🎃В більшості вірувань сьогодення і минувшини присутнє свято кінця жовтня\початку листопада. В цей день переважно шанують загиблих,та намагаються приділити їм достатньо часу і уваги.🎃
🎃Серед найвідоміших в сьогоденні свят це віккансько- кельтський Самайн, Геловін, та іспанський День Мерців.🎃
🎃Християнство України апропріювало свято середини осені, відзначаючи день св. Параскеви цього дня. Ось що про це кажуть К.М. Соколовська та А.А, Гоцалюк в своїй праці "Практикум з Української етнології" :
🎃"27 жовтня — день Великомучениці Параскеви, або святої П’ятниці. В багатьох селах у цей день храм. В народі вірили, що Параскева — бідна жінка, тіло якої порізане та понівечене людьми, працюючими у свято. На святої Параскеви не прядуть, не шиють, “бо крутило б руки й ноги”.
🎃Свята Параскева вважається покровителькою незаміжніх жінок, не випадково, що в молитвах — звертаннях до неї — домінують мотиви кохання, подружнього життя. В цей день не вживають скоромних страв.
🎃На більшій частині території України пасічники готують бджіл до зими, обкурюють вулики ладаном. День Великомучениці Параскеви—поминальний на всій території України. Віруючі несуть до церкви хліб, правлять панахиди."🎃
у холодній землі, котра знемагала від спеки серпневих пообідніх годин, було чутно тихий рокот, який передував довгому глибокому сну у дні, коли світанок не зможе розвіяти сірість до приходу вечірньої темряви. годинами крапающий дощ, вологість у кутах кімнати, усамітнення і перші заморозки нагадували про незворотнє.
неприкрашений пишністю зелені світ був подібним народженим з пустоти хаоса богам - нерухомий, забувший про час і відвертий у своїй наготі.
старий біль більше не купався у теплому сонячному промінні, не грав з квітами акації. тепер він підкрадався холодними ранками під шарф та пальто, грівся коло серця, з острахом прислухаючись до важкого рокоту глибин.
гарячий чай у цю пору наче міг лікувати від хронічних хвороб і літньго наслання. забуття лікувало б краще, але пам'ятати було важливо. навіть довгий сон не міг забрати те єдине, що завдавало болю і дарувало надію пережити холода. у цей час стіл часто прикрашали духмяні яблука, политі травневим медом, який на смак був наче полум'я і нагадував спустошений сухими вітрами степ. частування з гарбузом, прянощі, гарячий суп, який кипів на плиті та готувався зі старанням відьми, чиє зілля не пробачає помилок, застигали, забувалися, оскільки не застигало лише серце. воно потребувало знову й знову єдиного - пам'ятати.
Настав час буковинської відьми Мерріл! Як роздуплюся з записом таймлапсів в Кріті, викладу потім ще й відео.
Merril styled as a Ukrainian witch from the foresty region of Bukovyna.
Раніше я вже малювала Фенріса-козака та Ґоука-шляхтича. She joins the similarly styled sketches of Fenris and Hawke I did in 2022. Who should I draw next? ;)
Саме цієї книжки мені не вистачало у ранньому підлітковому віці, коли все подібне фентезі крутилось довкола любовних трикутників між хлопцями і дівчатами. Десяток років тому я була б у шаленому захваті від кожного розділу. Від кожного погляду головних героїнь одна на одну.
Стосунки між дівчатами-підлітками в даній книзі описані неймовірно прекрасно. Їхні думки, слова і ніжна ніяковість – саме те, що відчуваєш, будучи маленькою дівчиною, якій подобаються інші дівчата. Навіть зараз все це викликає у мене величезний сентимент, власне через який я настільки щедра в оцінці.
На цьому плюси даної книги закінчуються, якщо не враховувати розкішну обкладинку.
Світобудова просто жахлива. Основні події обмежені двома містечками та лісом, але всі вони належать до безіменної імперії, про яку здебільшого нічого не відомо. Також згадується інша країна – Сарен, представників якої в цій імперії вкрай зневажають, але причини нам авторка не пояснює. І це враховуючи, що обидві головні героїні мають етнічний зв’язок з Сареном, за який їх цькували в дитинстві.
З міфологією світу також не все добре. В історії фігурують лише два види відьом – відьми Полум’я та відьми Кореня, але кілька разів в тексті згадуються відьми Бурі. Де вони? Чому їх немає в місті? Як працюють їхні сили? Всі ці питання залишились без відповідей, хоча батько однієї з головних героїнь знову ж таки відьмак Бурі. Щодо його смерті, то взагалі складається враження, що авторка ставиться до читачів як до ідіотів. Відьмак Бурі, потрапивши в срібну пастку-сітку, просто провисів на дереві кілька днів, бо не зміг вибратись і помер? Кхм, ну нехай.
Чи є інші види відьом нам теж невідомо.
Взагалі мотивація персонажів шкутильгає на обидві ноги. Тут абсолютно всі основні персонажі в певний момент або різко змінюють свою думку, або зраджують своїх близьких, без видимої на те причини. Єдиний, хто залишався вірним собі й водночас найогидніший з усіх персонажів – Зенос, вітчим Ави. Вся його взаємодія з падчеркою виглядала як прозора метафора на зґвалтування й читати це було неймовірно гидко. Добре, що в кінці вона його вбиває, але як на мене він замало страждав, зважаючи на ті “експерименти”, які ставив над нею. Наприклад: обпікав її сріблом, морив голодом, відрізав частини тіла та інше.
Детальніше не хочеться навіть вдавались в персонажів, бо хороших серед них немає. Навіть головні героїні – Кає та Ава, зраджують одна одну, наражаючи на смерть. І не один раз.
Окремо – про стиль авторки. Готуйтесь, що книга буде постійно повторювати сама себе. І тут не тільки справа в описі однієї й тієї ж сцени, від особи кожної з героїнь, а й в тому, що вони прокручують в голові ті самі рефлексії, які відбулись вже кілька розділів тому. Навіщо? Незрозуміло. Щиро вважаю, що книга була б в два рази коротшою, якби всі повторення прибрали.
Справді єдине хороше, що є в цій книзі – щирий та щемкий опис почуттів. Якби в ній не фігурувала романтика між двома дівчатами, я б її навіть у руки не взяла.
Наскільки я була щаслива, що нарешті видали казку, в якій орієнтація героїнь – щось звичне та приймається ними обома з легкістю, настільки ж залишилась розчарована якістю сюжету. Щиро сподіваюсь, що в майбутньому буде з чого обирати й можна буде радіти книзі не тільки тому, що в ній гармонійно описані лесбійські стосунки, а й тому, що вона неймовірно якісна.
фільм Русалонька - це історія про русалку режисерів, які взяли у морської відьми на 3 дні 135 хвилин ноги красивенну картинку та наївну добру історію, заплативши голосом сюжетом, оригінальністю і акторською грою.
сюжет дитячий, і до нього претензій найменше; мультик теж був не надто закручений
зате маю багато питань до акторського складу. русалонька дуже однобоко відіграна, хоча співає прекрасно. принцу наче 21, а виглядає на всі 35, співає так собі. батько русалки ніякий, сестри промайнули непомітно. у відьми немає харизми. і це їх намальоване волосся під водою...
Флаундер і Себастьян... ну це фільм жахів трішки, кринже.
але я вийшла з кінозалу щаслива, бо історія хороша, дитяча, комфортна, легка. а цього зараз дкже не вистачає ін ріал ворлд.