#огляд | Explore Tumblr Posts and Blogs

sweetsoursalty · 1 year

Text

Найпопулярніші книги, що я читала в 2022 році: ч.1

від 4 мільйонів до 100 тисяч читачів

Починаю серію постів про всі книжки, які окрім мене читали ще мінімум 1000 людей, від найбільш до найменш популярних. Пишу назву і авторів тією мовою, якою читала книгу. Даруйте за картинки різних розмірів, сподіваюся, це не дуже муляє око!

1. 1984 - Джордж Орвел, США, 1949

Тоталітарне суспільство майбутнього, де цілком іґноруються базові гуманістичні принципи, а влада здійснюється за допомогою безкінечної війни, терору, залякування й інформаційного одурманення неселення.

Зараз - саме час нарешті прочитати цю книгу. Хоча б тому, що більше такого шансу може і не випасти. Текст викликає дуже сильні та складні почуття, з якими треба побути наодинці. Мене він схвилював аж занадто, набагато більше за... ↓

2. Колгосп тварин - Джордж Орвел, США, 1945

В романі алегорично відображено події під час становлення та існування епохи Сталінізму перед Другою світовою війною.

Перше видання українською мовою водночас було другим перекладом повісті іншою мовою. Перша передмова, написана Дж. Орвеллом до цієї книги, була саме для українського видання, автор також сам сплатив кошти за український наклад.

3. Сховище. Щоденник у листах - Анна Франк, Нідерланди, 1944

Голокост очима підлітка. Щоденник 13-річної єврейської дівчинки, яка разом із своєю родиною ховалася від нацистів на горищі будинку в окупованому Амстердамі.

Плакати, сміятися, надихатися, знову плакати. Наш світ був би набагато багатшим, якби певні нації не вирішували час від часу робити геноциди.

4. Опівнічна бібліотека - Метт Гейґ, Великробританія, 2020

Десь між життям і смертю існує бібліотека з незліченними книгами. І кожна з них — це історія паралельної реальності. В одній книзі викладена історія вашого життя таким, яким воно є; в інших — історії життів, які ви могли б прожити, якби в певний момент наважилися щось змінити. Уявіть, що у вас з’явилася можливість піти в таку бібліотеку і переглянути всі варіанти… Нора Сід — одна з тих, хто отримав такий шанс.

Антисуїцидальна книга, що змушує задуматися над своїм життям та тими виборами, що робила впродовж нього. Одночасно сумна, легка та надихаюча. Сподобалася більш-менш відкрита, досить адекватна кінцівка без слащавого романтичного хеппі-енду, якого я трішки боялася, поки читала.

5. У дикій глушині - Джон Кракауер, США, 1996

Захоплива історія Кріса Мак-Кендлесса, що знехтував можливостями блискучої кар’єри і відцурався родини, аби втілити свою заповітну мрію — пожити самітником у глушині Аляски. Чому за здійснену мрію юнаку довелося заплатити найвищу ціну?

Розслідування безславного життя і не менш безславної смерті молодого американця, який начитався російської класики, пішов до лісу і помер. Написано цікаво, але тема - м’яко кажучи так собі.

6. Татуювальник Аушвіцу - Гізер Морріс, Австралія, 2018

У 1942 році у концентраційному таборі «Аушвіц» зустріли одне одного Лалі Соколов та Гіта Фурман. У неї стерлося татуювання з порядковим номером, він мав набити новий… Це було кохання з першого погляду.

Моя найгірша книга 2022 року. Абсолютно брехлива і маніпулятивна історія, романтичне порно про концтабір. Написана без будь-якої поваги до пам’яті Голокосту. Книга внесена до чорного списку музею Аушвіцу.

7. Кораліна - Ніл Ґейман, Великобританія, 2002

Шукаючи цікавих розваг, Кораліна насмілилася пройти через таємничі двері у світ, який хоч і подібний до її власного, але прикро від нього відрізняється, і там їй доводиться кинути виклик моторошній істоті, яка називалася її «іншою мамою», щоб вр��тувати себе, своїх батьків і душі трьох інших дітей...

Так і не зрозуміла, чого всі так пруться від цієї історії, люди рекомендують її дітям, а сам автор взагалі писав її для своїх маленьких донечок: вона ж реально страшна! Я і в 23 роки погано спала після прочитання, добре що в моєму дитинстві цієї книжки не було, а то б вирісла ще більш полохливою та невротичною, ніж я є тепер.

8. Молоко і мед - Рупі Каур, Індія, 2014

Ліричний збірник Рупі Каур — це відверта, хоробра й чуттєва поезія, яка захоплює з перших сторінок. Кожен може знайти в цих коротких, емоційно сконцентрованих й пронизливих історіях щось із власного життя.

В мене щодо Каур були занижені очікування - якась тп-шна інста-поєзія, так думала я, поки не прочитала її сама. Вельми сильна і нестандартна збірка в прекрасному українському перекладі.

9. Мистецтво війни - Сунь-дзи, Китай, 500—200 до нашої ери

Один з найвідоміших трактатів всіх часів про війну й тактику військових дій, який є путівником для багатьох відомих воєначальників і політиків.

Щодо Сунь-дзи мої очікування були, навпаки, сильно завищені: хотіла прочитати щось на кшталт маккіавелівського “Державця”, але було нудно до позіхання, попри невеличкий розмір.

10. Зоряний пил - Ніл Ґейман, Великобританія, 1998

Трістран пообіцяв повернути зірку, що впала з неба. Він вирушає у подорож, щоб здійснити бажання коханої, прекрасної Вікторії Форестер — і опиняється у зачарованому світі, що лежить за муром простого англійського селища.

Це було смішно, еротично, захопливо і справило на мене куди краще враження, ніж “Кораліна”. Тільки для дорослих читачів!

11. How the Grinch Stole Christmas! - Dr. Seuss, США, 1957

Злобний Грінч викрадає Різдво, але щось іде не так...

Дуже дивна - як і все, що написав С’юс - американська дитяча класика, з якою ми знайомі хіба що за фільмом, що, можливо, й на краще.

12. Oh, the Places You'll Go! - Dr. Seuss, США, 1990

Віршована ода дорослішанню.

Одна з найбільш мотивуючих і цілющих дитячих книжок що я коли-небудь бачила. Просто прекрасно. Готує маленьких читачів для реалій дорослого життя, а тим, хто це життя вже побачив, буде натхненням йти далі.

13. Маус: Сповідь уцілілого - Арт Шпіґельман, Польша, 1980

Автобіографічна розповідь нью-йоркського художника-інтелектуала, що його батьки, польські євреї, пережили свого часу Голокост. І формула “свого часу” тут є великою умовністю, адже мовби передбачає, що головний герой, альтер еґо автора, живе вже в іншому часі (мирному, повоєнному, віддаленому від злочинів минулого). Насправді ж історичний досвід значно ближче, ніж хочеться сподіватися, від нього не втекти, адже всі ми на великий відсоток складаємося з історії – великої й малої, родинної. Значною мірою, “Маус” досліджує саме те, як можна приручити минуле і жити з ним далі.

Це приклад вже ставшого класичним візуального та наративного сторітелінгу, що мітить в саме серце і не лишає байдужим жодного читача. Вважаю, що цей мальопис потрібно вивчати в школі.

Далі буде :)

6 notes · View notes

foolish-neko-reads · 1 year

Text

"Я, робот" А. Азімов

В домашній бібліотеці мого покійного дідуся я, на свій подив, знайшов україномовні книги. Щиро дякую йому за це. Він був дуже розумною людиною, поліглотом. І мені дуже шкода, що я вже ніколи не зможу дізнатися з якими почуттями він ці книги купляв і читав. Але мене тішить думка, що колись його пальці торкались там, де тепер торкаються мої.

Перш за все хочу відзначити одну цікавинку - у передмові до циклу зазначено: "Батьки вивезли хлопчика з Росії, коли йому було три роки..."(себто 1923го), а також просковзує засудження капіталізму. Вушка радянської цензури і пропаганди не те що стирчать, вони майоріють. А Азімов був білоруським євреєм. І в Росії ніколи не жив. Отак совок підмінює поняття. Азімов народився ще до встановлення радянської диктатури і виїхав через рік після, але Кремль все одно записав його до "росіян". І все це - в українському виданні. Навіть українською мовою той, хто писав передмову, не міг сказати правду, а мав підкорятись цензурі і виправдовувати переклад загрозливої комуністичної літератури тим, що Азімов буцімто був росіянином.

***

Що ж до самої збірки, то вона мені дуже сподобалась.

Дія одного з оповідань як раз відбувається 2021 року. І за уявленнями Азімова люди вже пересуваються літючими таксі та облаштовують станції на Марсі й Меркурії. Разом з тим, помітно загальну тенденцію того, що люди не можуть передбачити технічний прогрес майбутнього. Азімов уявляв, що до 2030х з'явиться бездротовий та відеозв'язок, але він бачив його як чорно-біле зображення на екрані. В цілому, його майбутнє - це просунуте 20 сторіччя з усіма технологіями і уявленнями з 20 сторіччя.

Це мило і зворушливо. Можна також прослідкувати як уявлення людства про майбутнє змінились від часів Г. Веллса з його неймовірною "Машиною часу" до часів Азімова та його легендарної робототехніки.

Також мені подобається погляд Азімова на розвиток індустрії роботів і штучного інтелекту. У його всесвіті люди радикально вирішили питання, які ми зараз підіймаємо у таких творах як "Детройт: стати людиною", "Видозмінений вуглець", "Любов, смерть та роботи". Роботи та андроїди заборонені до використання на колонізованих людьми планетах, заборонено надавати їм людської подоби. Робот має зовнішньо разюче відрізнятись від живих істот. Проте, не всі його персонажі дотримуються цих правил.

У цьому циклі оповідей Азімов підіймає тему психології штучного життя, створеного людиною. І, як у будь-якої мислячої істоти, в них виникають свої прагнення, дилеми, страждання, й навіть релігія.

Це дуже легке та приємне читання для поціновувачів сай-фаю, ШІ та пригод. Попри те, що Айзек Азімов був вченим, професором, доктором наук, його книги зрозумілі читачеві з будь-яким багажем знань.

Тепер я хочу прочитати ще одну збірку його творів.

#український tumblr #укртумбочка #Український тамблер #укртамблер #Українською #Український блог #ukrainian tumblr #ukrtumblr #ukrainian blog #book blog #book review #Відгук #Огляд #Книжковий блог #Книжкова полиця

3 notes · View notes

andrewnich · 2 years

Text

youtube

Far Cry 2 - це гра із цікавою історією. Вона побачила світ у 2008 на PC, PS3 та Xbox 360. На момент виходу у ній було реалізовано багато цікавих та унікальних механік, які сподобались гравцям, тому у свій час гру прийняли досить тепло. Ubisoft і досі у своїх іграх користується рішеннями та механіками, які вперше були реалізовані саме у Far Cry 2. У цьому відео я розповім про історію створення другої частини серії Far cry. Про деталі розробки, умови та свої власні спогади, адже я грав у цю гру в дитинстві та добре її пам'ятаю.

3 notes · View notes

ya-chytouch · 2 years

Text

Завод

Ти береш в руки цю книжку і розглядаєш обкладинку. Обкладинка дуже гарна, саме видання дуже добротне, зручно лежить в долоні. Якась людиноподібна істота падає з неба на індустріальний пейзаж, величезний завод з високими трубами, з яких валить дим. Коли читатимеш, зрозумієш, що то, скоріше за все, Вода, і він занурюється в сині глибини якогось водного безмежжя.

Вода це ім’я - єдине ім’я одного з персонажів, а знати справжнє нам не дано автором. Як і, власне, багато чого. Я взагалі вважаю, що ця книга повна того, що зветься plot holes.

Отож, завод, який в книзі, зовсім не схожий на завод, який на обкладинці. Завод, що в книзі, то скоріше комплекс дивних закинутих будівель на березі сільського ставка. Він то нічий, то чийсь, або ж хтось бере і робить його своїм. До речі, різні нелегальні оборудки типу “віджимання власності” в книзі описані доволі відкрито, але наївнувато. Як і більшість згаданих речей. На мою думку, ціла книжка наївнувата.

Зараз я загуглю, чи то бува, не перша книжка автора. Бо на смак - так, відчувається як перша книжка, писана дуже любовно і акуратно, з увагою, може, навіть надмірною, до кожного речення. І направду то перша самостійна книжка - до того Ігор Мисяк видавався у якихось збірках, а тепер має свій, окремий примірничок. Радію за нього, можу собі уявити цю радість. Впевнена, що то тільки початок. Помітила, що пише він і вірші. З того, що вхопила оком, вірші якісь ліпші. Вірші витримують мудрування над одним словом, проза любить плинність, і таку з розгону. Але я вірю, що буде далі, і буде все цікавіше.

Тому так, почну з огляду стилю твору. А він досить прозорий, легкий, і водночас ��еначе громіздкий. Моментами здається, що автор пише за якоюсь інструкцією - ага, осьо тут треба втулити оцей художній засіб, бо давно не було. Особливо часто він використовує зевгму. Ну просто на всіх місцях, які треба “підмалювати” чи розбавити. І використовує настільки часто, що це впадає в око, і перестає дивувати. Є багато тавтологій, але то, певно, недосконалість редактури.

Ще одна особливість - автор пише ніби немов напливами. От починається розділ, і він починає розвивати якусь тему. Цікаво, інтригуюче, ти вже готуєшся до якогось підйому. Набираєш повітря в легені, немов перед стрибком в воду з обкладинки.

І тут не стається нічого. Автор casually переходить до чогось іншого. Ніби він не виснажує тему - скоріше тема його виснажує. Тому починається новий абзац, з новою темою, діалогом, чи сценою. Абзац цей “триває” недовго, за першої-ліпшої можливості тема змінюється. І так весь розділ, і так всю книгу. До останньої сторінки ти чекаєш, що щось трапиться, але не трапляється нічого такого, що можна було б назвати кульмінацією. А якщо вона і є, то триває вона три сторінки, і далі автор ніби сам про неї забуває і відмовляється якось аналізувати. Тобто, сюжет доволі однорідний - ні крутих підйомів, ні шалених спусків. Хіба якісь горбки та ямки. Про них - згодом. А спочатку - про “плато”.

Плато - це полотно твору, так звана “основна частина”, в якій відбуваються події, що накладаються одна на одну і розвивають сюжет. Принаймні, мали б, читач цього очікує, особливо у книжці, що містить якусь “загадку”. “Завод” її, безперечно, містить, і не одну. Сам завод - загадка, таємничий пристрій - загадка, нічне життя Води на заводі - загадка. І, природно, що кожна подія сприймається як така, яка є пазлом чогось великого, має якесь неочікуване значення в загальній картині. Проте - не в цій книжці. Більшість - і це 90% подій, за моєю приблизною і суто відчуттєвою оцінкою - так от, більшість подій ні що не впливають і ніякого навантаження не несуть. Текст виявляється якимось переліком буденних дій, які чоловіки робили на заводі. Діалоги - неавтентичні розмови в 2 речення, які відбуваються між людьми, яким ні про що говорити.

Персонажам дійсно нема про що говорити - вони намагаються з всіх сил, але розмови ті ні до чого не ведуть і характерів глибше не розкривають. Самі персонажі не проходять ніякого видимого прогресу впродовж всієї книги, і крутяться переважно навколо своєї власної осі, ні на кого з навколишніх не впливаючи. Іноді - а особливо після закінчення книги - здається, що ти читаєш звичайний щоденник людини, що перебивається підробітками, проте уважно спостерігає за світом і записує деталі своїх буднів. Але нема відчуття, що читаєш книжку з ретельно продуманим сюжетом. Бо ти і не читаєш таку книжку.

З іншого боку, така оповідь має свою красу. Читаючи, ти ніби розглядаєш краплі дощу на великій павутині - сяючі і атмосферні моменти буденності, в яких, іронічно, і полягає щастя. Щастя стабільності, безподійності, рефлексії. З дідом Василем, згадуєш його минуле і на собі відчуваєш мовчазну мудрість старості. З Водою, занурюєшся в споглядання світу і пошуку свого містя у тому всьому. А ще - в красу раннього кавування біля озера. З Шановним - згадуєш нескінченні гаражі на околицях міста, запах мастила і ранкові автозаправки. Так, оце все вкупі і є, власне, вайб книжки. Щось світле, сумнувате і гарне. Тільки незрозуміло, чому обкладинка така гнітюча. І до чого тут завод і прилад щастя.

З “хороших” персонажів ще був Петрик Петро Петрович, фанат ЗНО, школяр-поет без чіткого бекграунду, зате дуже талановитий. Був ще “ніякий” Діма, нейтральний Юра і “поганий” Гриша. Ніби все. Як ви помітили, персонажів чітко можна поділити на позитивних і негативних і, я б сказала, що автор навмисне менше уваги приділяє тим з героїв, хто йому “не подобається”. Вважаю, що це - плоско і несправедливо.

Тепер перейдімо до більш яскравих моментів. Їх, як на мене, було два. Перший - пов’язаний зі спробою нелегального захоплення заводу. Зважаючи, що епізод цей був на самому початку книги, він добряче мене знервував, бо я таки ОЧІКУВАЛА екшену. Ну страшно ж - холод, хуртелиця, жменька чоловіків чекають на те, що завод будуть штурмувати, будують лінії оборони. Саспенс. Зараз буде м’ясо! - думає наївний читач. А Юра просто вибігає надвір по папку з документами, забирає її, показує захопникам, ті кажуть “ну ок” і їдуть. Pretty much підсумовує всю книжку. Очікування читача обмануте - ось тутечки книжка мала б ПОЧАТИСЬ, але не почалась. Прикро. Але ж, якщо не тут, то почнеться деінде, думає читач. І читає далі.

Читає, і спостерігає за роботою, що кипить всередині заводу. І хоча нам дозволено дивитись за кожнісіньким рухом кожнісінького персонажа, ми не дізнаємось, як саме працює той прилад щастя, що вони його будують. З одного боку, є підозра, що ця тема оминається навмисно, бо з приладом щось не так. Його якось надто легко збирають, і про нього якісь надто хороші відгуки. Пластикова коробка з якимись мікросхемами, які зварює Гриша, і на які пише програму Юра. Один-єдиний індикатор. Просто вмикаєш в розетку і маєш щастя (буквально). А може, його дія має погані довгострокові наслідки? А може, з його допомогою можна маніпулювати людьми?

Ну погодьтесь, не можна згадати такий абсурдно геніальний прилад, і ніяк, от геть ніяк не використати в оповіді. З таким самим успіхом автор міг би написати про швейний цех, що продукує шкарпетки. Але в тому і штука, що на 200-й з лишком сторінці прилад таки згадується. Отож, кульмінація номер два.

Школяр Петро таємно розміщує “машини щастя” у різних ділянках заводу, аби “ощасливити” своїх колег (“напружена атмосфера в колективі вимагає певних дій”). Ніхто не помічає зникнення 10 одиниць “товару”, тільки в якийсь момент ніякий Діма вирішує підпалити “офіс”, і разом з тим знищує програму зі “щастям” на ноутбуці Юри (бекап - ні не чули). Всі реагують на то як на якусь повсякденну ситуацію, навіть власник заводу не звертає на той факт особливої уваги. Зате він переживає, що йому впаяють кримінал за те, що під час всього переполоху в діда Василя стало серце, і він вмер. Але навіть того не сталось.

Задум був в тому, що типу прилад вплинув на всіх присутніх, і дід помер (бо йому давно муляло життя), Юра збувся бізнесу, Вода поплив, а Діма - позбувся ненависної роботи. Щось на кшталт того, і всі події відбулись одномоментно. Чому через те все постраждав сам прилад, чому його було стерто з історії в виді програми на Юриному ноуті - невідомо. Мабуть тому, що і ця тема вичерпала автора. Іншого пояснення всім цим нелогічним подіям я не знаходжу.

В кожній книжці є мораль. В цій я її для себе знайшла. Так, я можу притягнути за вуха, що щастя всередині кожного з нас, треба прислухатись до себе і не покладати надій ні на які прилади. Але я не робитиму того, бо жодних висновків з цієї книжки я не зробила. Втім, не стверджую, що моралі нема. Може, вона захована десь глибоко на дні озера перед заводом. Може, це її одної темної ночі Шановний викинув у темряву. Може, я неуважний читач. За себе можу сказати, що жодне моє очікування щодо книги не виправдалось, і жодних відкритих гештальтів вона не закрила. Наразі, 3/5, за ранкову каву на березі озера і uneventful замальовки з життя одного села.

#українська #сучукрліт #огляд #темпора #завод #книги #ї

1 note · View note

zahnybida-blog · 23 days

Photo

(via Прощавай Крістофер Робін (2017). Рецензія на фільм)

#рецензія #відгук #біографія #огляд #українською

0 notes

sivtermo · 3 months

Video

youtube

Тепла підлога ZURR ♨️ Нагрівальні мати, DC MAT ♨️ Кабелі, DC CABLE ♨️ Ог...

#youtube #Тепла підлога #ZURR #Нагрівальні мати #DC MAT #Нагрівальні кабелі #DC CABLE #огляд #переваги #сівтермо #Харків

0 notes

grom222 · 6 months

Text

Огляд сучасних стандартів Wi-Fi: Wi-Fi 6 і Wi-Fi 6E

Сумісність роутерів з провайдерами та інтернет-стандартами залежить від декількох факторів, включно з підтримкою відповідних нормативів і протоколів. Важливо враховувати, що стандарти Wi-Fi та інші технології можуть змінюватися.... Читать дальше »

#огляд #сучасних #стандартів

0 notes

koreausedcar · 1 year

Photo

#вживаний автомобіль #експорт вживаних автомобілів #продаж вживаних автомобілів #дилер вживаних автомобілів #дилер на експорт вживаних автомобілів #огляд експорту вживаних автомобілів #стартап на експорт вживаних автомобілів #прайс-лист на експорт вживаних автомобілів #експорт вживаних автомобілів #експорт вживаних автомобілів ціна #експортне агентство вживаних автомобілів #сайт експорту вживаних автомобілів #продаж вживаних автомобілів #комплекс експорту вживаних автомобілів #Рада з експорту вживаних автомобілів #01077667777 #вживаний автомобіль #koreausedcar https://korean-used-car-export-association.business.site #usedcarkorea(중고차수출단지협의회에서) https://www.instagram.com/p/CqdHqI0LmRG/?igshid=NGJjMDIxMWI=

#вживаний #експорт #продаж #дилер #огляд #стартап #прайс #експортне #сайт #комплекс #рада #01077667777 #koreausedcar #usedcarkorea

0 notes

volodimirg · 2 years

Link

Мета. Процес безперервного вдосконалення - специфічна книга. Я б назвав це промисловим романом, хоча в описі сказано, що це бізнес-роман.

#відкгук #книга #огляд

0 notes

foolish-neko-reads · 1 year

Text

Василь Стефаник

Хоч Василя Стефаника і відносять до течії експрексіонізму, та його твори геть не схожі на Майрінка.

У творах Стефаника відображена душа українського народу - зболена, поневолена, виснажена тяжкою працею, окупацією, війнами, ярмом панщини, але яка все ще прагне волі. Він зображав побут українського селянства. Не пасторальну картинку веселих кумів, яку малювала пропаганда окупантів, а глибинні проблеми суспільства. До того ж, його твори цікаві тим, що це погляд українця, який жив у Австрійській Імпрерії, а згодом у Польщі. Але все ще на території України.

Це фото не має ніякого стосунку до новелів Стефаника, це просто засніжений Бабин Яр.

Твори Стефаника дуже реалістичні, побутові, змістовні. Вони змальовують якусь невеличку окрему сцену из життя селянства, але завжди - тяжку, тужливу, зболену. Життя селянина в будь-якій країні було тяжким. Стефаник і сам на початку життя зазнав поневірянь, тож цей смуток був близьким йому до душі.

Читати його твори не дуже легко. Мова в нього діалектична, відрізнається від тієї, до якої звикла більшість українців. Та ще й мова у різних областях України 19ст. могла розвиватися по-різному, бо там, де не було росії, не було і зросійщення мови (але були свої особливості, бо імперія - це завжди імперія). А ще дуже помітно, скільки всього ми втратили або забули. Зараз у мові українців присутні такі слова, як "ну", а герої творів Стефаника використовують "аді", "май" - які, припускаю, більш українські. Також зустрів таке слово, як "ци(і)зорик" - складаний ніж. Просто, лаконічно, але хоч хтось чув це слово? Ми стільки всього позабували через імперії, які винищували наші мову та традиції.

Якщо до самих творів, то всі вони драматичні і життєві. Коли порівнювати, то найбільш схожими до Майрінка мені здалися двоє оповідань - "Моє слово" та "Дорога". Як на мене, вони дуже образні, якість безособистісні. Більше про почуття і відчуття, ніж про матеріальну дійсність.

Ось такий він, Василь Стефаник, який так прагнув доєднатись до України, з'єднатись із нею, і відчував себе в ізоляції у Австрійській Імперії. Гадаю, з цього теж можна взяти урок - українці є українцями. Яка б доля нас не спіткала, але ми маємо єднатися і берегти свої історію, культуру, мову, націю.

#український блог #український пост #українською #український tumblr #укртумбочка #українське #ukranian blog #ukrainian tumblr #ukraine #огляд #книжкова полиця #книжковий блог #відгук #відгук на книгу

3 notes · View notes