#селфі | Explore Tumblr Posts and Blogs

paularamari · 1 year

Text

Фандом: Венздей

Пейринг: Венздей/Енід

Рейтинг: PG-13

Дивитися на Венздей — ніби спозирати на власне відображення у кривому дзеркалі. Чи розглядати стару чорно-білу фотографію, що випадково потрапила до альбому, забитого дурнуватими селфі.

Дівчинка середи була іншою. Ворона серед зграйки щебетливих горобців, — пихата, самовпевнена та байдужа. Таких, як Венздей, неможливо кохати, принаймні у класичному значенні цього напрочуд банального слова. Такі не потребують романтичних прогулянок під луною, віршів, нашкрябаних цвяхом на парті, та цукерок на день святого Валентина.

Енід завжди думала, що любов — це просто. Взаємна симпатія, яка шляхом нехитрих натяків та грайливих посмішок перетворюється на обійми на задньому дворі школи. Але це було до того, як вона зустріла Венздей. Дитя середи. Скорботну дівчину, яка бачила більше сенсу в смерті, ніж в житті.

Тільки от Енід не звикла так просто здаватися. Знову і знову вона штурмувала непохитну стіну чужої самотності, намагаючись донести, що вона тут. Поруч. На відстані витягнутої руки — піди назустріч і відчуєш дотик пальців.

Іноді Енід задавалася питанням: навіщо вона це робить? Чому витрачає час на пусті спроби достукатися до людини, яка ненавидить буквально все, що їй подобається. Яскраві кольори, м'які іграшки, гучну музику, танці, сміх. Пошуки відповіді бентежили Енід, аж доки вона не побачила на обличчі Венздей посмішку. Дивну та незвичну, немов сонячний промінчик на сталевому дощовому небі. І цього було цілком достатньо, щоб продовжити марні спроби.

Щодня.

Щогодини.

Щомиті.

Поки не дізналася, нарешті, які у Венздей м’які та холодні губи; не відчула, як вона цілує так глибоко, що бракне повітря, як запускає довгі пальці в її волосся та владно притуляє до себе.

І тоді Енід упевнилася — воно того вартувало.

#укрфф #укрфанфікшн #укррайт #Венздей #wednesday netflix #Ramari_fiction

50 notes · View notes

vladowl · 1 year

Text

Кожного разу, коли приходилося іти купляти одяг з батьками, мені заборонялося навіть дивитися в сторону чоловічого відділу

На своє день народження, ми з подругою пішли витрачати мої подарункові гроші на новий одяг для мене✨

Це було вперше, коли я абсолютно сам обирав собі одяг і поряд була людина яка тільки мене підтримувала,а не зупиняла

І вперше я пішов в той самий страшний і заборонений чоловічий відділ✨

Це було вперше, коли кожен, кожен шматочок тканини мені подобалося бачити на собі

Жіночий одяг красивий і не обов'язково тільки для жінок, я вважаю одяг немає гендеру, так само і з чоловічим одягом

Але найчастіше жіночий одяг робить моє,і так більш ніж достатньо фемінне тіло,ще більш фемінним

І це завжди призводило до того, що дивлячись в дзеркало я не відчував того захоплення,яким огортали мене родичі...

Мене мучало відчуття, що я не бачу себе в дзеркалі

І я просто змирився,що не подобаюсь собі, або не сприймаю себе

На своє день народження я відчув неймовірну гендерну ейфорію

Що може бути краще, ніж міряючи всілякий одяг, уподобувати кожен образ себе в дзеркалі

Кожен раз не бачити нестикувань зі сприйняттям себе і своїм зовнішнім виглядом

Широкі плечі, пласкі груди, не виражені стегна... Що може бути краще для мене

Це все ще далеко від мрії, але як же цей одяг рятує мене хоча б від однієї проблеми в моєму житті - дисфорії

І на додаток - ні мама, ні бабуся вдома не помітили, що це чоловічий одяг 😆😂🙂🔫

І чи коштували того усі ці скандали зі мною в магазинах, щоб я не дай Боже не зайшов у чоловічих відділ, якщо без великої таблички "для чоловіків", ви навіть не можете помітити різниці?

Хоча в контексті того, що я т-хлопець цей твіт більше про те,як я борюся з дисфорією

Але я вважаю,що це і в контексті цис людей якийсь треш

Типу, якщо дівчині подобається футболка, яка лежить на полиці "для чоловіків", і вона купить її, хіба це автоматично зробить її хлопцем???

А ще, я ще ніколи не робив ТАК багато різних селфі😆😆😆

Сподіваюся вам сподобались мої фото, бо я новачок в фотографуванні 🙈

#квір #укрквір #укртранс #хлопець #трансгендер #деньнародження

13 notes · View notes

nevi-arent-you · 1 year

Text

Рік

Її обличчя було звичайним, абсолютно нічим не примітним. Таких бачиш тисячі у натовпі, і жодне не помічаєш, жодне не запам’ятовуєш. Біле тонке волосся, завжди зібране у тугу зачіску, майже прозорі брови, невиразні світло-сірі очі, тонкі губи – вона була занадто звичайною.

Ми бачили її кожного дня біля кавового автомату. Вона завжди обирала щось дешеве, незграбно пхала м’яті купюри, які автомат ніяк не хотів приймати, затримувала чергу, безглуздо вибачалась, і, нарешті, забирала неповний стаканчик з теплою рідиною, що лише за кольором нагадувала каву, і обов’язково проливала частину собі на руки, поки йшла через натовп.

Навіщо я про неї зараз згадую? Вона не відіграла ніякої ролі в цій історії. Абсолютно ніякої. Вона лише одна з тих, кого іноді бачиш на вулиці, у чергах супермаркетів, в брудних маршрутках. З тих, хто носить шапки, починаючи з вересня, чи фарбує губи яскравою маминою помадою в свій день народження. З тих, хто ніколи не виходить з дому після восьмої вечора, хто підспівує російським естрадним пісням в гостях у родичів чи дивиться низькопробні серіали про любов.

Ми сміялись з неї поза очі. Насмішкувато вітались зранку в черзі за гидотною кавою, відбирали в неї розмальовані рожевим маркером конспекти, ігнорували її повідомлення в спільних чатах нашої групи (так, вона була старостою). Ми не вбачали в цьому нічого такого.

Минуло вже стільки часу, і саме сьогодні я згадую її, з таким непереборним почуттям провини. Мимоволі думаю про те, яким було б життя, якби я (цілком теоретично) зустрічався з такими дівчатами. Ми б тримались за руки, гуляючи парками, я купував би їй морозиво чи що там, а перший секс у нас був би після в��сілля. Ага.

Стою на зупинці під снігопадом, намагаючись сховатись під капюшоном, кутаючись у куртку зі зламаною «блискавкою» і дивлюсь на біляву дівчину в рожевій шапці, в теплому блакитному пуховику з великим пакетом з АТБ в руках. На ній в’язані рожеві рукавиці, і широкі теплі штани, ну, знаєте, в таких піднімаються в гори. Її тонкі губи незграбно підведені помадою малинового кольору, що їй зовсім не личить, під очима розмазані сліди від туші, на щоках тануть сніжинки. Біле волосся, що вибилось з-під шапки мокре, скуйовджене, виглядає як шерсть бездомного собаки. Я дивлюсь на цю дівчину і згадую свою одногрупницю. Вони ніби сестри-двійнята, однакові у всьому. Тільки ця трохи вища і очі в неї виразніші. Під’їжджає зелений автобус і дівчина незграбно лізе по сходах, тягнучи за собою пакет. Я залишаюсь на зупинці один. Сніг забивається під куртку, я марно намагаюсь застібнути зламану «блискавку».

Стою якісь двадцять хвилин і вирішую йти пішки.

У вас бувало таке? Ти дивишся на дівчину і розумієш, що це вона, та сама?

Отже, ми зустрілись на якомусь концерті, поняття не маю на якому саме. Я був п’яний, ледве стояв на сцені і безбожно лажав, не сповна розуміючи що саме ми зараз граємо. А тут під сценою вона, ну, тобто, та сама. Щось я не з того починаю. Дайте зібратись з думками.

Вона завжди вдягалась трохи провокаційно. І робила це дуже вміло. Коли ми приходили в бар, я з гордістю обіймав її тонку талію, вкриту зеленими і чорними чорнилами. Вона завжди носила короткі футболки і джинси з високою посадкою, декілька ланцюгів на шиї, ремінь з заклепками і чорні мартінси. Це зводило мене з розуму, і вона прекрасно усе розуміла. Ми зустрічались кілька місяців, вона часто залишалась на ніч, забувала у мене свої речі, купувала червоне вино по п’ятницях і скидувала свої оголені фото після кожної нашої сварки. Мене все влаштовувало, навіть її істерики, ігнорування моїх повідомлень з незрозумілих причин, сльози, крики – за всім цим завжди наступали прогуляні пари, недопиті пляшки дешевого алкоголю і неймовірні шалені ночі. Мій телефон і досі повністю забитий її фотками: з концертів, з бару, наші селфі у дзеркалі в ванній, її манікюри з лого нашої групи, її фото в мереживній білиизні, в різних позах, в різних куточках моєї квартири.

Сніг забивається мені за воріт, я здригаюсь від холоду і заходжу у свій під’їзд з розмальованими балончиком стінами. Стоїть нещадний сморід котів і спирту, перед ліфтом лежить Семьонич з четвертого, точніше половина його лежить в ліфті, а інша ззовні. Через кожні тридцять секунд ліфт відчайдушно намагається закритись, відбиваючи дверима ребра Семьоничу, але той навіть не ворушиться. Йду пішки.

Квартира зустрічає мене запахом її парфумів. Хоча я знаю, це неможливо, це мій хворий мозок грає зі мною у жорстоку гру. І я підігрую йому, краючи серце. Знімаю мокру куртку і кидаю на підлогу, іду на кухню, не вмикаючи ніде світла. Переконую себе, що вона там, чекає мене у темряві. Я заплющую очі і навпомацки йду до стола, вмикаю чайник. Уявляю, що ось вона тут, сидить за столом, її волосся зібране в високий хвіст, на ній моя улюблена білизна, мої улюблені парфуми. Зараз я повернусь і вона візьме мене за руку, я спиною відчую її дихання, повернусь, обійму її…

Чайник повертає мене в реальність своїм тихим шипінням. Я довго стою перед вікном, роздивляючись темні силуети дитячого майданчика. Сніг налипає на вікна. Вона б сказала, що це дуже романтично.

З чашкою йду в кімнату, натикаючись на стіни. Вмикаю настільну лампу. Безлад непривітно дивиться на мене розкиданими речами і розірваним чохлом від гітари. Ногою відштовхую усе під ліжко.

Завтра буде важкий день. Я знаю це напевно. Я буду з усіх сил триматись і робити вигляд, що зі мною все нормально. І вдень можливо це мені вдасться. Я поїду до мами, ми будемо їсти торт, який вона стовідсотково спече для мене. Я сидітиму у неї доти, доки це не буде здаватись підозріло довго, а потім скажу, що мене чекають друзі, чи в мене репетиція і піду, все ще з посмішкою і, звичайно, в святковому настрої.

А потім? Потім я збожеволію.

Встановлюю штатив і лампу, мимоходом заглядаю на своє відображення у дзеркалі, пригладжую волосся. Налаштовую гітару. Теплий гриф приємно лежить в руці. Дека вкрита її малюнками, написами англійською з помилками та ідіотськими сердечками. Дивлюсь на годинник перш ніж почати стрім. 00.00. З Різдвом. Рівно рік, як її не стало.

#short story #writing #author #original work #укртамблер #укртумбочка #український tumblr #письмо #укррайт #оріджинал #письменництво

11 notes · View notes

yourmistaker · 1 year

Text

мій прадід потрапив до Аушвіцу наприкінці війни, й ледь не помер.

моя прабабця (його дружина) пережила Голодомор від которого загинули її батьки та молодший брат, а ще вона пережила зачистки комуняками у Вінниці перед тим, як потрапити у полон до фашні, й на додачу пережила Голокост...

але звісно ж курв, які хочуть зробити радісне селфі на фоні концтабору, то не їбе.

#український tumblr #укртумбочка #українською #українське #український блог #щоденник #особистий блог #життя

3 notes · View notes

kittixu4 · 1 year

Text

ᜊ . ° 🚠 . !! ⊹ .. 🧁 ੭ ˚ .

цікаві свята в березні !!

1 березня - міжнародний день котів

3 березня - день письменника

8 березня -міжнародний день прав жінок

9 березня - день народження Т. Г. Шевченка

12 березня - день ананаса

16 березня - день без селфі

19 березня - день ввічливості на дорозі

20 березня - день щастя

24 березня - день боротьби з депресією

28 березня - день їжі на патичку

29 березня - день фортепіано

31 березня - день декольте та ейфелевої вежі

⊹ . ┄── ꒰ 🕯️ ꒱ ° ──┄ . ⊹

3 notes · View notes

molfarua · 1 year

Video

youtube

📰 A journalist from Azerbaijan asked Zelensky during a press conference to take a selfie with him for his son

📰 Журналіст із Азербайджану попросив Зеленського під час прес-конференції зробити з ним селфі для сина

#youtube #📰 A journalist from Azerbaijan asked Zelensky during a press conference to take a selfie with him for his son 📰 Журналіст із Азербайджану

2 notes · View notes

zlabjola · 1 year

Text

Сьогодні я побачила останнього зі співробітників, з яким не була знайома. Не знайомилися як всі. Ми і так знаємо як один одного звати. Та й я не горю бажанням з ними усіма дружити. Якесь дивне відчуття. Мені значно більше подобалася моя напарниця на минулому магазині. Не знаю її точний вік. Вона старша десь на років 10. А тут усі мої однолітки. Дивно. Мені комфортніше з людиною, що старша за мене на стільки років і некомфортно серед однолітків. Навіть з керівницею, що за віком мабуть трохи молодша моєї матері було комфортніше. Хоча ми й не говорили сильно. Хоча, можливо справа конкретно в тій дівчині. Не знаю чому, але я багато чого їй розповіла. За що мені соромно. Але іноді буває, що не можу себе стримати. А тут. З одного боку хочеться влитися. Але з іншого...вони всі такі інші. Боже, да у них у всіх в телеграмі власні селфі на аватарці. Дика нудьга. Тільки у пари чоловік серед фото, що були аватаркою є щось окрім їх обличчя. Навіть є одне з персонажем з ван піс.

Це так контрастує з моїми фото. У мене там і аніме, і кпоп, і персонажі з серіалів/фільмів. Що завгодно окрім мого обличчя. У мене є непогані фото які можна було б поставити, але якось рука не піднімається. Не можу. Та й який в цьому сенс. Що в цьому цікавого. Що ваше обличчя може про вас сказати без слів? Майже нічого. Нічого цікавого, вірніше.

Мене відправляють на інший магазин в останній робочий день. Я знаю керівника звідти. Хоча мені не подобається з якими словами територіал мене туди відправляє. Не завадило б йому трохи гонору збити. Я вже вирішила як їхатиму. Робочий день на годину коротший, але ця година на дорогу піде. Це далеко. І в мене відчуття, що відправляють мене туди не тому, що територіал причепився до мене. А тому, що я новенька. Не своя. Мене можна. Інші образяться. В той день на зміні зі мною аж 6 людей. Можна було попросити когось іншого. Хоча може я не так все зрозуміла. Треба почекати, може в мене вийде влитися в колектив. Хоча сумніваюся.

Сподіваюся на тому магазині буде форма більшого розміру. В тій, що в мене зараз я виглядаю жахливо. Мені некомфортно. Навіть дихати вільно не можу.

З часом я звикну, але всеодно некомфортно. Багато людей. Як клієнтів так і в колективі. Поруч розваги для дітей, тож весь час чутно їх крики. Магазин великий. Дуже світлий. Не посидиш як на минулому. Хіба що на обідній перерві. Хочеться втекти. Чогось зараз я почуваюся такою маленькою. Я не сильно розмовляю з колегами. Сиджу спиною до них і пишу це. Мені так комфортніше. Волосся прикриває обличчя з боків. Я наче схована. Не хочу тут бути.

#особистий щоденник

3 notes · View notes