projektfotograficzny

[projektfotograficzny]

“In Our Shoes”

Zmicer Waynowski

In November 2020, Zmicer Waynowski was detained at one of the many rallies held in Belarus after the presidential elections. Together with millions of other Belarusians, he exercised his right for freedom of expression and peaceful assembly and stood for justice against the electoral fraud and state’s lawlessness. Zmicer was sentenced to 13 days of imprisonment under the infamous article 23.34 (“Participating in unauthorized mass events”). On being released and immediately facing further persecution, Zmicer left the country and applied for political asylum in Lublin.

In the course of two years, more than 50,000 of the photographer’s fellow citizens were forced into immigration and moved to Poland. In February 2022, after Russia’s attack on Ukraine, a wave of immigrants from Belarus was joined by millions of Ukrainians.

Upon arrival to a new, safer place refugees encounter numerous problems related to financial uncertainty, communication difficulties, culture gap, and certainly bureaucracy. One can hardly get through the red tape without the support of local officials who empathize with the newcomers and share their uneasy emotional state.

“In Our Shoes” is an attempt to invite Lubliners to literally experience what it feels like to be in a refugee’s shoes in an alien country—trying to find one’s balance on an uncomfortable shaky stool with one leg missing.

“I came up with the stool concept for my photography project somewhat automatically,” Waynowski recalls, “because this is the first phrase you hear when attending an immigration office: ‘Please, sit down!’ And it is when sitting on a chair that you take part in different formal conversations about your status, documents you need to submit, sign, or wait for. On some days, nervously clenching the stool, you put every effort to decipher the office worker’s emotions and understatements. On other days, you feel helpless and are almost about to lose… balance, equilibrium, hope…

Asking Lubliners to try themselves in our shoes, I spotted various reactions. I saw people getting seated on a two-legged stool almost professionally, as if it does not really matter how hard it could be. I also saw those who, just like me, were struggling to remain balanced.

But whatever stool trick my project participants chose, I am grateful to every empathetic Lubliner for what they have been doing for us. In the end, I am lucky to be where I am and happy to have met people who sincerely care for the less privileged ones—less privileged but still full of determination to move on.”  

“Na naszym miejscu”

Zmicer Waynowski

W listopadzie 2020 roku Zmicer Waynowski został zatrzymany podczas jednej z licznych wówczas akcji protestacyjnych, które odbywały się na Białorusi po wyborach prezydenckich. Razem z milionem swych rodaków wystąpił w obronie prawa do wolności wypowiedzi oraz pokojowych zgromadzeń, walcząc jednocześnie o sprawiedliwość, protestując przeciwko fałszowaniu wyników wyborów i braku poszanowania prawa przez władze państwowe. Za tę działalność Zmicer Waynowski został ukarany 13 dniami aresztu na mocy mającego złą sławę artykułu 23.34 („Udział w nielegalnych zgromadzeniach masowych”). Po wyjściu na wolność, nadal prześladowany, Zmicer opuścił Białoruś i wystąpił o azyl polityczny w Lublinie.

W ciągu dwóch ostatnich lat ponad 50 000 Białorusinów zostało zmuszonych do wyjazdu ze swego kraju. Większość z nich znalazła schronienie w Polsce. W lutym 2022 r. — po rosyjskim ataku na Ukrainę — do fali emigrantów z Białorusi dołączyły miliony Ukraińców.

Po dotarciu do nowego, bezpiecznego miejsca uchodźcy spotykają się z licznymi problemami związanymi z niepewnością finansową, z nieporozumieniami wynikającymi z nieznajomości języka, z szokiem kulturowym, a także z polską biurokracją, z którą trudno sobie poradzić bez wsparcia lokalnych urzędników, niejednokrotnie szczerze współczującym przybyszom.

„Na naszym miejscu” to projekt “dosłownie” zapraszający lublinian, by choć na chwilę wcielili się w skórę uchodźców w obcym kraju i spróbowali odnaleźć równowagę na niewygodnym chwiejnym stołku, przy którym brakuje jednej nogi.

„Pojawienie się stołka bez nogi jako metafory było w tym projekcie fotograficznym sprawą bardzo naturalną, — opowiada Waynowski. — Bo "Proszę usiąść" to pierwsze zdanie, które słyszy się w urzędach do spraw cudzoziemców. Uchodźca niepewnie siada na krzesło i, wsłuchując się z napięciem w słowa urzędników, bierze udział w rozmowach na temat swojego statusu, dokumentów koniecznych do złożenia, uzupełnienia czy podpisania. Nerwowo ściskając stołek, człowiek próbuje zgadnąć, jaki sens, kryje się za słowami pracownika urzędu; co wyrażają jego mina i gesty. Zdarzały się dni, kiedy czułem się tak bezradny, że byłem bliski utraty wszelkiej nadziei; traciłem równowagę i ducha, i ciała.

Prosząc lublinian, by spróbowali poczuć się na naszym miejscu, obserwowałem różne ich reakcje. Widziałem, że niektórzy niemal “zawodowo” siadają na chwiejnym stołku, jakby nie miało znaczenia, że brakuje jednej nogi, nie myśląc o tym, jak to może być trudne. Byli jednak i tacy, którzy podobnie jak ja, walczyli o zachowanie równowagi.

Niezależnie od tego, jak uczestnicy mojego projektu walczyli ze stołkiem, jestem wdzięczny każdemu mieszkańcowi i każdej mieszkance Lublina za to, co dla nas robią. Czuję się szczęśliwy i jestem zadowolony, że jestem tu, gdzie jestem i że spotykam ludzi, którzy szczerze troszczą się o tych mniej uprzywilejowanych, lecz pełnych determinacji, by iść dalej”.

«На нашым месцы»

Зміцер Вайноўскі

У лістападзе 2020 года Змітра Вайноўскага затрымалі на адной са шматлікіх акцый, якія прайшлі ў Беларусі пасля прэзідэнцкіх выбараў. Разам з мільёнамі суайчыннікаў ён рэалізаваў сваё права на свабоду слова і мірных сходаў і выступаў за справядлівасць супраць фальсіфікацыі выбараў і дзяржаўнага беззаконня. Зміцер быў асуджаны на 13 сутак арышту паводле сумнавядомага артыкула 23.34 («Удзел у несанкцыянаваных масавых мерапрыемствах»). Пасля вызвалення і пераследу Зміцер пакінуў краіну і папрасіў палітычнага прытулку ў Любліне.

Цягам двух гадоў больш за 50 000 беларусаў былі вымушаныя эміграваць і пераехалі ў Польшчу. У лютым 2022, пасля нападу Расіі на Украіну, хваля мігрантаў з Беларусі папоўнілася мільёнамі ўкраінцаў.

Прыбываючы ў новую бяспечную краіну, уцекачы сутыкаюцца са шматлікімі праблемамі, звязанымі з фінансавай нявызначанасцю, камунікатыўнымі цяжкасцямі, культурным шокам і, вядома, бюракратыяй, з якой практычна немагчыма справіцца без падтрымкі мясцовых чыноўнікаў, якія спачуваюць новапрыбылым і нярэдка шчыра падзяляюць іх няпросты эмацыйны стан.

«На нашым месцы» — гэта запрашэнне люблінцам літаральна адчуць сябе на месцы бежанца ў чужой краіне, паспрабаваць знайсці раўнавагу на нязручным хісткім зэдліку без адной нагі.

«Метафара зэдліка для фотапраекта прыйшла неяк сама па сабе, — успамінае Вайноўскі. — Таму што менавіта гэтую фразу ты чуеш, калі наведваеш іміграцыйны офіс. “Калі ласка, сядайце!” І менавіта седзячы на зэдліку, ты ўдзельнічаеш у розных фармальных размовах аб сваім статусе, дакументах, якія трэба здаць, падпісаць ці пачакаць. Часам, нервова сціскаючы край сядзення, ты прыкладаеш усе намаганні, каб разгадаць эмоцыі і недаказкі офіснага супрацоўніка. А ў іншыя дні застаецца толькі бездапаможнасць: здаецца, што яшчэ крышачку — і ты амаль страціш усялякую... раўнавагу, баланс, надзею...

Прапануючы люблінцам паспрабаваць сябе на нашым месцы, я заўважаў розныя рэакцыі. Я бачыў, як людзі амаль прафесійна садзіліся на двухногі зэдлік, быццам для іх не мае ніякага значэння, наколькі гэта можа быць цяжка. Таксама я бачыў і тых, хто, як і я, змагаўся за захаванне раўнавагі.

Але які б мудрагелісты прыём з зэдлікам ні абралі ўдзельнікі майго фотапраекта, я ўдзячны кожнаму спагадліваму люблінцу і кожнай люблінцы за тое, што яны робяць для нас. У рэшце рэшт, мне пашанцавала быць там, дзе я ёсць, і я шчаслівы, што сустрэў людзей, якія шчыра клапоцяцца пра менш прывілеяваных — менш прывілеяваных, але ўсё яшчэ поўных рашучасці рухацца наперад».

«На нашому місці»

Зміцер Вайновський

У листопаді 2020 року Зміцера Вайновського затримали на одному з численних мітингів, які відбувались в Білорусі після президентських виборів. Разом з мільйонами інших білорусів він скористався своїм правом на свободу вираження поглядів і мирних зібрань і виступив за справедливість проти фальсифікації виборів і державного беззаконня. Зміцера засудили до 13 діб арешту за сумнозвісною статтею 23.34 («Участь у несанкціонованих масових заходах»). Після звільнення та через переслідування Зміцер покинув країну та попросив політичного притулку в Любліні.

Протягом двох років понад 50 000 співгромадян фотографа були змушені емігрувати та переїхали до Польщі. У лютому 2022 року, після нападу Росії на Україну, до хвилі іммігрантів з Білорусі приєдналися мільйони українців.

Після прибуття в безпечне місце, біженці стикаються з численними проблемами, пов’язаними з фінансовою нестабільністю, культурними відмінностями, труднощами в спілкуванні, та, звісно, з бюрократичною тяганиною, яка не мала б кінця, якби не поміч місцевих чиновників, які співпереживають новоприбулим емігрантам та їх непростому становищу.

«На нашому місці — це спроба запропонувати люблінцям буквально відчути, що означає відчути себе на місці біженця в чужій країні — намагатися знайти рівновагу на хиткому табуреті без однієї ніжки.

«Я придумав концепцію табуретки для свого фотопроекту дещо автоматично, – згадує Вайновський. – Тому що перша фраза, яку ви чуєте, коли відвідуєте державну міграційну службу. "Будь ласка, сідайте!" І саме сидячи на стільці, ви берете участь у різноманітних офіційних розмовах про свій статус, документи, які потрібно подати, підписати чи на які потрібно очікувати. Бувають дні, коли, нервово стискаючи стілець, ви намагаєтесь розгадати емоції та паузи офісного службовця. В інші дні ви почуваєтесь безпорадними і майже втрачаєте... рівновагу, баланс, надію…

Пропонуючи люблінцям спробувати себе “на нашому місці”, я бачив різноманітні реакції. Я спостерігав, як люди сідають на двоногий табурет майже професійно, ніби для них не має значення, наскільки це може бути важко. Я також бачив тих, хто, як і я, намагався зберегти рівновагу.

Та який би трюк зі стільцем не виконували учасники мого проекту, я вдячний кожному чуйному люблінцю за те, що вони для нас роблять. Зрештою, мені пощастило опинитися там, де я є, і я щасливий, що зустрів людей, які щиро піклуються про менш привілейованих – менш привілейованих, але все ще сповнених рішучості рухатися далі».

#portrait #photography #zmicer waynowski #lublin #refugees #social project #photographic project #chair