Штукарі заказаного | Горпина 1
Горпинів батько виховував своїх дітей так, як водиться дубити шкіру, бо сам був чинбарем. То пускав їх побавитись під дощем, то висушував всі сили у майстерні. Жили вони добре і мали дім на гарній землі, бо працювали для одного заможного пана.
Спершу батько робив ще для батька того пана. Потім помагав з шорами та обладунками, коли той пан учився битві. Коли пан одружився, то багато різного домашнього вжитку було перероблено чинбарською сім'єю. А коли той пан одружився вдруге, то захопився полюванням, став надовше уходити в далекі краї і притягати звідти різних диковинних тварин.
Одного разу приволік він із своїм почтом тіло великого лускатого змія з головою, як у летючої бабки. Та й наказав чинбареві:
– Зніми з нього шкуру, але так, щоби вона була як жива; таких зміїв нема більше на світі, ми уполювали останнього! Скоро до мене гості приїздитимуть, буду я правити для них банкети, і хочу, аби всі мене бачили у корзні з цього звіра.
Тільки одному на світі чинбареві міг довірити пан таку роботу, тож і чинбар наказав своїм чадам до неї не наближатись. Та давався старому вік взнаки: сім днів та шість ночей він працював, а перед сьомою ніччю він шкуру перемочив, і після сьомої ночі пересушив. Зблякли усі лелітки на шкурі, й стали відпадати, ледь варто було їх торкнутися.
Все чесно показав і розказав чинбар, що зі шкурою стало. Розлютився дуже на те пан і забажав помститись. Відібрав він у чинбаревої сім'ї всю землю за тим законом, що колись нею володів прадід і проти права був звідти вигнаний.
Бідувати стала чинбаря сім'я, а сам чинбар від горечі занедужав та скоро помер. Діти ж його стали брати замовлення у селян, роботі віддаючи батькові таємниці. Та не Горпина. Вона зібрала у всіх їхній перший заробіток та поклала до скрині, а з другого заробітку наказала йти по світу та проситись у помічники до інших майстрів, і ніколи п'їли більше не торкатись. Дослухались чи ні, та пішли вони, а сама Горпина ще рік працювала у гутника.
І доти працювала, доки скриню грошима вщент не наповнила, а як заповнила, то пішла до нечистих людей і стала питати, хто з них вміє за гроші убивати, та не чудовиськ, а людей. Але як не знаходився такий, то одразу відмовлявся, коли чув, кого треба вбити. Аж ось серед них невідомо звідки з'явився високий чоловік із довгим волоссям. Він шукав підробітку, і за Горпинову скриню обіцяв зробити все як треба.
– Хочу, щоб пан у великому маєтку помер, – сказала йому Горпина. Але йому ніби й байдуже було за кого йдеться.
Робити нічого, повірила йому Горпина і пішла помагати гутникові робити чарки для бенкету.
Незнайомець же купив за частину тих грошей собі барвистого капелюха, каптан атласний, та й запросився до бенкету бути співцем. З'їхалися тоді з усіх усюд всі лірники та гуслярі, співаки і дударі, бо панство хотіли на бенкеті влаштувати змагання та турніри. Раді були усім, хто міг прославити лицарську вдачу й гонор.
Багато різних панів змагалось між собою, малих й великих, і кожен музика шукав собі улюбленця й покровителя. І коли дійшла черга до хазяїна показати себе, то став він з лука стріляти, бо ж відомо, що луки роблено для міцних рук і ясних очей, і научитися стріляти може тільки той, хто має для того вдосталь часу і рішучості. Але, як і чинбар старий, став видихатись пан після перших пострілів.
Тоді вийшов незнайомець із довгим волоссям та фарбованими губами, і сказав:
– Не цікаво, певно, пану по мішеням стріляти, він звиклий жваві цілі вражати. Чув я одну пісню від зайців, хай заспіваю її, аби здавалось, що то справжні вухані!
Заспівав він пісню дивну; складно йшла, хоча слів ніхто не запам'ятав. Відчув той пан, як його сили поновлюються, моложавість в руки повернулась. Взяв сагайдак та й вистріляв його весь на одному подиху.
Не відчув він, як смерть таємно прокралась до нього в серце. Веселився і бенкетував, чемно віддячив незнайомцю, не видаючи себе, і пішов спати. І поки спав, серце його почорніло та зупинилось.
Коли челядь це з'ясувала, то першим ділом стали хапати всіх, хто працював на кухні, а ще всіх, хто привозив на кухню дичину, борошно та городину. А усі кораблі, що тоді хотіли повернутися з бенкету, через це не могли собі знайти кухарів.
Горпина ж прийшла до них найматись, аби втекти з міста, коли почула про той ґвалт. Ніхто не хотів її брати, бо сили, щоб видряпатись на щоглу вона не мала. Але мандрівників тоді стільки назбиралося, що покликали її на кухні помагати.
Пливуть вони, пливуть. І от бачить Горпина, що той незнайомець теж з ними пливе. Підходить до нього й каже:
– Як тобі це вдалося?
А він не відповідає.
– Чи ти отруїв його?
– Не обмовляй мене, – сказав незнайомець. – Я тільки порозмовляв із ним.
Сказав та й пішов. Потім Горпина знов вистежила його та й питає:
– Невже він од одного твого голосу помер?
– Ні від голосу, а від того, що я сказав, – відмовляє незнайомець.
– Научи мене тим словам, – прохає його Горпина.
– Як же я переповім тобі ці слова, якщо вони миттєво тебе вб'ють?
Задумалася Горина, та й поки думала, розвернувся незнайомець і пішов.
Довго вона думала, як можна без голосу говорити, аж ось одного вечора кухар доручив їй віднести вечерю капітанові. А він якраз пером та чорнилами робив записи до товстої книги. І тут зрозуміла Горпина, і стала знову незнайомця на кораблі шукати. Знайшла і каже:
– Ти можеш записати мені ці слова.
– Можу, – погодився незнайомець. – Та чи ти зможеш прочитати?
– Зможу, – відповіла Горпина.
Та незнайомець зрозумів, що вона не вміє читати, бо інакше раніше би здогадалася. Він її питає:
– Якщо ти вбити когось хочеш, то простіше грошей зібрати й заплатити, як ти то вже робила.
– Не хочу нікого вбивати, – каже Горпина.
– Та нічого від моєї науки іншого ти не отримаєш. Давно в світі повелось так, що будь-які чари чинять смерть, хоч хороші, хоч погані. Вона просочується в шкіру, в одяг, як чорна вода, забрідає в жили і губить раніше, ніж сонце зайде. І спасу від того нема. Ні я, ні хто мене вчив, ні хто того вчив, іншого побачить не змогли.
Пригадала Горпина свого батька та стару їх майстерню, та усі секрети роботи зі шкурами, що їм її научали, і сказала:
– То й добре, що наука ця таємна, і як стану я майстринею, ніхто не шукатиме моєї роботи на своє лихо. Та я хочу знати те, чого інші не вміють.
Задумався незнайомець і зважив на те, що таємничість і мовчанка хорошу справу послужать, а учня він не мав, і боявся, що занепаде його мистецтво, якщо з ним що станеться.
– Добре, – погодився незнайомець. – Я напишу ці слова. І якщо ти зможеш їх прочитати й запам'ятати, ти зможеш піти за мною, коли ми пристанем на берега.
Злякалась Горпину, не встигнуть все вивчити, доки корабель на морі, та діватись нікуди, сховала ці думки про себе та набр��лася сил, а незнайомець ліг далі спати.
І так почалась Горпинова наука.
ptax kuro
5 notes
·
View notes
Буду розповідати про королев і королів Тринадцяти королівств за допомогою цієї картинки
Частина 1
Наріан - король Ардеванду
Ну а що? Хлопець вирішив дружити з усіма, хоч краще б відпиздив кількох вельмож та й по всьому. Він крутий, проте довірливий, хоча має Хігана, тож його величність є кому захистити.
Тіндебранда - королева Різзела
Любить метати списи, досвідчена королева, не любить спонтанних аудієнцій, трохи консервативна, проте справедлива.
Йонарін - королева Аранґару
Часто всміхається, за характером схожа на Наріана. Посіла престол 20 років тому, проте все ще вчиться керувати королівством і може трохи панікувати.
Тінґвенда - королева Сагареса
Спокійна і стримана, якщо не бісити. Любить коней, королівство і свого побратима Брассенора.
Брассенор - король Хессіра
Живе біля Німих земель, тож його не так просто злякати. Відчужений меланхолійний чоловік, може здатися трохи суворим через покерфейс.
9 notes
·
View notes
Taras Shevchenko "The Tale", 1844
...Shevchenko's explanatory text to the etching:
" - And where and where does God take you, moscovian? and where did you take tobacco from: isn't it with veratrum?! Because we know you, underdogs!!!
- From Russia itself, we are going to the other world, lady death!… and the tobacco is truly from Lubensk…"
Also known in the literature as "The Soldier and Death".
The basis of the etching is a story about a soldier's conversation with death, common in Ukrainian folk art.
The dialogue between the soldier and death takes place on the outskirts of the village against the background of the Ukrainian landscape. Death with a large scythe in his right hand, dressed as a Ukrainian woman, does not look scary and relentless. Maybe she will just smell the tobacco, leave the "moskovian" and move on. Explanatory text, plot, images imbued with benevolent humor. The work is flooded with bright light - perhaps the action takes place at noon.
Previous places of preservation: T.G. Shevchenko Central Museum, Kyiv.
___________________________
Тарас Шевченко "Казка", 1844
Справа внизу на зображенні автограф і дата: Шевченко // 1844. Посередині назва: Казка. Нижче неї – пояснювальний текст Шевченка до офорта:
– А відкіля і куди Бог несе, господа москалю? і де таки табачку брали: чи не з чимиричкою часом?! бо ми вас знаємо, піддобрики!!!
– Из самой Расеи идем на тот свет, сударыня смерть!.. а табачок истинно лубенский…
В літературі відомий також під назвою «Солдат і смерть».
В основу офорта покладено поширений у народній творчості сюжет про розмову солдата зі смертю.
Діалог між солдатом і смертю відбувається на околиці села на тлі українського краєвиду. Смерть з великою косою у правій руці, вбрана як українська жінка, не виглядає страшною і невблаганною. Можливо, вона таки тільки понюхає табачку, залишить "москалика" і піде собі далі. Пояснювальний текст, сюжет, образи пройняті доброзичливим гумором. Твір залитий яскравим світлом, — можливо, дія відбувається в полудень.
Попередні місця збереження: Центральний музей Т. Г. Шевченка, Київ.
62 notes
·
View notes