#емоції

[blog-of-restless-dreams]

Люди, я начебто народився знову.

Сьогодні я розповім про те, як чергова сварка змінила моє життя та дала те, чого мені бракувало всі роки свого життя – плакати. Так, я дійсно страждав усе життя тим, що стримував свої сльози та навіть намагався не плакати від сумних або дуже милих моментів під час перегляду фільму, серіалу, аніме або мульту.

Так, я розповів своїй нареченій @blog-of-a-mentally-ill про свою травму, яка не давала мені нормально відкрити ключ до емоцій, а саме плакати. І скоріш за все, моя агресія та роздрадованість була пов'язана саме з тим, що я не витримував цього напливу емоцій і не плакав, а дарма, це б дійсно звільняло мене від стресу і могло допомогти мені набагато раніше. Але я радий тому, що коли я про це сказав своїй найближчій людині, я відчув прийняття від неї та у мене відкрилося друге дихання, я почув свої сльози щастя. Такого ніколи ще не було у моєму житті, і я плакав десь 15-30 хв. та одночасно сміявся, вона була у шоці і я теж.

Висновок: не стримуйте своїх емоцій, плачте з усіх сил, визволіть у собі демона, хлопці. Це нормально, плакати та не соромитися. Бажаю вам усім щастя та успіхів, почуйте своє серце і відкрийтеся самому собі. Іноді поплакати найкращий вихід для багатьох проблем.

Після цього усього, ми стали набагато ближче завдяки важливій інформації про те, що у мене була така травма дитинства.

#укртамблер #українською #українцівтамблері #укртумбочка #тамблер українською #український тамблер #укртумблер #україна #важливе #плач #стриманість #травма #біль #емоції #важлива тема #стереотипи #вільність #чому варто плакати #не стримуйтеся #будьте вільними #відкрити свою душу #не страждайте #довіра #ключ до емоцій #любити себе #бути чесним #чесно та відверто

[karen-chan-nya]

Візерунок моїх сліз

Ви знали, що вода відчуває емоції? Якщо заморозити краплину у сніжинку, то її візерунок зобразить які емоції оточували цю краплинку перед цим. Якщо сказати їй щось погане — візерунок буде нечіткий і негарний, якщо сказати щось приємне — сніжинка матиме чарівні візерунки. Вода пам'ятає емоції.

Мені завжди було цікаво: який візерунок у моїх сліз?

Який він, коли я плачу від смутку, який — коли від втоми, а який у тих сліз, що з'являються під час сміху? Як виглядають мої емоції? Який у них візерунок?

Не те, як я виглядаю, проявляючи їх, а як виглядають самі емоції. Як виглядає мій сум за домом, який виглядає мій гнів, яка виглядає моя радість?

Вода не лише в сльозах, вода — це 70% нашого тіла. І вона відчуває емоції. Вона пам'ятає емоції. Вона показує емоції. Мабуть, саме тому, коли нас погано на душі, тіло теж слабшає. Бо це не лише в нашій голові. Наші емоції, вони у всьому тілі. Коли ми щось відчуваємо, мільярди часточок води відчувають це разом з нами. Фізично реагують на це.

Емоції прямо впливають на фізичний світ, це нероздільні поняття. Наші думки, наші емоції, наші почуття — вони всі існують не лише в нашій голові, вони матеріальні. 

#укррайт #укрфф #укртумбочка #укртамблер #емоції #ангст

[yakumenkko]

Сьогодні почала писати тести про материнство. В якийсь момент в мене було багато думок, а писати не знала що. Тому що це не два пальця об асфальт.

Зараз 4.22 ранку, чую як працює ППО, не сплю, щось страшно. Тимофій ще з вечора спить між нами бо заснув з істерикою.

Так от, батьківство це складно. Складно коли не спить, складно коли кричить незрозуміло чому, складно коли не чує, складно...

Між тим всім буває і класно, коли навпаки. Коли слухає, гарно спить і нічого дитя не турбує.

Вчора в Тимофія був день морозива, зранку він поїв зі мною, а після вечері з татом, потім вони побісились добряче і коли вже прийшов час сну то тумблер в голові перемикнувся і все. 40 хв істерики, бо він не хоче щоб я одівала піжаму, між тим не хоче одіватись сам. Крик, сльози, соплі. Я ледве з силою натягла на нього підгузник, а вже пізніше, як заснув оділа кофту.

Ось так він і спить між нами всю ніч. Перед сном я була так морально розпʼята, що мені хотілось розчинитись. Піти в світ.

Зараз мені краще, але я не сплю бо ракети збивають, тай вночі тривога така гучна.

Але з відкритого вікна пташки співають,

Для них нема війни, вони не знають.

Для них страху нема, вони собі літають.

Під пташкою розірветься земля,

Затихнусь, помовчать, і далі заспівають.

Я хочу бути пташкою, співати тих пісень,

Не знати страху й відчаю, зустріти новий день,

Я хочу бути пташкою, закінчиться ж війна,

Коли на дворі пасмурно, чекати того дня...

#війна #думки #материнство #копірайтинг #емоції

[karp8]

ви навіть не уявляєте

не знаю як це все вивозити. мене просто розривають на тисячу дрібних шматків. знову і знову, по колу, нескінченно. а потім склеюють і все спочатку. якісь скажені американські гірки. з істеричного сміху я переходжу до розпачу вселенських масштабів, ледь не ридаю у відчаї з підступаючим до горла комом, але він швидко зникає, бо немов через підірвану дамбу хлинуть думки про ніжність та закоханість; вони тепло окутують мене, проте цю течію стрімко відносить і я починаю грузнути у суміші паніки та жаху перед невідомим, однак ця суміш дуже химерно починає переплітатись з цікавістю, бажанням зазирнути у майбутнє, якоюсь дитячою нетерплячістю навіть. все це триває приблизно 3 хвилини. потім перерви на працю або розмови і все спочатку, у різній послідовності та з різною інтенсивністю. я абсолютно розгублений, цей вир новин, почуттів та думок несамовито крутить мною. намагаюсь за щось зачепитись, зупинитись і хоча б на секунду передихнути, проаналізувати та бодай трошки згрісти всі ці уривки емоцій докупи, зрозуміти що мені робити, думати, але все марно. збентежений. щасливий. наляканий. впевнений. на грані зриву. відкритий. втомлений. добрий. ненаситний. щирий. як ніколи живий. ненавиджу цю пекельну суміш. насолоджуюсь нею. жадібно вдихаю її, немов щойно виринув з озера беземоційності, яке кишіть мерцями та чудовиськами. захлинаючись, з останніх сил б’ючи руками по безкрайній воді, несамовито благаю про спасіння. готовий негайно рятувати будь кого, хто втопатиме поруч. намагаюсь вже годину сформулювати, що зі мною коїться. мабуть, відповідь проста - все і одночасно

#емоції #розгублений

[yarikvadila]

Ukrainian soldiers tearing down russian propaganda poster to see old billboard with Taras Shevchenko and his poem:

And glory, mountains blue, to you,  In ageless ice encased!  And glory, freedom’s knights, to you,  Whom God will not forsake.  Keep fighting — you are sure to win!  God helps you in your fight!  For fame and freedom march with you,  And right is on your side!

#ukraine #той момент коли малим в школі читаєш і такий /таа понял я все/ а справді розумієш тільки зараз #я неможу перекласти свої емоції від цього відео на англійську #взігалі жанр відосів наші зривають ці йобані плакати мій улюблений

[vagonta]

Сучасна українська література фіксує наші емоції і наш досвід проживання війни

Нещодавно в Івано-Франківську відбувся фестиваль-воркшоп “Прописи”, де молоді автори мали змогу повчитися в ��країнських та іноземних літераторів. Фестиваль уже вдруге організовує Український ПЕН (українська культурна і правозахисна громадська організація, яка є частиною Міжнародного ПЕН – ред.). Про фестиваль “Прописи”, цінності та візію ПЕН під час війни і голос України за кордоном. Журналістка “Галки” розмовляла з виконавчою директоркою Українського П... Читати далі »

#сучасна українська література #література фіксує емоції #література і віна

[pixelinform]

Психологи розповіли, як ефективно позбутися негативних емоцій до людини

Секрет щасливого життя без стресу полягає у вмінні правильно працювати зі своїми емоціями. Так відбувається, що ми можемо відчувати неприємні почуття стосовно певної людини. Повідомляти їй не рекомендується: можна зіпсувати свою репутацію і обзавестися особистим ворогом. Найпростіший спосіб полягає в тому, що потрібно менше перетинатися із неприємною персоною. Але часом цей пункт виконати…

View On WordPress

#негативні емоції #образи #психологія

[plupk]

Коротко постригся. А до цього більше року відрощував волосся. Не знаю, радіти цьому, чи жалкувати.

Останні кілька днів були ніякі. Я не можу заснути раніше 4-5 ранку, і так само встати з ліжка раніше 3-5... Почуваю себе жахливо і нічого не хочу. Відчуваю, як з часом знищую сам себе. І здається, що потім не зможу нічого відчувати окрім тривоги і страху. Або емоції зникнуть повністю. Не знаю. Згадую все те, через що я вже пройшов, і думаю, чи зможу пройти ще через це. Чи тут я програю і на цьому все закінчиться.

Забагато часу проводжу в себе в голові. Наче якийсь постійний шум на фоні. Може я вже почав сходити з розуму. Це було б сумно звісно.

Відчуваю, що нікому не потрібен. Окрім сім'ї. Бо я просто опинився в цій родині. А я так хочу бути комусь потрібним, щоб це було взаємним... Щоразу здається ніби нав'язуюсь, і намагаюсь влізти в життя людини, де мені немає місця.

[loftysmb]

Дивовижно, але дякуючи цим бупам я впе��ше отримала позитивні емоції від першого квітня

#ага отака я душніла #ще вчора згадувала всі лайнові (жартівливі) фейкові новини #типу кожен рік ці жарти схожі і переважно жорстокі

[alcestas-sloboda]

можливо, я нарешті почну відчувати якійсь емоції, якщо помре сімонян… тупо вистрелять її в єбало біля якогось смішно названого ресторану з ъ вкінці.

[apatiya-ua]

В 10-13 років я думала що коли стану підлітком і мені буде 14-16 років я буду жити насичене, радісне, веселе життя з друзями та це будуть найкращі роки мого життя, але в 12 мене кинула подруга, зараз я, так би мовити, кинула школу, в реальності у мене немає друзів (онлайн тільки одна лп з якою ми все рідше спілкуємось), постійні думки про сенс життя, смерть, закономірність життя і тд.

Майже єдине від чого я отримую позитивні емоції це від їжі, ігор, музики, від вигаданих приємних ситуацій та вигаданого життя (хоча навіть там все не ідеально, бо так було б занадто нудно)

#український блог #укртумбочка #український tumblr #українською #укртамблер #український тамблер #блог українською #мій блог

[luerron]

РІВНО РІК І ОДИН МІСЯЦЬ Я МУЧИЛАСЬ НАД НИМ

🌸🕷️🌸🕸️🌸🕷️🌸🕸️🌸🕷️🌸🕸️🌸🕷️🌸🕸️🌸🕷️🌸

Сарі є химерним сином Арахни (володаря павуків). Химери в моєму всесвіті здебільшого не доживають і до десяти років через свою несумісну з життям мутацію (плюс до того на них було справжнісіньке полювання, адже химери є дуже небезпечними і краще б їх знищити змалку). Сарі є єдиною химерою яка дожила до своїх років, хоч і не без проблем. Адже проблеми мутації нікуди не зникли і, не дивлячись на свою могутність, Сарі страждає багатьма дефектами через свою химерність і це дуже сильно паскудить йому життя. Химери є результатом союзу двох різних видів істот. Саме Сарі є результатом союзу арахніда і сомнума (сноходця) і це дуже небезпечна суміш, адже Сарі успадкував здібності двох видів, але неповноцінно. Сомнуми доволі могутня та небезпечна раса, яка здатна контролювати сни майже всіх живих істот і вдиратись у чужі думки. Однак сомнуми самі по собі дуже флегматичні та байдужі до оточення істоти. Їхня безпристрасність допомагає врівноважено користуватись власним даром, тому мети контролювати думки всіх живих істот в них попросту немає, їм це не цікаво. Якщо звісно не вдертись в їх життя і не шкодити їм. Є ще один нюанс: чистота крові для цього виду є життєво необхідним, адже будь-яка суміш призведе до генетичного збою і це вплине на дар сомнума, який буде працювати некоректно. Однак при цьому в них нормалізовані статеві зв'язки між родичами, що для саме їхнього виду не несе генетичної загрози.

Арахніди ж навпроти доволі емоційні істоти і до того ж несуть смертельну отруту в собі.

Гібрид цих двох видів в одній істоті несе в собі повний дисбаланс, який повністю себе проявив на Сарі. Окрім того, що химери розвиваються дуже повільно, Сарі ще й доволі емоційний та нестабільний, що є дуже небезпечним для оточуючих (та і для самого теж). Тому йому доводиться сидіти на ліках, які подавляють його емоції, однак склад цих ліків є токсичним для Сарі, тож періодично доводиться робити перерви і жити без ліків. В ці моменти йому доводиться перебувати в ізоляції, щоб не наробити проблем.

#my art #luerron #art #my oc #drawing #illustration #artwork #укртумбочка #украрт #fantasy

[girl-with-demons-in-her-soul]

Мої колишні стосунки відкрили для мене ще одну цікаву істину: я насправді дивлюся на світ інакше. Оці всі пости, що я "завжди чужа для суспільства", вічне нерозуміння людей, вся оця фігня з "мрійливістю", "глибоким переживанням емоцій", "милою дискоординацією рухів", здриганнями, голосним сміхом і тд виявилася не просто моїм бажанням виділятися серед людей. Врешті це не просто бажання бути "нетакуською", а, як виявилося, цілком собі діагностована фігня.

Зараз я в процесі пізнання себе та діагностування РАС + РДУГ. Пишу це в день поширення інформації про аутизм. Я знала про цей день, успішно про нього забула, але несвідомо одягла сьогодні вперше за багато років блакитне пальто. Досить символічно.

Так ось, вся проблема в тому, що у дорослих в Україні його не діагностують. В тому сенсі, що, звісно, можна піти до психіатра (чим я зараз і займаюся, власне), визначити діагноз, навіть десь його задокументувати. Але врешті це не матиме значення, бо офіційно це виключно дитяче захворювання і буде так як мінімум до 2027 року. Вже мовчу про те, що з жінками ще більш специфічна фігня.

Чи налякана я тим, що реально дивлюся на світ інакше і скоріше за все належу до категорії людей в спектрі? Звісно, налякана. Хоч і живу в своєму світі серед відверто цікавого, творчого і порівняно фрікового оточення, сприймаю вихід з бульбашки в звичайний світ досить травматично. Мені далі важко з однокласниками чи іншими знайомими, важко соціалізуватися і робити багато інших речей.

Десь всередині себе намагаюся вмовити себе, що я не лінива. Не йобнута. Не хвора на голову. Що я не виправдовуюся вигаданими хворобами. Виходить, якщо чесно, слабо. Зізнатися оточенню теж складно, бо та невелика кількість людей, яка вже знає, відреагувала якось на кшталт "та щось ти вигадуєш, наче нормальна людина", а та, яка не знає (це я про батьків), очевидно сприйме все в штики.

Але зізнаюся про це тут. Все-таки де як не в блозі робити таке зізнання. Врешті зараз я хоча б знаю причину того, чому мені так часом важко в цьому житті, чому мені так важко бути людиною, тому бачу, куди рухатися далі.

Страшно от тільки, що мене не зрозуміють і не полюблять. Що "ніхто тебе такою терпіти не буде", але сподіваюся, що мій тривожний тип прив'язаності (який також є врешті наслідком цього всього) не заважатиме мені будувати стосунки та не тиснутиме на близьких для мене людей. Що я зможу знайти когось, хто розділятиме мої інтереси, розумітиме емоції та просто буде поруч, незважаючи на це все. Амінь, магія тамблеру.

#укртумбочка #аутизм #український тамблер

[juls-tsim]

В мене відчуття, що я заходжу сюди тільки для того, щоб виплеснути те, що накопичилось всередині коли вже зовсім немає сил У мене не лишилось активних підписників Ніякої взаємодії в блозі немає, та воно і на краще Відчуття, ніби в дитинстві пишу в свій особистий щоденник на замочку Треба поділитись Боляче тримати в собі Розповідати щось близьким й засмучувати їх - не хочеться від слова зовсім Хоча я розумію, що так в мене просто одного дня поїде дах і я цього може навіть не помічу Може я вже не помічаю, що несусь кудись у прірву

Останнім часом в мене просто шалене несприйняття себе Мені в собі не подобається буквально нічого Я ненавиджу своє зображення у дзеркалі Моє обличчя мені просто огидне через розацію (хоча один дерматолог сказав розація, інший сказав - вугрі, косметологиня також сказала, що розація) Я від цього в такому жахливому відчаї вже другий рік поспіль, просто словами не передати Воно хронічне і не лікується Але я розумію, що якби була в Україні, то набагато швидше і якісніше могла б керувати цим процесом, звернутися в короткий термін до декількох різних лікарів, запитати декілька різних дерматологів, сдати всілякі аналізи і вивести це в ремісію Бо воно, в принципі, може трошки на акне схоже Це також назавжди, але ремісія можлива Просто тут лікарі це не лікують Тут притримуються того, що якщо це щось естетичне, то воно і не важливе Це ж ніяк не впливає на твоє життя А воно впливає Дуже сильно Я не можу дивитись на себе Я не фотографуюсь без тонни фільтрів Такої шаленої дисморфофобії як зараз в мене не було ніколи в житті На додаток до мого тривожного розладу (ніким окрім мене не діагнастованим, звичайно. Бо як я тут піду до якогось психотерапевта,якщо він не розмовляє моєю мовою?) це просто жахлива суміш

Я так сильно хочу просто все кинути й повернутись додому Мені тут нахуй нічого не потрібно Я хочу до батьків Я хочу мати швидкий доступ, щоб вирішити медичні проблеми

В мене тут досі нікого немає і я нікого не знайду Я занадто закрита Занадто невпевнена кожний раз як я думаю про домівку я просто ридаю Я думаю про батьків і починаю плакати Я відчуваю тривогу ПОСТІЙНО Я від неї прокидаюсь вночі Я від неї одночано і не можу спати, і не можу нічого робити, а при чьому ще більше тривожусь, що нічого не роблю Це замкнуте коло Коло з моїх зайобів, жалюгідності, нікчемності та повної ненависті до себе та до всього, що зараз відбувається в моєму житті Мені здається, що я дуже постаріла за два роки Що я дуже пагано виглядаю І я не розумію чи це правда, чи це я вже на стільки себе не сприймаю від слова зовсім

а саме тупе- я нікому про цене можу сказати моїй мамі, яка пів ночі не спала через вибухи? моїй бабусі, якій взагалі окрім "все добре" і не говорю ніколи нічого, бо ми всі страшенно за неї хвилюємось через її вік. Яні? в неї свої проблем вистачає, не бачу сенсу виливати свій негатив. Тут подруг якихось у мене також немає, бо я не вмію їх заводити і підтримувати потім зв'язок.

Декілька днів майже не їм. Нічого не хочеться. + відчуваю себе й так якоюсь погладшавшою.

Відчуваю себе страшенно тупою через цей клятий німецький. Ну так важко він мені йде. Зовсім немає хоч якоїсь впевненості, що я зможу скласти іспит. Займаюсь вдома недостатньо. Не можу себе змусити. Здається, що просто опустились руки й все.

Чи депресія в мене? Не думаю Чи в мене щось не в порядку з головою - ось це дуже можливо, бо зараз морально я відчуваю себе найгірше за все моє життя І я навіть банально не можу нікого обійняти Розділити це з кимось Я пропускаю емоції через себе тільки виписуючи їх ось так І все

Бо вони нікуому окрім мене не потрібні

Я не хочу турбувати батьків, бо вони тільки будуть себе картати за те, що знаходяться далеко і ніяк не зможуть мені допомогти

Сподіваюсь, що я не збожеволію Хоча є відчуття, що вже трохи є

#tsimb live #українською #ukrainian tumblr

[plupk]

Проспав першу пару, бо мій організм вирішив ніяк не реагувати на будильники. Але то була лекція, тому не так погано.

Одразу після пар була технічна співбесіда. Не знаю.. мені здається я знов не отримаю оффер. Розмова була з менеджером і розробником, і ще й пройшла на пів години більше запланованого, але мені сподобалось.

В мати ввечері почала сильно боліти голова. Наче дійшло до рвоти, але я цього не бачив. Я робив презентацію і тоді батько зайшов попросити мене щоб я зустрів швидку. Наразі мамі стало легше, але під кінець я знов посрався з батьком. Через те, що він в будь-якій ситуації згадує про мої недоліки, навіть коли це не стосується мене. Заїбав.

Хочеться написати про щось добре, але не виходить блять). Пройшов тест

Якось не весело, але хуй з ним.

Не знаю, чи розповідав тут, але один з друзів поїхав закордон чи як він каже "десь в області". Завжди уникає цього питання в переписці, і ми через це з ним майже не спілкуємось. Мені це не подобалось, тому я спитав його, чи хоче він поговорити в відео-дзвінку (потім я картав себе, бо мені здавалось, що я вдався до маніпуляцій). Він погодився. Потім була задача зібрати друзів в один і той самий час. Я не казав нікому, чому саме. І, блять, один з друзів працює і йому взагалі здається що похуй. Ніякої ініціативності і відповідає з їбейшою затримкою. Мене вибішує таке ставлення, тому я прямо написав, що напевно будемо без нього. Ну а потім мене це все заїбало і я не хочу це все продовжувати, бо здається, що це потрібно тільки мені.

Хочу щоб мене просто обійняли і сказали який це пиздець. Я часто жартую і намагаюсь підняти настрій людям, але це все руйнується, коли їм похуй і вони хочуть його погіршити мені. Мені складно підтримувати спілкування як і раніше, але схоже це було потрібно лише мені. І через це стає або сумно, або злить. А я так не хочу проживати погані емоції.. вони забирають всі сили.

[benjamiina]

ще! не розумію, мабуть мені не вистачає близькості, бо часто сниться колишня, чи не колишня, а хтось зовсім новий. ми йшли вечірнім незнайомим містом, трималися за руки, і вона шось наспівувала, а я йшла і намагалась осягнути, чому я, котра завжди вибудовує стіну до співаків, смирено йду і дозволяю її співу торкатися чогось, що ховається прямо за серцем. і так мені було ніяково і водночас захоплююче. наступний сон був шось між міцним сексом і міцним сном, це викликає в мене однакові емоції. старість..

#укртумбочка #українською #як жити