zlabjola

[zlabjola]

Ну і фансервіс))) куди ж без нього

Я на другому сезоні ДжоДжо і у мене вже очі болять від того, що їх закочую. Ну нехай вже в різні часи були різні сексистькі стереотипи. Навіть в нових аніме вони є. Але необхідність буквально кожен раз як на екрані з'являється жіночий персонаж вказувати на стать і те, чого вона начебто не може (не говорячи вже про відкриту зневагу в деяких моментах, як до матері у другому сезоні, чи про погрози провчити за "зверхність", чи тупі жарти) це вже явний індикатор комплексів автора.

Я не певна, що здужаю всі сезони якщо так буде і далі. Дивлюся чисто заради референсів, щоб шарити за меми. Але задоволення як таке, це аніме мені не приносить.

[zlabjola]

Я на другому сезоні ДжоДжо і у мене вже очі болять від того, що їх закочую. Ну нехай вже в різні часи були різні сексистькі стереотипи. Навіть в нових аніме вони є. Але необхідність буквально кожен раз як на екрані з'являється жіночий персонаж вказувати на стать і те, чого вона начебто не може (не говорячи вже про відкриту зневагу в деяких моментах, як до матері у другому сезоні, чи про погрози провчити за "зверхність", чи тупі жарти) це вже явний індикатор комплексів автора.

Я не певна, що здужаю всі сезони якщо так буде і далі. Дивлюся чисто заради референсів, щоб шарити за меми. Але задоволення як таке, це аніме мені не приносить.

#особистий щоденник

[zlabjola]

Вчора був паскудний настрій, ввечері взагалі було таке відчуття «фу». Перед сном багато про всяке думала. Поговорила з подругою про ці думки. Трохи полегшало. Але на ранок всеодно було таке дивне відчуття. Я прокинулася на дві години раніше ніж треба. Лежала з кішкою в ліжку. Але зараз настрій на диво покращився. Думаю, це від того, що я сьогодні виглядаю добре і мені подобається як я виглядаю. Волосся добре лягло. Якось моя однокласниця певний час любила питати у всіх підряд «у тебе настрій “туті-фруті” чи “громадський туалет”?». От у мене стався раптовий перехід від «громадського туалету» до «туті-фруті».

Встановила знову крокомір, сподіваюся, що цей не лагатиме. Цікаво скільки кроків я проходжу від метро додому. Не хочу робити вправи лежачи на підлозі, тож поки не замовлю мат, просто ходитиму. Поставила собі за ціль 55 кг. Не за тиждень чи два, звісно. Потихеньку скинути і старатися тримати. Минулого літа я була 57 і з моїм зростом непогано було. Зараз я важу 61,1. Сподіваюся, що вийде. Їсти менше я не хочу, бо в принципі і так не багато їм.

Непоганий сьогодні день, аби ж не спаскудився.

#особистий щоденник

[zlabjola]

Сьогодні я зустрілася з подругою і сестрою. Не люблю отак в один день їх суміщати. Але вже так вийшло, що вільні вони були лише в один день. Ходили в аніме магазин. Подруга мені накупила всякого. Я все частіше задумуюся про те, як замикаю у собі свої вподобання. Хочеться випустити це нарешті назовні. Раніше я хотіла вигляди типово добре. Нормально. Щоб не сіра миша, але не екстравагантно. Скромно і зі смаком, так я це називала. Зараз мені навпаки хочеться якось навести шороху у своєму вигляді. Я виглядаю надто нормально. Настільки, що це і робить мене сірою мишою. Але на новий одяг в мене немає грошей, та й підбирати його кожен день немає часу і сил. А от всякі задротські штуки по типу значків, пінів, брелків. Ото думати довго не треба. Тож я начепила усі, що вона подарувала. І наліпки. Люблю наліпки. Ще думаю почепити на стіну дошку коркову, або двп. Щоб на неї вчепити плакати і листівки, що є. А то якось вони пилом припадають. Навіть вдома, коли ніхто не бачить, мені важко просто взяти і повішати плакати. Думаю, що як повішаю, то вже нікого в цю кімнату не пущу. Але я починаю розуміти, що не можна так. Я відчуваю, що нудна. І виглядаю нудно. А я не хочу бути нудною. Тож перший крок, це бути відкритою у своїх вподобаннях. Я пережила сором за те, що аніме дивлюся, тепер треба впоратися з кпопом.

Аххаха. Я тут подумала. Май літл поні/вінкс/чародійки → аніме → манга → інші комікси/фанфіки → кпоп/книги. Це канонічна подія, не можна втручатися.

Все. Завтра наведу порядок в кімнаті (так, я за всі вихідні досі цього не зробила, пропилососила, змінила постіль, випрала усе, але не прибрала безлад) і почеплю дошку на стіну. А на дошку усе, що є. Мені ще подруга малюночки дарувала свої, нарешті буде куди їх діти.

#особистий щоденник

[zlabjola]

Дочитала першу частину трилогії Макових війн. Мені сподобалось. Не відчула тої бурі емоцій яку обіцяли в коментарях, можливо це буде у наступних частинах. Але книга цікава, я раніше не читала фентезі. Це найбільша книга з тих що в мене є. По площі. Обовʼязково прочитаю всю трилогію. Якщо лишуся в захваті, то і інші книги письменниці.

А ще дизайн кращий ніж у оригінальних видань. Мені подобаються ілюстрації. В оригіналі теж наче техніка туші взята за основу, але виглядає не так д��бре. А обкладинка вцілому…ну, ні. Цей димок на фоні тексту. Я розумію в чому його суть, дим від люльки з опіумом. Але це не робить обкладинку гарною.

А ще я купила все до планшета. Нарешті. Сьогодні на роботі зробила нормальну замальовку. Ще треба звикати. Не можу сказати. Що відчуваю сильну радість від досягнення мети. Це було довго і муторно. Але я нарешті можу поставити галочку навпроти цього пункту у списку. І це добре.

#особистий щоденник

[zlabjola]

Сьогодні був якийсь день бісячих клієнтів. Але я впоралася з ними майже не взбісившись. А ще помітила, наскільки більше було таких індивідів на попередньому магазині. В цьому районі якось менше придурків.

Я нещодавно нарешті купила айпад. Навіть плівку з коробки ще не знімала. Мені ще треба докупити еплпенсіл, чохол і плівку. Немає сенсу поки що його відкривати. Я хочу вже в повному наборі все мати. Вкінці мого робочого тижня в мене буде така можливість. В той день я ще зайшла книжку купити. Давно бачила як радили Макову війну в тіктоці. Багато позитивних відгуків на роботи письменниці вцілому, то я вирішила почитати. Особливо після того як потримала книгу в руках. Дизайн від "Жорж" мені подобається значно більше ніж у оригінальних англомовних примірників. Але деінде трапляються неприємності на сторінках у вигляді маленьких крапель фарби. Вони то не заважають, але всеодно неприємно. Наче бруд на сторінці. Я поки що прочитала 2/5 першої частини (я просуваюся в непоганому темпі, враховуючи перерви, читається добре), вцілому мені подобається, але до скла я ще не дійшла. Не знаю чи воно взагалі буде в цій частині.

Попередні прочитані мною книги за останні півроку мене не надто вразили. Читала "Загублену", хотіла цю книгу, бо сподобався фільм. Хотіла дізнатися як Емі все спланувала в деталях, в фільмі не все було зазначено. Але під кінець зрозуміла, що мене не надто вразила ця книга. Непогано, 6/10.

Ще читала "Розум убивці" і "У пітьмі". Це книги з однієї серії. Перша була непогана, але десь 5/10. Другу я прочитала через інтригу вкінці першої, але вцілому книга мене не вразила взагалі. 4,7/10. Третю я вирішила не читати.

#особистий щоденник

[zlabjola]

Щось насувається емоційний сплеск. Момент, коли я просто хочу поплакати без конкретної причини чт тригера. Таке буває. Рідко.

Останнім часом було забагато стресу через родичів. Але відчуття, що сам стрес накрив мене вже після самих подій. Запізніла реакція. Зараз я переймаюся, що не підтримую зв'язок з бабусею. Раніше мені це здавалося правильним рішенням. Але тепер не дуже. Наче мене обвели навколо пальця. Згадую про це кожен раз як дивлюся на розкладушку в коридорі. Я її не віддала. І не забрала паперовий скотч, який позичила їй щоб та заклеїла шпарини у вікнах на зиму.

Нещодавно я відвідала батьків. Мати знову купила речі з секонду. Грошей в них немає, з батька досі вираховують за той аванс на операцію бабусі. Я намагалася трохи поговорити з ним особисто щодо їх фінансів. Він хотів дати мені грошей, щоб я доклала їх до айпада. Я відмовилася. У них у самих немає. І вони продовжують накопичувати борги за комунальні. Здається взагалі не платять. Не хочу брати гроші, коли такий борг висить. Хоча з іншого боку, вони однаково їх просруть. Здається вони дійсно збираються скинути це на нас із сестрою. Там більше ста тисяч. Може сто п'ятдесят вже. Я поки що не наважуюся підняти цю тему в розмові. А з приводу материних покупок. Батько казав, що вже шукав квартиру. І схоже обговорював це з колегами на роботі. Перше про що я подумала: він все таки брехав, коли казав, що начебто не розповідає нікому чужому про те, що відбувається у нашій сім'ї, тільки хороше. Друге: наврядчи він зважиться. Це нереально з його зарплатою знімати житло. Хіба що кімнату. Мати складає враження дитини. Наче її особистість за цей час деградувала зовсім. Можливо мені так здається, я давно не мала з нею повноцінних розмов. Щодо сестри. Вона п'явка. Можна сказати, що це не так, бо вона знайшла роботу і правильно робить, що витрачає гроші на себе. Але вона сприймає батьків чисто як гаманець. Просто спосіб підтримки свого фінансового стану. Їй начхати га стан здоров'я батька, чи на імпульсивні покупки матері, чи на те, що батько піде. Її хвилює тільки те, що вони не зможуть її забезпечити. Мене це теж хвилювало, але я всеодно відчуваю різницю між нашим сприйняттям. Згадала як ми одного ранку йшли в школу і сестра вередувала через батьків, гроші, того що не отримує того, чого хоче. І як я робила їй зауваження і намагалася донести, що гроші на голову не падають, що батькі працюють аби їх заробити. Що зі своїми хотілками вона може і почекати. Тоді я ще була "розумною дитиною яка все розуміє не на свій вік". Вже потім я почала усвідомлювати наскільки вони безвідповідальні і як це несправедливо по відношенню до мене як до дитини. Але навіть так, здається, сестра завжди була більш меркантильною. Вона часто клянчить гроші у батьків. І іноді в мене. Або прямо просить, або жартує "купи мені це"/"оце подаруєш мені на день народження" не враховуючи чи я на це спроможна. Мені це неприємно. Я так не можу. Я рідко просила у батьків гроші. І формулювала запит не як запит, а типу як нагадування. Завтра буде ось це, на це треба ось стільки то. Не пам'ятаю, аби я колись казала "дай".

Ніколи не думала, що можу отримати щось якщо прост�� попрошу. І що не доведеться вертати. Хоча мені і неприємно, що і зустрічні пропозиції мені перепадають не часто. Можливо по мені видно, що я не братиму просто так. Але вцілому зараз ситуація краще. На вихідних подруга запропонувала мене пригостити. Я погодилася. Але більше через те, що я пригощала її попередній раз. Я завжди наче веду приблизний рахунок у голові. Скільки винна я і скільки винні мені. Навіть якщо я не можу повернути гроші одразу, я повертаю їх іншим способом.

Але за останні пару років я, здається, взяла більше, ніж віддала.

Ще один пункт, який мене бентежить це зовнішність. Це, звісно, завжди було присутнє. Але останнім часом я думаю про це частіше і саме про обличчя. Про стан шкіри. Про форму. Про старість. У мене багато думок крутиться щодо старості і плину часу. Мені наче рано про таке думати. Але суть у тому, що я не люблю себе. Я не задоволена своєю зовнішністю. Своїм тілом. Тим як я поводжуся. А час іде. І змінює мене. Зараз я більш-менш стабільно виглядаю. Пройшов шкільний період. Але це десь до 30-ти років. Може менше. Я не встигаю до себе звикнути. А потім доведеться миритися ще й зі змінами. Мене це бентежить.

#особистий щоденник

[zlabjola]

Останні пару років, з огляду на ситуацію в країні (особливо після відключень світла) весна мені подобається. Зараз хороша погода. Зручно не носити купу одягу. Особливо пуховик який ще і місця багато займає. Але це дивне відчуття з минулих років не ділося нікуди. Наче щось не так. Воно дійсно не так, не така погода, тиск, не така щільність повітря, навіть запах. Усі характерні зміни пори року. Але я наче не звикаю до них. Хоч це і відбувається кожного року. І це саме навесні. Всередині свербить неспокій. Можливо через те, що одягу менше. Я не люблю, коли не можна накинути якусь куртку зверху щоб закрити плечі. Але це ще щось. Не тільки через одяг. Я іноді відчуваю це і вдома, коли в кімнату заходить свіже весняне повітря.

І так завжди було. Ще зі школи. Раніше я думала, що це може через контрольні і екзамени вкінці року. Але зараз я закінчила навчання в принципі і всеодно. Якийсь дискомфорт.

Зазвичай я це ігнорую. Погода чудова, взагалі ідеальна. Тож не варто собі дозволяти пропускати цей чудовий і короткий період зациклюючись на дискомфорті.

Але до футболок я поки не готова.

#особистий щоденник

[zlabjola]

Я дивлюся далі серіал "Тюдори". Це навіть краще за "величне століття". Король і його дружки самі перетрахали усіх жінок при дворі і навіть далі, але щиро дивується, що його нова друдина походу збрехала про свою цноту.

І те як у короля винні усі навколо, але тільки не він сам. Аж смішно стало як він наприкінці серії вже знову такий "це все чари, наш шлюб незаконний, тому бог мене покарав". Я ще швиденько почитала в вікіпедії про політику Генріха восьмого. Як він весь час не міг визначитися між католицтвом і протестранством.

Мені шкода Анну, вона стала жертвою амбіцій свого батька.

#особистий щоденник

[zlabjola]

Все таки треба буде купити нові навушники. Я свої випадково випрала. Забула в кишені джинсів. Вони наче працюють. Звук як раніше. Але тепер вони почали єбошити мене струмом трошки. Спочатку я думала, що це статична електрика. Бо переважно це почало траплятися, коли я вдягала шерстяне пальто. Але ні.

#особистий щоденник

[zlabjola]

Дивлюся аніме. Пріорітет диво-яйця. Мила мальовка і яскраві кольори цікаво контрастують з сюжетом і важкими темами в аніме. Багато кумедного є, але за цим одразу слідує якась жесть.

Цікаво, що їх посиденьки в одній з серій в саду з тими чуваками, які продають їм яйця була схожа на групову терапію.

#особистий щоденник

[zlabjola]

Але постер жахливий. Як можна зрозуміти, доводиться багато скіпати. Але, 2007 рік, чого чекати.

Дивлюся серіал "Тюдори".

Це як "Величне століття" тільки європейське :D

[zlabjola]

Дивлюся серіал "Тюдори".

Це як "Величне століття" тільки європейське :D

#особистий щоденник

[zlabjola]

Ох і давно я не навчалася. Я хотіла глянути якусь літературу вступну по психології, але зовсім не знаю якій варто довіряти. Я собі відмітила пару примірників, пізніше трохи придбаю їх. А поки вирішила скористатися найкращим варіантом для себе - лекція на ютубі. Раніше я гарно сприймала інформацію на слух. Але зараз...важко зосередитися повністю. Я повсякчас втрачаю концепцію. Це лекція Сапольсьскі, біологія поведінки людини. Бачила її якось в російському перекладі, тож вирішила пошукати українською. Зраділа, що все таки є. Але він так перескакує з приклада на приклад і між мікротемами в межах лекції, що я іноді втрачаю суть і не можу зрозуміти до чого він це говорить. Це тільки друге відео. Вже 22:27. Я не здужаю багато за вечір, тож дивитимуся потихеньку. Думаю знову видалити тікток, щоб не мати спокуси туди навіть заходити.

Я ще дістала свій старий зошит з підготовки до ЗНО з хімії. Прочитала якось перший параграф і мізки сплющило. Як я в школі взагалі могла так активно поглинати інформацію. Хоча це було і не так давно. Треба розкачатися. В школі та універі я і науково-популярні відео частіше дивилася. У мене ще є товстезний зошит по біології. Теж тести і теорія. Я його ще в школі тільки раз відкрила. Тоді змінили комбінації необхідних предметів для здачі на екзаменах для вступу на різні спеціальності. Тож біологія мені не знадобилася. Хімія теж, насправді, але щоб була потрібна кількість предметів я її всеодно здала.

Почуваюся тупою...а ще, що у мене проблеми з концентрацією уваги. Мені треба ще чимось на фоні займатися. Але тільки одним і не складним. Ну там, і пінтересті лазити. Без цього мені стає надто нудно. Згадалися ті відео в тт де викладачі вмикали своїм студентам на проекторі відео асмр чи щось таке. Де ріжуть мило чи мнуть лизуни.

#особистий щоденник

[zlabjola]

Я так і знала. На цих вихідних ми з напарницею думали, що нас поділять по одному. На різні магазини. Але вийшло так, що сьогодні вона нікого не чіпала, а завтра поділить.

Сьогодні ми думали день навпіл поділити, але раз таке біло, то я буду сама сьогодні і заберу і їх зп. Це добре, гроші мені не завадять. Але погано, що я сама. Одна жінка просила десять метрів полотна собі. У нас зараз рулони тільки по 25. А це значить, що доведеться мотати і різати. Вона може і завтра прийти. З одного боку, це дуже хороша каса була б. І зп. А з іншого, самій мотати 10 метрів, це піпєц. Напарниця завтра буде тут, тож якщо та жінка прийде до неї, то буде привід поскаржитися в чаті на менеджерку і те, що нас ділять. Що ж. Сподіваюся так і станеться. Мені то не важко в цей раз на той магазин з'їздити, але тільки через те, що це вихідний і мій останній робочий.

Цього тижня я стомилася майже на самому початку. Через застуду на вихідних, мабуть. Я була б рада пару замін ще взяти, але зараз я по суті теж заміняю, просто на робочі взяла вихідні через застуду. Тож у мене всього 4 вихідних буде. Нема куди заміни брати :D

Прогноз щодо накопичення грошей на диво лишився такий як і був. Не дивлячись на усі витрати. Як був кінець березня/початок квітня, так і лишився. Навіть трохи раніше виходить.

Вчора я встала на ваги ввечері і очманіла. Я вже певний час намагаюся поменше солодкого їсти. Але цього, схоже, мало. Треба старатися готувати обід на роботу. Бо так я тільки булочки на роботі їм. А це хріново. І снеків поменше. Але та цифра...не сильно набрала, але відчутно. Зовнішність починає хвилювати мене все більше. Я йду по вулиці і бачу симпатичних дівчат, а своє обличчя не хочеться навіть згадувати. Хоча я схильна постійно дивитися на себе в дзеркало на роботі і на вулиці у відображення у вікнах. Перевірити чи я виглядаю терпимо. Або чи я виглядаю так вже погано, як почуваюся. Ще й консилер...я без нього тепер майже не можу. Не те, щоб у мене була аж паніка без нього. Але я бачу різницю. Коли синці і інші темні місця не такі виражені. Це не добре. Я не хочу поїхати дахом на своїй зовнішності. Але такі речі важко помітити. Я зовсім не думала, що так прив'яжуся до консилера. І до помади...хоча з помадою я не така фанатична. Я часто її не ношу. Іноді обходжуся просто гігієнічною з пігментом.

Весна завжди приносить мені відчуття неспокою. Поки що воно не таке яскраве, але я вже його відчуваю. Воно посилиться, коли треба буде переходити на пальто і вдягатися легше. І саме повітря. Воно стає пухкішим. М'якшим. Це відчувається добре чисто фізично, але самі по собі ці зміни змушують мене нервувати. Я весь час наче не в своїй тарілці. І в своєму тілі мені стає некомфортно.

#особистий щоденник

[zlabjola]

Якось навколо усім тільки гіршає. Ще одна людина в моєму оточенні захворіла і над нею повисла цілком імовірна госпіталізація. Може і пронесе, але зважаючи на частоту потрясіння в лікарню і виклику швидкої у інших близьких, щось мені не віриться, що все так просто минеться. Так і думаєш вже, аби самій в лікарню не потрапити. Заощаджень на це в мене немає. Сподіваюся пронесе до моменту здійснення свого плану з айпадом.

Найгірше, це усвідомлювати, що нічим не можеш допомогти, хіба що бути поруч. Але навіть на це іноді не вистачає сміливості. Часто думаю, що як лізу не в своє діло? Ми всі різні, навіть маючи подібні становища ми не здатні одне одного зрозуміти. Що вже казати про разючі відмінності у проблемах з якими ми стикаємося. Але і робити вигляд, наче я нічого не помічаю і не знаю, не можу.

Тим паче, що важко заткнути свого внутрішнього суддю. Оцінка становища свого і чужого, того як всі з цим справляються, порівняння. Це веде до упередженості. І зовсім не допомагає. Іноді, досить часто, мені соромно за себе через це. Хоча зараз я трохи охолола, мондраж від стресу останніх події пройшов і думки спокійніші. Менше гніву і роздратування. І більше переживання. Частково і не за себе навіть. Я все думаю, що чекає нас усіх у майбутньому. Чи буде наше життя в цьому майбутньому хоча б терпимим? Коли настануть кращі часи? Сподіваюся я з усім впораюся. І сподіваюся, що всесвіт не вставлятиме мені надто товсті палиці в колеса.

#особистий щоденник

[zlabjola]

Завтра вже на роботу. Ці додаткові три дні зробили свою справу. Я почуваюся значно краще. Нежить ще трохи є. Але вцілому нормально. Фактично, я була вихідна тиждень, все таки. Останні пару днів я відчуваю, як просто прокрастиную. Ну, мені так здається. Я могла б помалювати, чи ще щось. Вчора хоча б їсти щось приготувала. А так, то я весь час перемикаюся між соцмережами, серіалом, книжкою, їжею і просто втиканням на ліжку з кішкою. Це не те щоб погано. Я відпочиваю. Так і має бути, я маю гарно відпочити після застуди. Але всеодно таке відчуття...я не хочу дивитися нові серіали чи аніме. Я почала магічну битву, але зупинилася десь посередині першого сезону. Не дуже мені заходить. А інші просто не хочеться починати. Хочу дивитися те, що відволікає і те, шо точно цікаво. А нове може мені не сподобатися. Звучить наче я законсервувалася в банку зі звичок і одних і тих самих серіалів і фанфіків :D

Зараз пишу це і думаю спробувати щось нове. Я зберігала рекомендації. Але на аніме якось не тягне зовсім. Особливо на нові. Може почну серіал, що подруга рекомендувала. Хоча мені не хочеться. Не тому, що мені не подобається. А тому, що хотілося б почати з того, що я сама знайшла. Бо коли дивлюсь тільки те, про що мені кажуть інші, таке відчуття, що я не маю своїх вподобань.

Ну або закінчу нарешті другу книжку. Не думаю, що я читатиму третю з циклу. Якщо далі все так піде. Одна серія csi цікавіша за обидві ці книги.

Я пропустила дзвінок від бабусі. Другої. Вона рідко дзвонить. Мене вже дістали розмови з бабусями. Одна частина мене говорить, шо треба передзвонити, а інша, що ні. Не хочеться, не дзвони. Не хочу з нею говорити. Так само ще є одна дівчинка, знайома. Вона почала в вайбері мені писати, питала чи можна подзвонити. Я писала, що пізніше якось, бо я на роботі. Але вже тиждень нічого не писала їй. З одного боку це погано, бо я казала, що ми типу подруги. Але з іншого, я нічого не винна їй. Я не нянька. Я вже стомилася приділяти увагу тим, кому вимушена її приділяти. Навіть якщо це просто розмови по телефону. Завтра і так робота, мені вимушеного спілкування вистачить з головою.

Пару днів назад батько написав, що має хороші новини. Я майже на сто відсотків була певна, які. Робота. Він давно говорить про це. Але я думала, що минулого разу (ще аж осінню, здається) ми вирішили це питання. Його начальнику треба хтось з моєї "професії". Ніякої конкретики. Батько проводиться так, наче окрім цього варіанту по моїй спеціальності немає більше ніяких можливостей. Я постаралася не надто різко пояснити йому, що так як він це собі уявляю, ніхто не робить ще з середньовіччя. Він думає, що можна прийти на таку роботу без досвіду, без портфоліо і тебе візьмуть. Всього навчать з нуля і ще й платитимуть нормально. І це при тому, що він про це начальника не перший раз питає, тож очевидно,що той просто морозиться. Я знаю, що вони не хочуть щоб я довіку працювала продавцем. Але я теж. Наче я цього не розумію. Але камон, я лише рік як закінчила універ, який мені нічого не дав. При тому, що з'їхала я перед другим семестром, не без допомоги батька. На все треба час. Є і інші справи, які виявилося не так просто втілити в життя, як уявлялося.

Я ненавиджу поспіх. Так, часу, імовірно, не багато. Але якщо просто з гарячою головою смикатися туди-сюди, то можна втратити не лише час. Як то кажуть "тише едешь, дальше будешь"

#особистий щоденник