін-йонг. - Коли ви ще студіювали в Единбурзі, зовсім поруч, лише через Ірландське море, сидів такий собі доктор Пітер Квін в Обсерваторії, недалеко від Дубліна. І не просто сидів, а так часто дивився на небо, що бувало забував пообідати. А дивився він переважно не просто на небо, а конкретно на Марс, як вам відомо, планету недалеку.

Одного липневого вечора, коли доктор Квін дивився як ніколи пильно на червоний кругляш, у нього трапився припадок і він втратив свідомість. Його лікар попереджав, що їсти треба і бажано регулярно. А час був тоді вже пізній. Але, зараз не про це. Саме цей припадок змінив мою, тобто вашу, короче, нашу з вами долю. А разом з нами, долю всього Людства! Бо під час сну, який побачив Пітер Квін, йому відкрилася істина про походження людей! І, як ви вже здогадуєтеся, істина ця й близько не синхронізується з роботами всього вашого плідного життя. Але, більше того, він пізнав те, про що ми всі, в тому числі і ця абізяна, ламаємо голову з початку віків…

- А саме?.. - нетерпляче спитав науковець і спітнів. 

- А саме… ЯКОГО ХУЯ МИ ВСІ ТУТ РОБИМО?!  - боляче загорлав Дарвін.

Спалах. І в цю мить, Чалз Роберт Дарвін, який неспокійно дивився цей блуд, різко прокинувся, перекотився на край ліжка, і почав хворобливо відкашлюватись у підлогу. У спітнілій, затиснутій в кулак руці, Чарлз виявив 10-ти фунтову банкноту із зображення Мавпи Дарвіна на фронті.

- Якого хуя?.. - вилаявся науковець і схопився за серце.

Завіса.

#словаМо