#Випробування

[demiurgeua]

Космічний апарат DART навмисне зіткнувся з астероїдом під час випробувань системи захисту Землі

Космічний апарат DART навмисне зіткнувся з астероїдом під час випробувань системи захисту Землі

Варварська недодержава-терорист, недоумкувате кровожерне народонаселення якої хворіє на печерну ксенофобію та живе в лайні, на чолі з очманілим дідуганом-коротуном, що сере в чемодан під час закордонних поїздок, продовжує лізти зі своїм “сруZZким міром”, вбиваючи, ґвалтуючи, руйнуючи та крадучи все, що тільки може. Водночас, на відміну від шизонацистського російського рейху, притомні держави…

View On WordPress

#DART #Dimorphos #Астероїд #Випробування #Космічний корабель #Система захисту #NASA

[sheduslash]

Челендж для The Sims 4 "Діти місяця"

Це мій перший досвід у створенні чогось подібного.

Ну гаразд, не зовсім. Колись (багато років тому) я вже намагалася створити ще два випробування, але для The Sims 3, але спроби були невдалі, там я скоріш нав'язувала свої історії іншим гравцям. Сподіваюся, що ця спроба буде вдалою і ті, хто захоче спробувати зіграти, отримає задоволення від гри.

Не буду дуже детально розповідати про те, що вас чекає всередині, попереджаю тільки, що тексту там багато.

Якщо ви полюбляєте грати за надприродніх персонажів, то цей челенж для вас. Якщо ви ніколи не грали, або не могли придумати, як їх обіграти, то вам теж сюди.

Гарної гри <3

#challenge

[rihu-w]

побачила відео де чувак розповідав що влаштував собі випробування - бути продуктивним 30 днів. тобто він робив те, що потрібно було, а не те що хотілося.

треш, хочеться спробувати, але я не зможу себе налаштувати на поразку. а бути ідеально продуктивною поки що немає бажання (і сил, але бажання в першу чергу).

[zvychaynedivchysko]

Поговоримо про олюблену самотність, мені так сподобався цей фрагмент, що гріх не поширити його:

"Самотність — це дар. Але, як і будь-яка коштовність, вона має потрапляти у правильні руки. Тому, хто здатен її витримати, пройти через її випробування і витягти з її серця камінь-самоцвіт. Потрапивши до слабака, самотність розтлумлює його, як комашку. Потрапивши до людини середньої сили, вона тріпає її туди-сюди, вона їй як чистилище, вона ще довго не може вирішити, скинути середнячка в купу роздушених чи винести на твердиню до кількох героїв. Вона душить людину зсередини. Повільно і довго. Схоже на проклятий секс, чи що. А потім таки роздушує, перетворює тебе на здутий гумовий матрац. Імпотентну людську оболонку. Що, можливо, сталося зі мною. А може, це тільки стадія?… По-іншому з сильними, їм усе й одразу. Проте… вони так нічого й не встигають помітити: «Той, хто виграв, одного дня програє все і залишиться без нічого. А той, хто програв, завжди матиме біля себе свій програш»."

Самотність справді є не від'ємною частиною життя, рано чи пізно ви її пізнаєте. Це не завжди погано, інколи навіть необхідно. Було б дійсно не погано мати супермаркет самотності, щоб купити час і всі люди щезли, це б зберегло купу життів.

Шматок тексту з "Супермаркету Самотності. Перламутрове порно" Ірени Карпи. Легка подача, не пройшли повз помаранчеву революцію, все як в житті лиш трохи вигаданий персонаж. Не кожному довподоби, але хіба це важливо?

[ukrgleb]

пост від того хто здійснив мрію

Що ж треба все ж написати і підсумувати.

У 17 років мені прийшла ідея, ця ідея протягом років набувала форми і врешті-решт перетворилась у мрію.

У чому саме мрія пояснювати не буду, комусь це може здатися смішним, але для мене це було важливо.

Зараз мені 26, майже 27. І я можу сказати що здійснив свою мрію. Звісно все трохи не так, більш реалістично, але врешті решт точні умови виконані.

Що ж я відчуваю? З одного боку це чудово, бо йшов до цього доволі довго, а з іншого... А що далі?

Продовжувати її... поки не знаю як, та чи вийде. Та й взагалі: а я хочу цього?

Можно сказати що я здійснив шлях від підлітка з рожевим уявленням до дорослого, який подолав випробування і все ж реалізував підліткову мрію. Але тепер... Я ніби як звільнився, розумієте? Тепер я нікому нічого не винен. Навіть собі. Бо в юності ти пригнеш чогось дивовижного та неймовірного, максимального, того що в реальності не існує. Тобі здається що світ такий великий, його лише треба відкрити.

Трохи пізніше ти дізнаєшся що важливіше хто ти, як ти все сприймаєш.

Іншими словами, якби мене Творець зараз спитав: ти задоволений життям? Я можу пробачити твої гріхи та забрати тебе зараз, ти згоден? Я без вагань сказав би: так. Я досягнув певної відмітки, тепер мене не тримає нічого позаду, бо я зміг. Я не втік, не відступив, а дійшов. Це було важко, але... Я не шкодую ні про що.

І на головне питання (хто я?) яке катувало мене протягом усіх цих років я можу відповісти.

Тому, тепер мені загалом байдуже що буде далі, певних конкретних цілей я не маю. Просто жити та радіти життю, яке б воно не було. Стільки, скільки дозволить мені Бог, а потім... розчинитися, ніби мене ніколи і не було в цьому світі.

Так, я хочу.

#українською #український блог #український тамблер #український tumblr #український пост #укртамблер

[hoodoowoman]

Династія Айленбург. Серія 1

(10 грудня 2022)

Привіт! З вами Велена і це моя, напевно, 20-та спроба вести багатовікову династію. Я вирішила спробувати пограти в LEPacy (династія по доповненням). Детальніше про правила цього випробування можна прочитати тут.

Я вирішила залишити сезони, каталоги я вирішила додавати також в міру просування по грі та доповненням. Так виглядає моя родоначальниця.

Звати її Цилла Айленбург. Як і вказано у правилах, на її рахунку було 1800 сімолеонів. Вона приїхала в Сансет Веллі в пошуках кращої долі. Батьки її померли, коли вона була підлітком, а ділянка, на якій вона оселилася (64х64 поблизу Ландґраабів та Альто), дісталась їй в спадок від далекого родича. Оскільки податись її було нікуди, вона вирішила приїхати й почати тут своє нове життя. 

Вона відразу ж влаштувалась на роботу в бізнесі, оскільки розуміла, що гроші там вертяться. На свої перші гроші вона змогла побудувати невеличкий будиночок.

Якось перед роботою вона гуляла в парку і познайомилась з дуже красивим чоловіком. Звали його Торнтон Вольф.

Між ними одразу виникла хімія, тож стосунки розвивались дуже бурхливо. А потім виявилось, що вони працюють в одній компанії, тож обидва проводили багато часу разом і на роботі й поза нею. Згодом про їх стосунки почали здогадуватись в місті та вони на певний час припинили зустрічі. 

Але ненадовго. Якось Торнтон завітав до Цилли додому, збрехавши дружині, що потрібно підготувати квартальний звіт, тому він залишиться на роботі допізна. А сам залишився у неї на всю ніч. Цилла дізналась, що Торнтон не хоче дітей, і що він не дуже хотів одружуватись. Це збентежило дівчину, і вони вирішили зробити паузу у відносинах.

Вночі, через день після цієї романтичної пригоди, Цилла прокинулась від того, що хтось ходить по її кімнатці-будинку.

Це був крадій-початківець (бо бувалий злодій навряд чи буде красти найдешевший стілець🤷‍♀️). Застигнутий зненацька недозлодій закляк і не знав, що робити. З переляку він почав благати, щоб хазяйка не викликала поліцію, адже він просто не знає, де взяти гроші, щоб хоч щось поїсти. 

З першого ж погляду Цилла закохалась в цього рудого хлопчака. До того ж в них була дещо схожа ситуація, тому вона нагодувала вечерею свого кривдника і запропонувала завтра зустрітись.

Через пару побачень пара вирішила з'їхатись. І невдовзі Цилла дізналась, що вона вагітна.

Вона не була впевнена, чи від Робіна ця дитина і також не була впевнена, чи не втече горе-батько від неї, дізнавшись новину, але вирішила ризикнути. Того ж вечора вона розповіла цю новину своєму хлопцеві...

І він одразу ж запропонував їй одружитись. Через декілька місяців вони заручились і через певний час оженились на закритій церемонії вдома.

Невдовзі у молодят з'явився первісток. Сина назвали Матео.

А ще через деякий час пара дізналась, що знову чекає на дитину.

Робін виявився негідником, після других пологів (народився знову хлопчик, батьки назвали його Ейдан) він після роботи за пляшкою почав побивати свою дружину.

І одного разу сімка вирішила, що з неї досить. Оскільки вони проживали в домі дівчини (бо у горе-батька не було нічого за душею до одруження) після одної з таких сцен на очах у малих Цилла виставила Робіна за двері й подала на розлучення.

#ts3 #the sims 3 #thesimsукраїнською #sims 3 #сімс 3 династія #династія айленбург #айленбург #велена #sims 3 lepacy challenge

[strawberryspider777]

Дойшов до Колізею Дурнів.На диво мені сподобалось )Перше випробування вже пройшов,зараз намагаюсь пройти друге.

#український тамблер #український tumblr #український блог #укртумбочка #укртамблер #українською #скріншот

[not4yourmind]

Вчора на вечір з'явилось так багато сумнівів. Сумніви буквально у всьому. В об'єктивності першої зустрічі з психологом, в тому чи він правий чи я правий. Що взагалі зараз відбувається? Я думав, я вже проходжу цей складний етап, але насправді стало лише гірше. Я вже не відстрілюю геть нічого. Живу, ніби в тумані. В певні моменти, мені закрадається думка, що от зараз все покращиться. Що це все насправді чергове випробування наших стосунків на міцність і все має пройти добре. От-от все закінчиться. Я все таки регулярно думаю, що це було кохання мого життя і що в подальшому я не зможу знайти щось подібне. Психолог казав, що з того, що він побачив, то я дуже привабливий та цікавий. І з часом (дуже швидко) я знайду собі гідну партію. Він ще так сумно додав - особливо зараз. Вже потім я зрозумів, що це натяк на війну. Але я не впевнений чи хочу її. Типу... я не впевнений чи знову зможу комусь довіритись і все таке. Так складно, що жесть. І якби наприклад зараз мені запропонували "забути все і почати спочатку", то я б скоріше за все погодився. Але з іншого боку. Я вже стільки всього ковтав, а нічого не змінювалось. Мені на пероні вокзалу говорили, що все зміниться. Що стільки болю мені приносили і що прийшло усвідомлення того, що десь в глибині я завжди був правий. А потім на наступний день це ніби зникло. Ніби я це сам собі вигадав. І типу.. Якщо завжди якось отак. То який сенс? Ще він говорив, що 5 років це дуже великий термін для стосунків і що формально, все, що ми могли дати один одному, ми вже дали. Лишилось лише усвідомити те, чи цього нам було достатньо. Я довго думав і дійшов до висновку, що глобально, напевно, достатньо. Якщо аналізувати минулі роки до всіх перепетій, то мені було добре. Я іноді скаржився на те, що міг недоотримати певної уваги або якихось особливих проявів її. Міг іноді кричати або сваритись за дурню. Але це ж наче емоції? Чи ні.. Ідеальних людей не існує. Існують лише взаємоповага і все таке... Загалом, не знаю. Можна ще дуже довго писати все, але суті не міняє. Я зараз сумніваюсь у всьому: у професіоналізмі психолога, у його об'єктивності, у своїй адекватності. Тупо у всьому. Я не довіряю людям зовсім. Нікому. Навіть батькам, які хочуть тільки кращого та суперськи мене підтримують. Але я завжди шукаю підвох. Можливо треба зробити це темою наступного сеансу. Але чи є в ньому сенс, якщо психолог скаже те, що я хотів би чути? От так і живу.

[loftysmb]

Це ще таке ніфігове випробування коли ледь тримаєшся в свідомому стані, а всі віддають пусту роботу. В мене в цей мом��нт була така спокуса піти з ними, в голові була думка:"Ну бля, іноді треба знати свої ліміти. Я ще й велику частину питань не знаю".

І мені чогось ще здається, що ця сама думка мене тільки більше вибісила, бо знаєте, я вже тиждень сиділа готувалась цілими днями. Прям з самого ранку і десь до другої години ночі. І зараз не написати навіть того, що я знала було б абсурдом і неповагою до себе і свого часу.

В результаті, згадала, до речі, майже всі відповіді на питання. Вийшло 13/15 питань, які я описала. Може не ідеально, але не пуста, бляха, картка.

Загалом дуже не факт, що я здала, але принаймні нема приводу себе гризти, який був би, якби я віддала пустий бланк.

[lisa-is-chilling]

хотілось би мені навчитись забивати хуй. просто розслабитись, плисти за течією, не заганятись через речі, які навіть не в межах мого контролю.

згідно зі словами моєї терапевтки, я не можу повпливати навіть на результат. лише на клькість прикладених зусиль. тоді чому я так стресую? чому подумки лечу в майбутнє, де мене чекають ті самі надумані (або не дуже) випробування?

я так хочу перестати тривожитись через навчання. так, все пішло трохи криво-косо, але вже як вийшло. це не смертельно, і навіть якщо мої оцінки поїдуть, зовсім як мій дах, кінець світу не настане. я встигну здати іспити, закрити заборгованості, написати курсову, а потім ідиплом, кінець-кінцем. у мене інші приорітети, і це нормально, що я не засідаю з книжками з вечора до рання. я могла би і більше вчитись, але вже як є, і я пробачаю собі свою втому, безпорадність або лінощі.

панчлайн жарту під назвою "лісочка перейшла на заочне" в тому, що мене досі хвилюють очікування інших. не просто інших, а саме викладачів, яких я менш ніж через два роки (я дуже на це сподіваюсь) більше ніколи в житті не побачу. тод чому мене хвилює, що вони подумають про мої досягнення на заочному? це якийсь сюрреалізм, і мені хочеться дати собі ляпаса (а то й два) щоб прокинутись з цього дикого сну.

буквально усі мої страхи та тривоги беруть початок в моїй голові, як не дивно. але замість того, щоб контролювати їх, вони контролюють мене. і це дуже лайнове відчуття, коли тобі буквально перекриває повітря одна-єдина думка, яка роздувається до маштабів світової трагедії за лічені секунди. якому господу треба молитись, щоб вгамувати цей рій шершнів в голові?

#українською

[maks-bookman]

«Розколоте небо» - ще одна книга про голодомор в Україні

Закінчив читати книгу Світлани Талан «Розколоте небо».

Це вже друга книга про історію голодомору в Україні. Перша була від Василя Барки «Жовтий князь».

Не буду порівнювати ці книги, бо це зайве. Кожен автор вкладає свою душу у такі історичні книги. У кожного автора свій, особливий погляд на трагедію українського народу. Але ці дві книги мають одну спільну річ.

Голодомор в Україні – це робота радянської влади щодо зневолення українського народу, геноцид українців, як нації. Це спроба підкорити вільних людей, затягнути їх в пекло колективізації, знищити, зробити рабами.

Світлана Талан написала дуже цікаву й жахливу книгу. Це неймовірний роман. Такі книги, як «Розколоте небо» читаються важко, але мені здається, що написати таку книгу, ще важче.

Треба через себе пропустити всю ту історичну драму, всі ті жахливі події, перебрати багато іншої літератури та залишки документів про злочин радянської влади проти України. А потім, переборов себе, переборов все ті емоції, ��аписати свою історію, свою думку, свій погляд. Покласти на папір весь той біль, всю ту любов до народу, до країни, всю ту злість на владу.

Це дуже важка праця та авторка справилась з цим.

Ця книга про народ України, про історію, традиції українського села. Про любов, кохання, про вірність та надію. Про віру, випробування. Про долю українського селянства.

Цікаво було читати про опір українців проти колективізації. Про роздуми людей. Як вони міркували про колгосп та владу. Як робили спроби відстояти свою землю, своє господарство, свою власність. Як намагалися нагодувати себе та дітей. На що йшли заради "крихти хліба". На що йшли, щоб зберегти життя дітей.

Вся книга пронизана ненавистю радянської влади до українців, з одного боку, та ненавистю українців до влади, яка на офіційному рівні «вбивала» людей, з другого.

Ця книга про те, як радянська влада не тільки відбирала в людей майно, землю, їжу. А ще відбирала віру, відбирала душу, відбирала життя. Робила з українського селянства безправних, безголосих, бездушних людей. Та й за людей вона селянство не рахувала.

Працьовиті люди, справжні господарі, для влади були куркулями, бидлом, людьми низького ґатунку, непотріб. А біднота, безмозкі, ліниві люди були будівельниками комунізму.

Ця книга розповідає про зрадників не тільки в родинах, але в загальному плані. Коли читаєш коли велика родина розпадається на тих хто «за» й тих хто «проти», згадуєш сьогодення. Коли українці йдуть проти українців. Коли одні борються за волю та свободу, а другі за «узкий мир», за ту же радянську владу, яка все своє існування знищувала український народ.

Книга має не великий об’єм, але в цих сторінках авторка вмістила стільки болю, жахів, роздумів, що вистачить, щоб зрозуміти всю ту «політику партії», весь той проєкт з поневолення України та її народу. Коли люди ставали тінями, коли перевертали життя так, щоб люди втрачали людський вигляд, божеволіли.

Коли читаєш такі книги, розумієш, що всі ті страхи, жахи, випробування, що випали людям не можливо покласти на текст. Дійсність була ще жахливіше. Я не думаю, що все те, що відбувалося в ті часи можна описати словами.

Це одна із тих книг, яку читати страшно. Ця книга одна із запалених свічок нашої пам'яті про ті часи, й поки вона горить - ми будемо пам’ятати, не дивлячись на заборони, вигадану історію тощо.

Мені книга сподобалась.

А яке враження залишилося у вас? Пишіть у коментарях.

******************************************************************

Ставте вподобайку. Шукайте «Хроніки Книголюба» у соцмережах. Рекомендуйте своїм знайомим та друзям.

*******************************************************************

Хроніки книголюба у соцмережах : Фейсбук , Instagram, LiveJournal, Telegram, Twitter, Tumblr, Крок вперед!

Якщо знайдено помилку в тексті - пишіть

#відгукнакнигу #прокниги_що_почитати #хроніки_книголюба #українські_письменники #читаю_книги_щодня #читаюпідчасвійни #читаюукраїнськихавторів #блог_українською #блог про книжки та кіно #Світлана_Талан #український тамблер

[demiurgeua]

Президент разом з Послом Естонії та «Госпітальєрами» випробували робота для евакуації поранених

Президент разом з Послом Естонії та «Госпітальєрами» випробували робота для евакуації поранених

На полігоні неподалік Києва відбулися навчання з евакуації поранених на полі бою за допомогою безпілотної техніки – багатоцільового робота THeMIS (Tracked Hybrid Modular Infantry System). Унікальну новітню машину, яку виробляють в Естонській Республіці для армій країн-членів НАТО, привіз в Україну п’ятий Президент, лідер партії «Європейська Солідарність» Петро Порошенко. Навчання проводились за…

View On WordPress

#«Госпітальєри» #ЄС #Європейська Солідарність #Безпілотний наземний транспортний засіб #Випробування #Естонська Республіка #Естонія #Журавель #Парамедик #Посол #Президент #Проект #Робот #Фонд Порошенка #THeMIS #UGV

[girl-with-demons-in-her-soul]

Але насправді мені таки дуже не вистачає підтримки. Підтримки, любові й прийняття мого досвіду без осуду. Батьківського чи дружнього плеча, яке посміялося б з мене, як з дитини, що заплуталася, й сказало б, що я зможу пройти крізь всі випробування. Якщо зможу зробити висновки, звісно. 

Чому ж бути людиною настільки складно...

[senpaishishio]

Це про отруєння...краще не читати

Дійсно краще не читати 😮‍💨

Що ж, думала скоро з рвотою в себе я не стикнусь. Але життя внесло свої корективи. Хех, це схоже на випробування.

Зараз 02:54 я сиджу на камені, на вулиці. Гуляю, брожу. Мені не дуже холодно, нормально. Буду чесна і скажу що вирвало мене цілих 2 рази. Це було боляче...але я не впадала в паніку. Я не впадала в ТУ паніку, яка змушує мене ціпеніти від страху в передчутті того що зараз от от вирве. Так, це неприємно, іноді боляче, дуже противно.

Але я не вмираю. Моє серце не колотиться так, що я не знаю коли робити вдих, а коли видих. Моє тіло не трусить від страху, і зуби не цокочуть.

Так. Пр факту. Мені погано. Мені фігово.

Ще й довелось розбудити батьків, які поїхали мені за ліками. Я випила 1 таблетку. Потрібно 2-3...надіюсь по трошки це в мене вийде.

По друге: чесно кажучи коли це все почалось однією з перших моїх думок було чи не стало погано моїм друзям. Ми ж їли спільне. Дуже і дуже сподіваюсь що ні.

Оскільки це 3 ніч що я погано сплю (зараз не через фільми, а рвоту), то завтра боюсь я випущу день і залишусь вдома...навіть якщо погано більше не буде.

Я почала свою exposure therapy 3 тижні тому, і закінчила читати книгу. Скажу що можливо, МОЖЛИВО, воно мені дійсно помогло.

Все ж, рвота, нудота і тд це моя фобія, мій головний страх - еметофобія, вомітофобія.

Страшно звучить)

Дуже. Для мене дуже страшно звучить....

Усе це насправді

Я опублікую це, бо це стосується моєї терапії як не як. Я почала займатись цією фобією, і вона зайнялась мною, на жаль. Десь місяць тому я почала дослідження, прочитала статті, книги, шкода що це все закордонні дослідження, важко бувало розбиратись. Далі почалась exposure therapy, з якої я пройшла лише перший і найлегший крок складений мною...і от я одразу закидуюсь життям на останній...смішно. АЛЕ: цей місяць мені допоміг, навіть попри те що я займалась цим сама

...

04:27

Вже краще, набагато

Задумалась про це все. Що я стільки часу, стільки років страждаю від еметофобії...що мені не віриться наскільки спокійно я це пройшла...

Типу, так, я читала книги і статті пов'язані з лікуванням такого специфічного страху. Але це не має нічого спільного з самим проживанням епізоду.

Сам факт того, що я спокійно можу описати що відчуваю, не уникати відвертих слів пов'язаних з фобією, уже мене дивує. Рік тому я б не повірила, що зможу щось подібне.

Глупо звучить, але факт є фактом - це псує мені життя, і я маю позбутися від страху. Рано чи пізно...

Звичайно, я постаралась створити найбільш комфортні умови. Саме морально комфортні. І це допомогло, дуже допомогло. Тобто це не забирає всіх поганих відчуттів, але �� не впадаю в паніку, в якій не знаю коли робити вдих, видих, і від страху цокчу зубами...

Дома імовірно так і було б. І я всяко не зможу уникати таких епізодів у житті. Якщо мені легше на дворі, то поки краще хай я проживу це надворі. Якщо мені легше на самоті, то хай так і буде.

+ основна причина в тому, що я боюсь осуду...так ставалось раніше...мене попри те що мені ітак погано, то могли ще й вдарити, накричати і засоромити...

До того ж основа, це страх задихнутись...буквально не мати можливості дихати...і біль...усюди біль і печіння...разом з усіма іншими фізичними додатками самих рідин, парів...навіть звуків...

...

Є речі які я можу легко витерпіти. Але еметофобія це вищий рівень...взагалі, як би глупо для інших не звучало, але це МІЙ страх. Бо Я його проживаю. Тому ненавиджу коли люди засуджуюь мене чи когось через страхи. Це не та річ, над якою можна посміятись...

Це те, що надовго відриває мене від таких людей. Бо кожного разу, при спілкуванні я згадую осуд, або інші емоції. Чесно кажучи я обсолютно спокійно переношу відразу, так і має бути все ж, усі ми люди, але не осуд...і висміювання.

Є речі, які залишаються чіткими в моїй пам'яті, хоча пройшло вже дуже багато років. Це теж той пункт, з яким варто навчитись жити і відпускати його

[sharp-as-c]

мій перший забіг без солодкого тривав 6 днів і від завтра я готова почати нове випробування - 10 днів

не злюсь, що зірвалась; пишаюсь, що протрималась 6 днів

[katalina27ua]

Про мономіф))

На одному з форумів хтось написав, що "Андор" підриває кемпбелівський мономіф, але я так подивилась - всі елементи на місці, ніякого підриву) 1. Поклик до мандрів — початок шляху, пошук сестри 2. Відмова від поклику — відмова від пропозиції Лютена приєднатись до повстання 3. Допомога надприродних сил — отримання кайбер-кристалу, що уособлює зв'язок з Силою 4. Перший поріг — Альдані, перше випробування 5. «Черево кита» — картинка показує все)

6. Зустріч із богинею (герой зустрічається з уособленням матері, матір постає богинею, наставницею, чарівницею тощо) - Кассіян отримує послання від матері буквально з того світу

7. Примирення з батьком — "вбий мене або візьми з собою") Продовження міфу буде й в 2 сезоні, очевидно)

#Star Wars #Andor #23 мая 2023