gallery-closed

[gallery-closed]

Мистецтво воєнного часу

Відмітив для себе таку деталь про мистецтво воєнного часу: більшість художників прямолінійно зображають військову тематику - це техніка, зброя, камуфляж або жертви війни.

Не можу сказати, чим це викликано - чи сильним враженням від побаченого, чи просто небажанням хоч якось розгорнути тему і відійти від асоціацій першого ряду.

Маша Шубіна в даному випадку не виняток, тут вся та ж історія - танки, літаки, кораблі, але не на полотні, а на старих серветках (типу знайдений матеріал - напевно, цілу скриню знайшла). По факту, це просто перемальована по фото з новин військова техніка.

До речі, чи звернули увагу відвідувачі, що у підписах Київ написано як “Kiev”, в даний час від цього має підгоріти у багатьох :)

А те, що підписи зроблені англійською, прямо вказує на комерційний напрямок цих робіт: російська військова техніка на старовинних українських серветках - чим не зразкове мистецтво військового часу?

Приємним винятком була робота виконана на тарілці, напевно посуд краще пасує до таких зображень.

#2022 #War #Маша Шубіна #Naked Room

[gallery-closed]

Фонтан виснаження. Висока вода

Головним проектом що представляє Україну на цьогорічному (2022) 59-му Венеційському бієнале є “Фонтан виснаження. Висока вода” представлений галереєю The naked room. Кураторами проекту зазначені Лізавета Герман, Марія Ланько та Борис Філоненко. Конструкторським втілленням українського павільйону займається архітектурне бюро «ФОРМА». Фізично інсталяція являє собою серію (78штук) вмонтованих у стіну мідних воронок, на 12 рівнях які функціонують як фонтан.

Так як проект з довгою історією, а чіткого опису і хронології відразу і не знайти, довелося переглянути не одну статтю і не одне інтервю. Отже, зібрав свою версію з різних джерел щоб мати повне уявлення про цей фонтан.

Вперше “фонтан” зявився в роботах Павла ще в1995 році як малюнок «Збір соку» де несподівано для нього самого з’явився символ, з якого постає фонтан, – лійка. «На цій роботі зображено дві річки Харкова, а як вийшла лійка, не знаю. Я її не малював – вона намалювалася», – згадує він.

Спочатку це була чисто локална харківська історія про каналызацыйну катастрофу, про нефункціонуючі фонтани в місті і загальне виснаження сульспільства.

Ось що каже сам Павло: ”Вперше ідея фонтана спала мені на думку у 1994 чи 1995 році. Це був складний період переходу України від існування у складі імперії до незалежності. У 1995 році сталася локальна екологічна катастрофа — аварія на Диканівських очисних спорудах. Коли немає в крані води — це означає, що немає сили волі, немає життєвої сили в суспільстві, тож для мене «Виснаження» є насамперед виснаженням суспільства, життєвості та сили волі для того, щоб продовжувати.”

І з іншого інтервью: "У 1995 році ця робота з’явилася в моїй голові як відповідь на ситуацію в Харкові й в країні загалом. Тоді в місті жоден з фонтанів не працював. І мене привело це до думки, що оця виснаженість доводить навіть владу, адже більшість великих фонтанів світу побудовані імперіями та царствами. Це підкреслює те, що влада є великою силою."

Тоді ж, у 1990-х, американська поетеса Бесс Джоселоу запропонувала Макову ілюструвати її книжку віршів. Але Маков принципово не робить ілюстрацій до чужих текстів, тож у відповідь запропонував створити авторське видання, де буде її поезія та його малюнки. І там вже був фонтан виснаження. Ця книжка вийшла з подвійною назвою — «Квітневі війни. Фонтан виснаження» нкалад був лише 12 примірників.

Автор виставляв проєкт фонтану кілька разів. Спочатку була модель з жерсті потім зробив з бронзи. Вперше вона була представлена у 2003 році в Національному художньому музеї України. Згодом цей проєкт придбав PinchukArtCentre. Цікаво, що проєкт жодного разу так і не запрацював як фонтан, оскільки зорганізувати подачу води в музейних умовах дуже важко.

До початку 2000 ідея себе вичерпала але знову автор повернувся до неї вже 2010-х ”Через кілька років мій інтерес до цієї теми почав зникати, оскільки в той момент українське суспільство підіймалось, хоча мало ті самі соціальні проблеми. Однак я відчував, як стрімко воно змінюється, тому не міг собі дозволити говорити про нестачу життєвості та енергії в суспільстві, яке динамічно розвивається. У період між 2009 та 2010 рокамм я відчув флешбек до 1990-х: відсутність життєвості, нездатності відстоювати основні принципи демократичного суспільства, бажання зберігати щоденний комфорт за будь-яку ціну. І це мене повернуло до думки про виснаження людства. Торік, коли отримали запрошення на участь в національному відборі, ми вирішили, що подамо саме цей проєкт, оскільки він повністю відповідає сучасній ситуації у світі. До 24 лютого робота сприймалась як метафора або радше попередження, однак зараз це стало ствердженням.

За останні 27 років світ змінився достеменно. Зараз ми маємо абсолютно іншу якість відносин у суспільстві. На мій погляд, «Фонтан виснаження» перетворився на відповідь не лише на ситуацію, пов’язану з Харковом та Україною, але й на існування сучасного світу загалом. Мова йде про виснаження всіх рівнів.”

Додатковий інтерес являє технічне втілення фонтатну.

“Найбільшою складністю, на її думку, є саме виставкове приміщення з п’ятьма входами та виходами, але «цю ваду ми зробимо приємною особливістю». Вона проводить інтриґуючу паралель із італійським міським простором, де кожен фонтан «пропонує зупинитися, помедитувати... і йти далі», — кажуть архітектори бюро ФОРМА Іра Мірошнікова та Олексій Петров, які працюють над реалізацією “Фонтану виснаження”.

Павільон в Арсеналі являється захищеною памяткою архітектури тому там нічого не можна кріпити до стін. До того ж приміщення розташоване на перехресті кількох коридорів, де немає доступу до води. Аби фонтан запрацював, ФОРМА розробили автономну конструкцію — вертикальну платформу, на яку вмонтують воронки фонтану, а також басейн з насосом, що пропускатиме через них воду. Коли ж технічний аспект “Фонтану виснаження” був вирішений і кострукція мала вирушити з Києва до Венеції, почалась війна. Томудовелось будувати другий фонтан, спираючись на підтримку європейських підрядників.

#2022 #Naked Room #biennale di venezia #Павло Маков