#Це дуже добре! | Explore Tumblr Posts and Blogs

girl-with-demons-in-her-soul · 2 months

Text

У мене було багато складного в житті. Пригадую, коли сепарувалася від батьків, то часто чула "от була ідеальна дитина, а пооотім" і те "потім" переростало в те, що я якась незрозуміла шлюха, яка їздить до хлопця додому і принесе в подолі.

Не принесла.

Пригадую, як мені казали, що я сама в усьому винна. Як мама розказувала всім, ЩО я роблю, як наголошувала на цьому всьому. Як мені бабця дзвонила і казала, що розчарована в мені.

Чи було це справедливо? Ні, звісно. Але вони настільки вірили цій правді, що готові були розчаровуватися в мені, забуваючи, що я, хоч і не найбільш уважна людина, але завжди готова була прийти на допомогу. Що я зичила гроші, забувала борги, приїздила чи просто говорила по телефону, коли це було треба.

Зараз відбувається схожа ситуація. Я намагаюся не розсмоктувати свій розрив, щоб ніхто не шукав винного. Так, мені було погано. Іноді дуже погано. Я поступово втрачала довіру, стабільність, почуття безпеки і комфорту, руйнуючи себе зсередини. Але було і добре. Було настільки добре, що я згадуватиму купу моментів з посмішкою і розповідатиму про це дітям.

Але врешті багато хто, чуючи лише одну правду, вважають мене просто "пафосною". Вважають, що "життя покаже, як воно буде". Роблять мене всесвітнім злом, яке позбулося щастя всього життя.

Прикол в тому, що я щиро боюся. Мені страшно зробити помилку, але хтозна чи не буде більшою помилкою перетворювати своє життя в життя своїх батьків. Мама теж казала, що я не доживу до 20 років і побачу, що з того буде. І я їй вірила, страхаючись кожного нового року свого життя.

До чого я веду? А чорт його зна насправді. Звиклася якось до того, що мене поносять. Звиклася до того, що, коли намагаєшся залишатися доброю, твої почуття відходять на другий план. Що бляхи твої стосунки здаватимуться ідеальними, але всередині ти маєш "замовкнути і погодитися", бо як же руйнувати цю картинку.

Найдивніше те, що від родини я отримала повну підтримку. Ні, вони не казали, що мій екс поганий. Але я чекала десь таких слів. Чекала, щось на кшталт "та хто тебе заміж візьме" чи "попадеться тобі якийсь алкаш". Але ні. Зовсім ні.

Я раптом почула мовчазну підтримку. Слова, що "ти красива, молода і розумна, тому в тебе все попереду". Почула, що я зріла і що незалежно від наслідків моє рішення підтримується. В житті не відчувала стільки підтримки від тієї ж таки матері, як зараз, тому хочеться запам'ятати це якомога на довше.

Так, хай мене мучить совість. Хай мені хочеться повернутися назад. Але таки так — нічого не зміниться. Розетки далі будуть неробочими, а кран тектиме. А так я хоч, на думку деяких людей (хоча це зовсім не так), вперше візьму відповідальність на себе.

І або я піднімуся догори, або впаду. Але якщо впаду, то знову встану, бо що ще робити в цьому світі.

21 notes · View notes

paularamari · 2 days

Text

Книга «Жовтолика» (авторка — Ребекка Кван)

Складно пригадати коли мене так захоплювала книга. «Жовтолику» я прочитала за день, настільки це моя тема: трилерна напруга, завіса видавничого бізнесу, скандали, інтриги, живі спотворені емоції, об’ємні персонажі. Цьому роману я готова співати дифірамби, рекламувати його на кожному кроці і таким чином стати частиною маркетингової машини, про яку, власне, і пише Ребекка Кван. Але перш ніж впрягтися в безкоштовну піар-кампанію, окреслю сюжет.

Були-жили собі дві дівчини Джуніпер Гейворд та Атена Лю. Вони разом вчилися, обидві мріяли стати відомими письменницями, обидві відточували майстерність слова, але… Але. Одній поталанило, вона перетворилася на зірку книговидавництва, а друга лишилася на першій сходинці до літературного Олімпу. Ну, буває, банальна історія, яка не мала б розвитку якби одного нещасливого дня зіронька Атена не померла, лишивши по собі сирий, але цілком повноцінний рукопис, який привласнила Джуніпер. Це зав’язка, буквально перші сторінок двадцять, тож вважайте я нічого не заспойлерила.

Що ж сталося далі? Як я вже сказала: скандали, інтриги, розслідування і шалене, неосяжне, космічне цькування в інтернеті. Всі перелічені події розгортаються на сцені книговидавничого бізнесу. Власне, цей аспект роману зацікавив мене найбільше й змусив поглинати сторінку за сторінкою.

Якби ми жили в ідеальному світі, публікація книги виглядала б наступним чином: умовні десять авторів написали свої твори та відправили їх до видавництва. Видавництво б прочитало запропоновані рукописи, відібрало б найкращі та випустило їх у світ. Кінець історії. Один нюанс: книговидавництво — це, перш за все, бізнес, який має приносити прибутки, книга — це продукт, який треба просувати, рекламувати, вкладати шалені гроші в маркетинг, автор — це бренд, який є представником продукту. На цьому етапі можна поміркувати, мовляв, це результат розвитку соцмереж, диджиталізації суспільства, глобалізації тощо тощо. Але, відповідно до слів лекторки на книжковому фестивалі, ще Едгар Аллан По бідкався, мовляв, твір для критиків і твір для широкої аудиторії — це два різних твори, бо аудиторія вимагає не такого вишуканого й глибокого продукту як поважні знавці літератури, що попивають чай з відставленим мізинчиком. Однак дійсно, у наші часи ця проблема пустила корені набагато глибше, бо маркетинг, реклама, ведення соціальних мереж — то ціла наука, що тісно переплітається з соціальною, політичною та ще бозна якими сферами.

Звісно ж, Атена отримує все найкраще, бо саме так і влаштована ця індустрія. Видавництва обирають переможців — привабливих, крутих, молодих і… гм, ми всі про це думаємо, тож скажімо просто: достатньо «різноманітних», а потім спрямовують на них гроші й ресурси. І тут страшенно важлива воля випадку.

До виходу «Над сикомором» я рвала дупу на інтерв’ю і подкастах, сподіваючись: що більше праці вкладу у видання, то більше видавець ��інуватиме мої зусилля. А тепер розумію, що зусилля автора ніяк не пов’язані з успіхом книжки. Бестселери обирають. І ти на це не вплинеш. Тож обраним лишається просто насолоджуватися привілеями.

— Абсолютно, — кажу я. — Різноманіття — ось що зараз добре продається. Редактори дуже спраглі до маргіналізованих голосів. Ти отримаєш чимало можливостей, бо не схожа на інших, Еммі. Я про те, що твоя головна героїня — жінка-квір з азійськими коренями. Та це ж обов’язковий пункт у всіх списках!

Хотілося б звести успіх книги до топу популярних тем, на які треба писати, але все ж набагато складніше. У «Жовтоликій» багато роздумів, що стосуються права автора писати про ті чи інші події, чи описувати чужий досвід. Питання «Чи може біла людина писати про чорношкіру?» звучить дещо дивно, егеж? Але от вам інший приклад, що стосується безпосередньо нас: «Чи може український емігрант, який останній раз відвідував Україну п’ятнадцять років тому, писати про війну, тривоги, сирени, обстріли, смерті та розтрощ��ні ракетами домівки?». Як вам таке? Бачите зміну контексту? Викликає двоякі почуття? Навіть якщо особисто вас це не зачепило, ця тема — вибухівка для твіттеру. Срач на мільйон тредів та мільярд цитувань гарантовано.

І про твіттер в «Жовтоликій» теж є, не сумнівайтесь! Про буллінг, шакалячі експреси що виникають, здається, на пустому місці й женуть так, що зупинити їх неможливо. Однак це теж реклама, розумієте? Срачі, обговорення, дискусії — все це піднімає продажі й змушує людей говорити про книгу.

І скільки лишається місця літературності? Чи взагалі є цінність художнього слова, коли левова частка продажів залежить від маркетингу?

То що, варто просто бути популярною і все буде в найліпшому вигляді? Ага, дідька лисого!

— Її зробили фішкою, екзотичною азійкою. Щоразу, коли вона намагалася взятися за нові проєкти, їй постійно повторювали, що її бренд — азійська тема, що саме цього від неї чекає аудиторія. […..] Ти знаєш, як воно — подавати книжку на розгляд і чути, що в них вже є азійська авторка? Що вони не можуть видати дві історії від представників меншини за сезон? Що Атена Лю вже існує, тож ти зайва?

Як ви розумієте, я пройшлася виключно по основним темам, які мені найбільше впали в око, а їх, насправді набагато більше. У мене буквально вся книга в закладинках, тож «Жовтолику» я рекомендую всім і кожному. Цей роман — величезний океан дискусійних питань і тем для обговорення і просто збіса хороша історія.

#щопочитати #книгиукраїнською #Ramari_review #yellowface #жовтолика

12 notes · View notes

bez-nichoho · 4 months

Text

Про ніщо (43)

Вдруге я вирішую нічого не святкувати. Не ті часи. Приїжджаю додому і ховаюсь від світу. Намагаюсь видихнути. Набутися, бо невідомо, коли ще буде така нагода. Вдруге задумуюсь, чи варто підбивати якісь підсумки, бо час такий, що підсумок може бути лише один: добре, що живий. Днями, коли я сидів в коридорі і слухав, як наше ППО збиває дрони десь побіля мого будинку, якраз про це думав: які підсумки, тут аби ніч пережити. Вийшло пережити і ніч, і рік, що ось-ось завершиться. Тому варто згадати й про те, що було цього року. Хоча б лаконічно, коротко про головне. Вийшла моя поетична книжка, якраз на початку жовтня. Я дуже довго до цього йшов і багато працював над тим, аби ця книжка з'явилась у видавництві, а не в друкарні за мої гроші, бо так може будь-хто. З презентаціями поки не склалось. І не маю певності, що складеться. Відбув дві літературні резиденції — одну в Польщі, іншу в Івано-Франківську, на яких переклав дві збірки польської поезії. Одна з них вийде вже в січні 2024 року. Доволі багато виступав, порівняно мало писав. Наприкінці року отримав стипендію Президента для молодих митців. Буде з чого донатити. Донатив і організовував збори. Вперше відкрив власний збір в жовтні. Тоді вдалося зібрати 30+ тисяч замість запланованих 20. За один день (навіть не добу). Це видавалсоь успіхом. Та потім інші збори йшли важче. Втрачав. Спершу подругу — її росіяни вбили «Іскандером» у Краматорську, потім — друга, який загинув у своїй М113 від прильоту, коли їхав з побратимами на завдання. Між їхніми смертями — якийсь місяць. Важке було літо, важке. Пізньої осені втратив також любов (тут про смерть, на щастя, не йдеться), після чого досі збираюсь до купи й болю. Що там ще? Та щось було, але вже й не згадаєш ось так одразу. Та й нащо — це ж мали бути лаконічні підсумки. Так, для галочки. Я не знаю, яким буде 2024 рік. Найвірогідніше ще складнішим. Будуть втрати, поміж них будуть якісь здобутки, аякже. Буде важко, вбіса важко. Не варто лестити собі й дивитись на майбутнє крізь рожеві окуляри — це не для українців. Аби встояти, мусимо бути реалістичними. А реальність така: буде важко. Побажаю собі одного: пережити цей рік. Це дуже багато, звісно. Пережити і писати ось так скупі підсумки 2024го. Ото і все.

#українською

20 notes · View notes

adeseya · 6 months

Text

Добре, я не знаю, що сказати ще

Мені виписали ліки, поставили діагноз. Моєю головною задачею після того було розповісти батькам, адже вони мене забезпечують грошима. Я дуже боялася + була розбита усім цим, але сім'я мене підтримала, принаймні сестра, тато і брат, мама ще не в мережі. В будь-якому разі, більшість вже зі мною. Це приємно

Дуже засмучує, що я мушу тепер приймати ці ліки, змушувати себе вчасно їх пити, адаптуватися до змін в житті і все таке. Я не знаю чи готова. Але треба спробувати. Це ж має піти мені тільки на користь

Все буде добре

Впораємось

24 notes · View notes

nzarlissa · 1 year

Text

Любі мої, сьогодні хочу запустити свій ✨#DTIYS ✨ Ця Повітруля чекає вже того, щоб ти намалював(ла) її і я дуже хочу побачити твою інтерпретацію цього малюнка!

Для того, щоб взяти участь потрібно:

Зроби репост цього поста. І було б кльово коментар, але це за бажанням =3

Намалюй цю кицю у своєму стилі (не обов’язково залишати позицію такою самою, непогано — передати її мітологічний образ).

Виклади свій шедевр та познач мене @nzarlissa і додай #DTIYS_nzar і інших хєштегів, щоб інші м‘ю побачили, що за краса у тебе вийшла.

Дедлайн до кінця травня ( хоча я вас обмежувати не буду, робіть як серце скаже)

Якщо Повітрулю розізлити, вона перетворювалась на ураган й могла позав'язувати дерева вузлами.

Про людину, котра мала необережність потрапити в такий вихор годі й казати!

Донька карпатських вітрів — повітруля. Українська міфологія Могутні, нестримні, нескорені, як саме життя, гірські вітри сивих Карпат. Ну якими ще могли з’явитися на білий світ істині доньки своїх батьків, як не волелюбними і стрімкими красунями оповитими різнобарвним квітковим шовком з легкими мереживними крилами за спиною, прекрасними, як сама Україна? Повітрулі — міфічні жительки українського фолклору.

Їхня домівка — високі гори обгорнені в хутро вічнозелених смерек. Хоча холодну пору року вони не люблять, ховаючись на цей період в тільки їм одним відомих глибоких печерах, щоб в теплому мареві сну перечекати всі негоди, рясні дощі та заметілі. Повітрулін час — від розквіту першої весняної квітки і аж до останнього впалого з дерева листочка, саме тоді веселими зграями та поодинці, як кажуть в народі їх можна стріти на залитих сонячними променями полонинах чи край річкового берега, в лісових хащах чи пустуючими в кришталі озерних вод.

До речі, саме під час прийняття прекрасними доньками вітру водних процедур — єдиний час, коли простий смертний може хоч на мить підкорити їхній дух, вкравши крила. Вони самі прийдуть по свій головний скарб до викрадача, а там вже на власний розсуд: або вимагай виконання бажання, або спробуй одружитися з цією рудоволосою красунею з блакитними очіма, якщо вистачить сили терпіти її примхи та мінливий характер (від таких союзів, кажуть інколи навіть діти народжуються), але завжди пам’ятай, що кохання і виконання обов’язків повітруль тривають лише до того моменту, поки вони не отримують назад свої крила.

В тих крилах прихована вся магія чарівниць — їхньою силою вони за бажанням можуть надійно вкрити від будь-яких негараздів об’єкт своєї тимчасової пристрасті (які зазвичай походять з вівчарів), та не одного, зі всім його стадом; а можуть в гніві одним помахом покрутити хребта недбалому коханцеві чи стовбур дерева у вузол, щоб той привалив його отару (з тією самою ціллю може здійняти вихор).

Маючи непосидючий норов, але добре серце повітрулі завжди на боці кохання, тому в народі кажуть, що завжди можна заручитися їхньою підтримкою в делікатних справах сердешних, для чого вона не жалкуючи свого часу та сил може і старою обернутися, щоб мудрим словом спонукати об’єкт чиєїсь пристрасті звернути свій погляд на закоханого, чи молодою подружкою-вірницею підвести сором’язливе серце у вірному напрямку. Хоча якщо чабану в далеких горах раз-у-раз насниться його далека, то на десятий – саме донька вітрів спуститься до нього в образі коханої, щоб заспокоїти змучену тугою душу.

Єдиний кого боїться бешкетниця-повітруля — то дух лісу чугайстер, який може підкрастися до неї уві сні. І тоді чекай лиха, бо через якусь взаємну нелюбов, витоки якої кубляться в сивій давнині української міфології, сутички між ними закінчуються дуже погано.

13-08-2022 Вікторія Шовчко

100 notes · View notes

rihu-w · 5 months

Text

хочу стільки всього написати, перетворити всі незв'язні думки в текст. але не вмію цього робити, та і зібратися і спокійно все обдумати важко, тільки-но починаю писати, і мозок наче вмикає швидкісну перемотку, будь-яке зв'язне речення проскакує за долю секунди та забувається ще швидше. but, я спробую, і потім, обіцяю, ще довго-довго не буду жалітися.

хочу знайти десь тихий і спокійний куточок, куди можна було б приткнутися і поплакати. чи буде то близькою людиною, достатньо близькою, щоб я могла спокійно понитися, чи то моя родина - мені байдуже, бо розумію, що як мінімум другого вже точно ніколи не буде. якщо зі знайомствами і зближенням проблема зрозуміла і поширена, то родина.... з одного боку наче все добре - плюс-мінус забезпеченні, ніколи руки не підіймали (хоча бували моменти, коли тато казав, що хотів би, і в ті моменти я йому вірю). але щось не те, я ніколи не відчуваю себе в безпеці, скоріше навпаки - наче в западні чи щось подібне. моя думка не враховується, мене не сприймають всерйоз, як живу людину. хочуть, щоб я була зручною, а не особистістю, що вміє за себе постояти. якщо ж я перестаю догоджати їм (в силу свого перехідного віку або ж абсурдності "прохання-наказу") - це дає їм повноваження сварити мене, ображатися... кричати. раніше були покарання, хоча зараз, звичайно, це активно заперечується, і на підвищених тонах мені доводять що вже роки три на мене ніхто не кричав. вони сварять мене за якісь дії/поведінку, а потім роблять так само. коли я вказую їм на це - мене, ось так несподіванка, сварять, бо як я взагалі смію їх повчати?? мама не вміє нормально розмовляти, вона викрикує свою думку, каже як всі її заїбали і, перш ніж ми встигаємо відійти від шоку, з гуркотом закриває двері і іде ображатися в інший кінець квартири. тато вважає себе психологом з досвідом (для контексту він ніколи і близько не дихав в сторону психології) в силу свого віку, і тому по одному погляду може визначити, що всередині у людини. на приклад, якщо хтось фарбує волосся - у нього немає чим похизуватися перед іншими (але дуже хочеться), і тому намагається виділитися таким чином. людина виклала відео, на якому знімає пустощі свого кота? це душевно хвора і дуже самотня особа, яка пустку всередині намагається заповнити любов'ю до тварини. і так далі, і так далі, і так далі.... до речі, гомосексуальність нав'язана заходом (в америці взагалі капець, діти ходять пофарбовані, дівчата з дівчатами цілуються а хлопці з хлопцями. жах і тільки). також особистий простір в квартиру не завезли (точніше він був, але вистачило тільки на маму), тому якщо ти не гола то, будь добра, не зачиняй двері. читання особистих записів також вітається.

мені на якийсь час здавалося, що я знайшла собі близького друга. я готова була розповісти те, що на той момент мене хвилювало найбільше, але ми на рівному місці перестали спілкуватися. з два місяці думала що закохана, ще місяць пішов на усвідомлення що це хрінь собача, і зараз розумію що я просто втратила людину, з якою можна постійно спілкуватися, а я дуже залежу від взаємодії з іншими. після повідомлень кожні пів години до іноді декількох днів без новин від друзів був осад, який є досі, але вже звикла. я зрозуміла, що не сумую за цією людиною - ми не поладнали б по ітогу, надто різні погляди на життя, - я сумую за абстрактною особою, з якою можна підтримувати контакт. якщо б знайшлася така прямо зараз - я б і не згадала про того, по кому вбивалася три місяці. тепер треба змиритися і звикнутися.

величезним плюсом до цього всього "супу" де навчання - вчителі давлять наче ми тільки ліцеєм і повинні жити. кричать що у нас найкращій заклад в області, і не можуть узгодити нормально найпростіші речі та знайти компетентних викладачів (щодо останнього не придираюся, у нас в країні з цим справді проблема, особливо з предметами, які в моєму ліцеї профільні). задають купу дз, тягають на олімпіади, роблять обов'язковою наукову роботу, на яку потрібно багато ідей, часу та натхнення (але кого це, власне, їбе).

я не мати-тереза, я не можу поводитися нормально, і, як мої втомлені життям батьки, зриваюся на усіх підряд. особливо ранить, коли визвіряюся на беззахисних істотах - собаках, сестрі. відчуваю себе мішком з лайном, і, якщо чесно, не так далека від істини.

навіть коли пишу це все, не покидає відчуття що просто рознилася і насправді у мене все окей. більшість має проблеми значніші, і їх набагато більше. наче кажуть, що потрібно жалітися, бо інакше все буде накопичуватися і рано чи пізно потоком бруду вийде назовні, та навіть плакатися, виявляється, буває важко. прекрасно усвідомлюю що це все квіточки, далі буде тільки важче, доросле життя і тд.... і це ще одна причина для загонів. іноді не існувати взагалі здається непоганим виходом з ситуації, і це лякає.

співчуваю всім, хто дійшов до цього рядка... але мені справді приємно, якщо моя писанина комусь була цікава.

17 notes · View notes

loftysmb · 24 days

Note

ураааааа!!!! дякую за канал, тільки спитати про це хотіла, бо ніяк не можу знайти те, що мені підходить, тому це теж спробую.

які страви останнім часом готуєш? і які тебе більш за все наповнюють? 🩷

взагалі ти величезна розумничка;;; нагадую 🐇🌷

Дуже раджу!! Я з моменту як підібрала собі пасуючі і зручні варіанти цих "воркаутів", то почуваюсь значно краще. Сподіваюсь тобі теж підійде щось :з ♡

Чесно кажучи, через те, що в мене зараз проблеми з мігренями і сном, я їм не дуже добре. Але загалом, то сніданок це зазвичай несолодка гранола з молоком, а другий прийом їжі це щось важче типу пасти (будь-якої насправді, в мене романтичні почуття до спагетті в вершках з сиром) або рис з м'ясом/рибою/яйцями і овочами.

Оця штука з рисом, до речі — твоя робота. Я пам'ятаю як колись була на парах і ти виклала якусь фотку ніби з рисом, морквою і горохом. Я НЕ ПАМ'ЯТАЮ, ЧИ ПИСАЛА ТОДІ, АЛЕЕЕЕЕЕ....я думала про той рис потім десь тиждень по��и змогла нарешті піти і купити його. І то не єдиний випадок, бо іноді ти так фотки викидаєш буденно і вони роблять імпакт на життя інших людей!!! Отак-от.

Взагалі, я тебе так люблю. Мені здається, з усього, що я знаходила колись в інтернеті, наші взаємодії – одні з найцінніших. Нагадую 💖 🐈

9 notes · View notes

maarchelll · 30 days

Note

*несподівано з кухні доноситься звук води*

так дивно, наче ми самі тут...

*озираємося в сторону кухні, наче вже тихо, але бентежне почуття не покидає серце і повітря стало напруженим. вирішили, що підемо обидві — а що якщо привид? чи злодій?*

*крадемося на кухню навшпиньках, одна одній шикаючи. серця трясуться як у колібрі, дихання зупиняється*

*я виглядаю першою з-за кутка і спокійно видихаю*

боже мій, ну й налякала, фух *випрямляюся і починаю сміятися* не переймайся, це лише киця — Бісквітні лапки

*до нас незграбно виходить кішечка на двох задніх лапах і ледь не падає через велику тацю із запашними полуничками*

ти наче казала, що хочеш полунички з енергетиком, ось вона і постаралася. я думаю, лишень, котам не продають енергетики, а от полунички... *беру одну за хвостик і куштую* ммм, солоденька! ти теж скуштуй

*кішечка підіймає тацю вище й уважно спостерігає за кожним рухом, очікує на похвалу*

своїй господарці вона приносить 3 одиниці здоров'я і тацю з різноманітними фруктами та ягодами кожного ранку впродовж 4 днів. ти маєш лише перед сном зробити замовлення!

вона не дуже тактильна, проте вона може прийти і просто посидіти поруч, щоб проконтролювати, чи все з тобою добре ♥️

Господи, ви всі маєте побачити цього мілашного котика з полуничками!!! Я не плачу від мілашності , я тримаюся, але!...

Це підняло мій настрій, тому нехай і вам стане тепліше :33

(дякую, за котика і полунички. Цікаво, які ще у котика є смаколики вхвхвх)

8 notes · View notes

girl-with-demons-in-her-soul · 7 months

Text

Самотність зжирає мене зсередини. Не можу бути відкритою абсолютно ні з ким. З коханим не можу, бо він буде мене засуджувати, та й ми надто різні, щоб порозумітися. З іншими не можу, бо надто близьке спілкування ніколи не призводило ні до чого хорошого.

Наче і гарно провели вечір з коханим та його братом, але все ж розійшлися не по моїй ініціативі і я почуваюся не вельми добре. Дуже і дуже самотньо, аж розриває зсередини. Хочеться плакати і вішатися всім на шию, хоча це надзвичайно тупо.

Боялася писати в тамблер, бо коли останній раз писала про свій вік, то отримала, що мені "тільки 22 і все життя попереду". Та я все прекрасно розумію, що все сотні раз зміниться, але толку, якщо я не бачу майбутнього? якщо я абсолютно не бачу світла в кінці тунелю і не почуваюся щасливою, бо не маю з ким елементарно поділитися своїми почуттями і не маю людини, яка б так само хотіла мною набутися як я нею?

Загалом, життя лайно і я не бачу сенсу його продовжувати. Це все просто прірва, а я чомусь існую.

Чомусь, коли я недавно потрапила в аварію, то вижила.

Чомусь недавно моя електричка, в якій я їхала, збила не мене, а п'ятидесятирічного чоловіка.

Смерть десь ходить по моїх п'ятах, але не здатна мене звільнити. Мабуть, я і ї�� дістала своєю драмою, тому вона просто насміхається наді мною.

Ненавиджу себе і світ.

Як жити далі - поняття не маю.

А мені ж всього 22...

31 notes · View notes

juls-tsim · 30 days

Text

В мене відчуття, що я заходжу сюди тільки для того, щоб виплеснути те, що накопичилось всередині коли вже зовсім немає сил У мене не лишилось активних підписників Ніякої взаємодії в блозі немає, та воно і на краще Відчуття, ніби в дитинстві пишу в свій особистий щоденник на замочку Треба поділитись Боляче тримати в собі Розповідати щось близьким й засмучувати їх - не хочеться від слова зовсім Хоча я розумію, що так в мене просто одного дня поїде дах і я цього може навіть не помічу Може я вже не помічаю, що несусь кудись у прірву

Останнім часом в мене просто шалене несприйняття себе Мені в собі не подобається буквально нічого Я ненавиджу своє зображення у дзеркалі Моє обличчя мені просто огидне через розацію (хоча один дерматолог сказав розація, інший сказав - вугрі, косметологиня також сказала, що розація) Я від цього в такому жахливому відчаї вже другий рік поспіль, просто словами не передати Воно хронічне і не лікується Але я розумію, що якби була в Україні, то набагато швидше і якісніше могла б керувати цим процесом, звернутися в короткий термін до декількох різних лікарів, запитати декілька різних дерматологів, сдати всілякі аналізи і вивести це в ремісію Бо воно, в принципі, може трошки на акне схоже Це також назавжди, але ремісія можлива Просто тут лікарі це не лікують Тут притримуються того, що якщо це щось естетичне, то воно і не важливе Це ж ніяк не впливає на твоє життя А воно впливає Дуже сильно Я не можу дивитись на себе Я не фотографуюсь без тонни фільтрів Такої шаленої дисморфофобії як зараз в мене не було ніколи в житті На додаток до мого тривожного розладу (ніким окрім мене не діагнастованим, звичайно. Бо як я тут піду до якогось психотерапевта,якщо він не розмовляє моєю мовою?) це просто жахлива суміш

Я так сильно хочу просто все кинути й повернутись додому Мені тут нахуй нічого не потрібно Я хочу до батьків Я хочу мати швидкий доступ, щоб вирішити медичні проблеми

В мене тут досі нікого немає і я нікого не знайду Я занадто закрита Занадто невпевнена кожний раз як я думаю про домівку я просто ридаю Я думаю про батьків і починаю плакати Я відчуваю тривогу ПОСТІЙНО Я від неї прокидаюсь вночі Я від неї одночано і не можу спати, і не можу нічого робити, а при чьому ще більше тривожусь, що нічого не роблю Це замкнуте коло Коло з моїх зайобів, жалюгідності, нікчемності та повної ненависті до себе та до всього, що зараз відбувається в моєму житті Мені здається, що я дуже постаріла за два роки Що я дуже пагано виглядаю І я не розумію чи це правда, чи це я вже на стільки себе не сприймаю від слова зовсім

а саме тупе- я нікому про цене можу сказати моїй мамі, яка пів ночі не спала через вибухи? моїй бабусі, якій взагалі окрім "все добре" і не говорю ніколи нічого, бо ми всі страшенно за неї хвилюємось через її вік. Яні? в неї свої проблем вистачає, не бачу сенсу виливати свій негатив. Тут подруг якихось у мене також немає, бо �� не вмію їх заводити і підтримувати потім зв'язок.

Декілька днів майже не їм. Нічого не хочеться. + відчуваю себе й так якоюсь погладшавшою.

Відчуваю себе страшенно тупою через цей клятий німецький. Ну так важко він мені йде. Зовсім немає хоч якоїсь впевненості, що я зможу скласти іспит. Займаюсь вдома недостатньо. Не можу себе змусити. Здається, що просто опустились руки й все.

Чи депресія в мене? Не думаю Чи в мене щось не в порядку з головою - ось це дуже можливо, бо зараз морально я відчуваю себе найгірше за все моє життя І я навіть банально не можу нікого обійняти Розділити це з кимось Я пропускаю емоції через себе тільки виписуючи їх ось так І все

Бо вони нікуому окрім мене не потрібні

Я не хочу турбувати батьків, бо вони тільки будуть себе картати за те, що знаходяться далеко і ніяк не зможуть мені допомогти

Сподіваюсь, що я не збожеволію Хоча є відчуття, що вже трохи є

#tsimb live #українською #ukrainian tumblr

9 notes · View notes

traveler-from-ukraine · 7 days

Text

Несебар. Болгарія

Пляжі

В селі Равда, де я проживав, пляжі типові для Чорноморського регіону.

Однак, зовсім поруч, в місті Несебар, пляжі це щось неймовірне. По перше, це відкрите море, без будь-яких водних споруд, через що, до берега доходять абсолютно без змін морські хвилі, іноді справді велетенські.

По друге — ідеально чистий та міленький пісок, лежати на ньому і гуляти босоніж по якому неймовірне задоволення. За його чистотою тут дуже уважно слідкують: майже не щодня, а інколи навіть декілька разів на день, тут їздять машини, що просівають його.

Є тут і пляжі з камʼяним дном. Вони добре підходять для любителів снорклінгу. Тут до берега підходить велика кількість риби, тому справді є на що подивитись.

Крім того, тут, поруч з пляжем, можна побачити справжні піщані дюни. По суті пляж є їх продовженням.

Це неймовірне видовище. Саме тому вони є заповідною зоною і знаходяться під захистом.

Не дивно, що сюди зʼїжджаються туристи з усього світу. Інколи, на досить оригінальному транспорті.

Отак, несподівано для себе, я відкрив неймовірну країну Болгарію. І одне з неймовірних її курортних містечок — Несебар. Тому я з нетерпінням чекаю моменту коли я знов відвідаю це чудове місце.

📍Пляж Несебар

Допомога ЗСУ

#українською #український пост #український tumblr #український блог #туризм #travel #подорож #фотографія #photography #болгарія #море #bulgaria #black sea #чорне море #дюни #sand dunes

7 notes · View notes

lastivkaa · 3 months

Text

– Ти ніколи не думав, наскільки легшим було б керувати кошмарами?

– Я.. Перепрошую? – Оз відірвався від свого заняття, здивовано піднявши голову на друга, що так раптово прірвав комфортну тишу між ними.

– Не дививсь так ніби я збираюся це робити – Гантер закотив очі. Він помовчав з секунду і продовжив відвівши погляд. Оз міг вловити слабку нервозність, якби добре це не було приховано – просто.. це було б легше. Страх завжди керує людьми і їх снами легше, ба більше ця емоція просто сильніше і..

– Гантер, – Оз прірвав його, ненавмисно грубо – це неетично

– Я знаю! – той різко обернув голову на друга, підіймаючи руки в обороному жесті – До того ж це не вартує зусиль.

Гантер додав частину тихіше, можливо він навіть не планував щоб Освальд це почув. Тиша планувала пару секунд, у яких, невідомо для Гантера, Оз сперичався сам з собою, і, врешті решт, піджавши губи запитав обережним голосом.

– Що ти маєш на увазі?

– Га? А це.. – Гантер розгублено кліпнув а потім пожав плечима – Керувати кошмарами майже напевно значило б відмовитись від піску. Страх надто далеко від гарних емоцій, це просто.. не спрацює. Теоретично принані.

– І ми не дуже хочемо перевіряти

– Так, – Гантер хмикнув складаючи руки за головою – в мене бажання немає точно

Оз повернувся до свого заняття, тиша почала трохи давити. Він закусив губу, нервова енергія сперичалася в середині із наївною довірою танцюючи навколо одного конкретного питання. Прекрасне розуміння друга, насправді, тільки погіршувало ситуацію. Освальд, тільки на цей момент, хотів би знати його меньше.

– Але, теоритично.. – Освальд не обернувся, але і справу продовжити не міг. Він зібрав голос настільки легковажним наскільки міг – Якби ти міг би, без ризику, керувати кошмарами, ти б це зробив?

Тяжку мовчання у відповідь змусило Оза зрозуміти що тон був недостатньо легковажним.

– Ми цього не дізнаємось – Гантер сказав, граючи краще ніж Оз. Можна було б навіть повірити в це як у відповідь, а не уникання.

– Але якби? – Освальд не знав навіщо він наполягав.

– ..що ти хочеш почути від мене? – Гантер сказав майже грубо, роздратовано поворушившись на місці.

Освальд, можливо, хотів би наполягати далі, сильніше, грубіше. Якби він думав що цю жахливу ідею можна змінити, якби він вірив що Гантер прислухається до речей, які він пропонує і згоден би був зробити якби тільки мав певні умови. Можливо він міг би вбити тому в голову наскільки це аморально.

Але Освальд знає Гантера. Він знає що той прекрасно розуміє про що він каже, зі всіма наслідками яке це несе, зі всіма впособами як це може бути неетичним і аморальним, окрім очевидних, багато краще за будь кого. Освальд іноді ненавидів свої знання.

#Український фанфікшн #фанфіки українською #український фанфікшн #фанфік #фанфіки #dreamzzz #dreamzzz night hunter #dreamzzz mr oz #night hunter #mr oz #night hunter and mr oz #they are married #можливо не буквально але в серіалі вони настільки очевидно розлученні що цей теґ має місце бути #все ще сумно що по їх взаємодіям так мало контенту #можливо причина у тому що про дрімззз в цілому так мало контенту хто зна #олд мен яой але насправді ні #я написала не замісто того щоб спати #але для того щоб мати змогу заснути бо боже мій воно захоплює мою голову

12 notes · View notes

gwenllianwales · 1 month

Text

Про вампірів з Рівного

Сьогодні я нагадаю вам про легендарну серію "Чи боїшся ти темряви". Якщо ви дивились цей серіал в дитинстві, мабуть, запам'ятали кілька сюжетів чи якихось пам'ятних уривків звідки. А от чи пам'ятаєте ви про вампірів з України?

Це 1 сезон, 8 серія. Вона називається "Історія про нічних сусідів". Англійською ви можете подивитися її просто на ютубі. Українською ви теж знайдете цей серіал в інтернеті.

Увага! Нижче будуть спойлери. Я розповім вам весь сюжет цієї серії.

Емма та її брат Дей-Дей стають свідками нічного переїзду дивних сусідів. Сусіди всі в чорному і бліді, ну, дорога з Рівного ж неблизька.

Наступного ранку діти йдуть до сусідів, аби привітатися. Щось велике та тяжке (аж дві штуки) доставляє вантажник. А далі легендарний діалог:

— Броуни, містер та місіс. Погляньте!

— Рівне, Україна. Вони з України!

— Це поряд з Діснейлендом?

— це поряд з росією

Пізніше діти зустрічають листоношу. Вони бачать пластир у нього на шиї, та й самопочуття чоловіка кепське. Листоноша каже, що вчора таємничі сусіди заходили до нього, і саме відтоді він занедужав. Емма вже починає щось підозрювати, ну звісно ж! Ще й холодильники сусідам привезли величезні...

Коли трапилась нагода, Емма спостерігала за сусідами. Вони ні з ким не розмовляли й завжди виходили лише вночі. Навіть їхній син Лекс ніколи не виходив удень. Аж тут цей Лекс з'явився на подвір'ї Емми та запитав чи можна йому погратися з ними. Емма сказала, що вже пізно, він, бідолаха, пішов.

Загадкова хвороба листоноші почала поширюватись. Люди слабшали й ледь тримались на ногах. А Еммі наснився жахастик про сусіда, який ледь не вкусив її. Тому вона вирішила взяти все у свої руки й стати Баффі! Ну, тобто пішла й розбудила брата, який заявив, що у неї не всі вдома.

Емма перераховує всі дивні події й показує на карті Рівне (?), а потім каже, що там поруч Румунія, Болгарія, Трансильванія та ще щось з закінченням на "я". Дівчинка збирається йти до вампірів додому, аби знайти домовини. Вона просто неймовірно смілива, але трохи... Ну, не думає про наслідки.

Посеред ночі Емма йде до підвалу сусідів, коли вони кудись вирушають. А брату каже ніколи не впускати їх до хати, бо ж вампірам тре запрошення! І тут...

ДОБРОГО ВЕЧОРА, МИ З УКРАЇНИ

Вампіри приходять в гості й запитують чи можна ввійти. Малий їх не впускає, а от його мама... Дуже любить запрошувати гостей

Поки Емма нишпорить у підвалі, вампіри розповідають її матері за чашкою чайочку, що приїхали сюди вивчати парамедицину. Вони хочуть перейняти досвід, аби потім застосувати його у себе вдома (так вони вже повернулись чи ні?) Вони кажуть, що я робота "трохи кривава", еге.

Броуни збираються додому, мабуть, чай їм не дуже вже й сподобався. Але ж Емм досі у них у хаті!!! Тож брат поспішає на допомогу, поки вампіри не повернулись. Емма, до речі, зламала замок на холодильну і... вже разом з братом знайшла багацько крові. Кляті кровосісі, хай їм грець!

На щастя, дітям вдається втекти непоміченими. Однак назріває величезне питання: "шо його робить? "Та невгамовна Емма, яка вже перевтілилась в Баффі, вирішила так: або ми їх, або вони нас. Тож вона, озброївши себе та брата кілками, хрестами й тд. знову йде на пошуки домовин.

Діти намагаються відчинити замок, під яким нібито знаходиться домовина, та його щось ніби заїло. Потім до підвалу хтось заходить, ходить туди-сюди та йде собі. Звісно, не помічаючи дітей. ВОНИ Ж ТАК ДОБРЕ СХОВАЛИСЬ, ПРОСТО НЕЙМОВІРНО ДОБРЕ ЯК

Коротше, чкурнувши й собі геть з підвалу, дітвора бачить, що...

Наші любі вампіри з Рівного гуляють ВДЕНЬ. Вони привезли кров додому, бо їм дозволили там її зберігати! Ну, взагалі-то, хочу вам сказати, що: ЦІ ВАМПІРИ НІЧОГО НЕ БОЯТЬСЯ, БО ВОНИ Ж З УКРАЇНИ.

Отже, Броуни просять Дей-Дея та Емму погратися з Лексом, їхнім милим сином. І Дей-Дей погоджується. А старші Броуни знову хочуть зайти в гості.

Тут Дей-Дей насміхається, типу Емма щось собі придумала таке, а насправді то чудові люди з України (вони, може, й чудові, та не зовсім люди) приїхали в лікарні працювать Емма йде геть, так і не ставши переможницею вампірів, а нам показують підвал, де...

Вампіри розмовляють про сусідських дітей. Броуни точно знають, що тут були гості. А ще вони будять свого малого: "ПРОКИНЬТЕСЯ, ГОСПОДАРЮ, СОНЦЕ СІЛО!". Його підбадьорюють тим, що сьогодні у них будуть нові жертви. Здогадаєтесь хто ці жертви.

Згадали цю серію? Якщо ви ніколи не дивились цей серіал, то нестрашно. НІ, НАСПРАВДІ ЦЕ ДУЖЕ СТРАШНО! Бо вампіри з Рівного в американському серіалі дуже круті, шкода, що ви їх не знаєте.

Але... Тепер знаєте, еге ж?

#український тамблер #укртамблер #український tumblr #укртумбочка #український блог #українською #українська мова #вампіри #серіал #рівне #чи боїшся ти темряви #are you afraid of the dark #цікаво #90s

13 notes · View notes