#нагорода | Explore Tumblr Posts and Blogs

Visit Blog

Explore Tumblr blogs with no restrictions, modern design and the best experience.

Fun Fact

Tumblr has been providing a Korean-language service since 2013.

pixelinform · 22 days

Text

Отримають заслужену нагороду: 4 знаки зодіаку досягнуть успіху в кар'єрі в середині квітня

У середині квітня 4 знаки зодіаку зіштовхнуться із рішучими змінами у професійній сфері. На них чекає багато позитивних моментів. Для 4 представників гороскопу розпочнеться вдалий час. Вони досягнуть нових горизонтів та подолають усі перепони на своєму шляху. Близнюки У середині квітня для Близнюків розпочнеться час, який принесе їм масу успіху. Вони зіштовхнуться із величезними змінами.…

View On WordPress

#гороскоп #знаки Зодіаку #квітень #нагорода #успіх в кар&039;єрі

0 notes

poisonousmelissa · 1 year

Text

Іноді так смішно, частіше сумно, дивитися як батьки намагаються замотивувати мене щось зробити всілякими смаколиками чи новими ляльками в колекцію. Бо саме через них подібна нагорода за роботу була обезцінена.

Дуже часто таке траплялося що батьки казали що ось обов'язково мені подарують якусь річ якщо я там буду гарно вчитися і давали конкретні вимоги, які я виконувала, та нагороду у вигляді обіцяного подарунка не отримувала.

Тому так мене складно замотивувати нагородою, бо я одразу її знецінюю тим що не отримую її. А навіщо старатися і робити щось, що не принесе задоволення у процесі якщо велик шанс не отримати цю нагороду.

#укртамблер #українцівтамблері #український тамблер #український tumblr #укртумбочка #український блог #український пост #українською #особистий блог #батьки #мотивація

12 notes · View notes

ukrgleb · 8 months

Text

а яке воно, нормальне життя?

Сьогодні проглянув один вложик паняночки з Одеси, яка вийшла заміж за японця та живе вже багато років у Японії. Загалом, красиве життя що вважається нормальним і успішним: робота з дому, обід в ресторані, хатка, двір, прогулянка ввечері з подругою. Все красиво, хоч став у рамочку суспільного імператива. Але що справді є нормальним? Хто визначає який образ життя є нормальним? В Японії 7 відсотків населення хікани, ну це такі як я зараз: цілий день дивляться аніме, серіали та грають у ігри. І звісно це вважається синонімом невдалого життя. Але що якщо людина багато працювала щоб мати такий образ життя? Що якщо, хіканство для нього це нагорода, а не втеча. І вона абсолютно щаслива. Кожному ж своє. Ні, я справді по доброму заздрю таким людям, які можуть жити як та панянка і бути щасливим. Але я сумніваюсь що я був би щасливий в такому форматі. Так, я ж хотів написати заповіді хікана. Гайда. Заповіді Хікана 1. Відрубайся спати коли та де тобі зручно: чи то підлога, чи то на стільцях (люблю це), чи то ранок чи то по обіді. 2. Думати про те що можно було б зробити чудово, але якщо бажання недостатньо, то краще нічого і не робити. 3. Можно кинути дивитися тайтл посеред серії, посеред сезону і почати дивитися інший. 4. Друнькати випадково, спеціально не друнькати. Ну це важко пояснити, як це. 5. Обирати тайтли інтуітивно, слухаючи свій настрій. 6. Чекати улюблену озвучку, бо звук важливіший за картинку. 7. "Дивитися нічого, все передивився" це жахливе виправдання. Трете коло ніхто не скасовував. 8. Пам'ятай: опенінгі та ендінгі налаштовують на атмосферу тайтла. 9. Не бештай кішок: вони існують для того, щоб ти вставав іноді відкривати двері. 10. Найголовніше. Коли тобі важко, пам'ятай, хтось десь працює поки ти лежиш та дивишся аніме. Амінь. Ойасумі насай. おやすみなさい。

#українською #український блог #український тамблер #український tumblr #український пост #укртамблер #укртумба #життя

6 notes · View notes

birudeboysdog · 1 year

Text

«Порятунку немає»

Неприступна фортеця, оточена крижаною, пробираючою до кісток водою; охоронці, що гірші за Цербера; троє в'язнів, що не мали б тут бути.

● Сторінки щоденника втікача,

● Один день – одна сторінка з життя,

● Пост буде постійно оновлюватися!

18 березня 1962

«Розчарування»

Ось що я чув від матері більшу частину свого не такого вже й цікавого, не такого вже й довгого життя.

«Ти міг би податися у столярі як більшість, чи може попроситися до дядька Френка секретарем, якщо так мрієш про друкарську машинку!» казала частіше ніж підносила довгий сірник до дешевої сигари, а курила вона майже постійно.

«Дядько Френк» насправді ніякий мені й не дядько, він взагалі-то і не Френк, а Пак, та завдяки своїй не зовсім азійській зовнішності його брехня вже давно стала правдою.

Не знаю навіщо я пишу так багато... Мабуть, я просто не знаю як почати.

Не думаю, що хтось колись прочитає це нашкрябане твердим канцелярським олівцем на пом'ятому шматку посірілого паперу, яким тільки й можна що підтерти сраку, послання...

«Розчарування» мати казала мені, бо грошей у нас не було, бо брати мене, вже дорослого хлопака, до себе на роботу мало хто хотів, бо з десяти років я тільки і жив мріями про те, як одного дня стану відомим на весь світ письменником.

Але одного дня моя дурна голова вирішила, що якщо гроші самі не йдуть до мене, можливо варто мені піти за тими грошима?

26 жовтня 1961 року (пам'ятаю той день ніби він був вчора) я пограбував Банк Процвітання у Сент-Луїсі. Вже 3 листопада я сидів на лаві підсудних, моя мати навіть не прийшла на слухання. Востаннє я бачив її у листопаді, коли вона прийшла аби ще раз назвати сина розчаруванням та повідомити, що викреслила мене зі свого життя.

Місяць я відсидів у тюрмі в Сент-Луїсі.

За першу невдалу спробу втечі мене добряче відлупцювали спочатку охоронці, а потім і сусіди по камері, за те що з собою не взяв. За другу – те саме. За майже вдалу третю – перевели до більш сонячної Каліфорнії.

Спочатку я здивувався і моєю першою думкою було «вони ідіоти, Сонячний Штат це ж ніщо у порівнянні з похмурим туманним Міссурі!»

Та це я ідіот, тому що читаючи газети кожного дня у моєму мозку чомусь не відклалося що ще є в Каліфорнії, у майже двох кілометрах від берега Сан-Франциско.

Місце, з якого немає виходу. В'язниця, з якої ще нікому не вдавалося втекти.

Скелястий, з жорсткого каменю, холодний ніби Вічна Мерзлота, Алькатрас.

З вікон автобуса, крізь міцні товстенні решітки, я встиг зачепитися поглядом за пейзаж: чисте небо, сліпуче сонце, квіти, що цвіли ніби всюди, насичено зелена ковдра, яка обіймала землю...

А потім ми, новенькі в'язні, «свіже м'ясо» як таких тут кличуть, під конвоєм вийшли з клятого задушливого автобуса, ланцюги на ногах та руках дратуюче бряжчали, і я вперше побачив його – свій «дім» на найближчі -надцать років.

Разюча різниця відібрала у мене дихання на якусь мить.

Замість зеленої ковдри з соковитої трави – сіра суха земля, немов по цьому острову пронеслися сотні пожеж.

Замість цвітіння квітів та розкішних дерев – сторожові вежі з озброєними охоронцями та здоровенними прожекторами. Навіть сонце тут чомусь не гріло, лише з жалістю дивилося згори на наші пропащі душі.

Переживши серію принизливих процедур, описувати які у мене немає жодного бажання, нас познайомили з новими правилами та розпорядком.

Ранній підйом, ранній відбій, робота як привілей та нагорода, яку треба заслужити зразковою поведінкою, тиск та ніякого усамітнення ні на секунду.

На першому тижні було найважче.

Зранку мене поглинала хвиля полегшення, хвиля радості, тому що нарешті можна вийти, розім'яти ноги після довгої, нескінченно довгої безсонної ночі в камері розміром два на два метри. Навіть тварин у цирку тримають у кращих умовах, я певен.

Та вже після сніданку полегшення змінювалось сковуючим відчаєм та страхом. Страхом з'їхати з глузду, застрягнувши у часі як комахи у рідкій смолі.

Всі ці сидіння у відкритій камері, де навіть скористатися туалетом без очей на твоїй шиї не можна, всі ці «ніяких особистих речей поки не заслужиш», ніяких книжок та газет, лише безкінечні витріщання у стелю чи голі стіни.

Звісно, все це лише аби зламати дух.

До кінця другого тижня я вже точно знав скільки темних цяток від прибитих москітів (яких на острові через високу вологість просто незчисленна кількість) на стелі – 87, та які з них складаються у сузір'я. Ці цятки викарбувалися на сітківці, я почав бачити їх навіть у найтемніші ночі, коли води затоки та Тихого океану вирують у найжахливіших найгучніших штормах, які я коли-небудь чув.

В одну з таких ночей я твердо вирішив – мені треба, просто необхідно, навіть ще більше ніж просто «необхідно» тікати звідси якнайшвидше. А ще тримати розум гострим та не піддаватися цій сірій трясовині, що затягує на дно зневіри.

Тому сьогодні, під світлом повного місяця я пишу це.

Це мої думки, моє серце, моя обіцянка собі, що звучить як:

Я вдихну чистого повітря з материка, ще з'їм свіжого, але трохи підгорілого знизу, м'якого хліба з пекарні, що знаходиться за рогом з самого дитинства, я обов'язково виберуся, чого б це мені не коштувало.

19 березня 1962

Підйом о 6:30 це не щось незвичне для мене насправді.

Витерпіти весь цей клятий, довгий, немов потяг з вугіллям, день, щоб написати хоч три слова на папері – ось що виявилося важко.

О 6:30 підйом, о 6:55 перекличка. Якщо ніхто не відкинувся за ніч або не втік («ха! звідси ще ніхто не втікав!» гаркають охоронці майже кожного ранку) – всіх ведуть у їдальню на поживний смачний сніданок. І це зараз не іронія, ні, тут і справді готують неначе вдома. У Сент-Луїсі баланда на смак гірша за грязюку з болота, але тут... Тут навіть м'ясо дають.

Гадаю, це також одна з причин чому мало хто наважується втекти (крім, звісно, охорони під зав'язку, веж, що прожекторами освітлюють майже всю територію цілодобово та найголовніше – решіток камери, які відмикаються не старим іржавим ключем як у Сент-Луїсі чи більшості інших в'язниць, а електронною системою, на яку вплинути зсередини клятої завузької камери ніяк не вдасться)

Навіщо тікати з місця, з якого шанс вдалої втечі складає приблизно, не знаю, я ніколи не був великим математичним генієм, але приблизно 13-15 відсотків? Тим паче, що тут у тебе є робота, можливість зайнятися якимось хобі, а ще їжа смачніша за страви твоєї мамці з жерстяних банок часів війни?

Але у мене немає роботи, немає дозволу на заняття чим завгодно, та якби і все це було, все одно ніщо не замінить мені ті легкі пориви вітру, що скуйовджують волосся, сонце, що ніби радіє тобі, свободу прокидатися о котрій забажаєш та займатися чим за��ажаєш. За ці тижні в Алькатрасі я проклинав 26 жовтня шістдесят першого стільки разів, скільки бурхливі води затоки бились об бетонні стіни, а це, повинен я сказати, багато.

Та я відволікся.

Дана мною обіцянка гріла мене сьогодні, гріла надією та бажанням нарешті щось робити(гадаю, як метафорично, так і буквально, тому що ховати свої папірці у камері мені здалося поганою ідеєю, з��ажаючи на постійні обшуки, тож я носив їх з собою, запнувши за пояс штанів)

Думки про самогубство відійшли на другий план, більше не хотілося раптово смикнутися під конвоєм, що вів нас на сніданок та встигнути порахувати скільки куль прилетить у моє втомлене тіло.

Я почав думати та планувати.

Перше і найголовніше: аби втекти потрібен розум та терпіння. Я не вийду звідси вже завтра, це неможливо, але за місяць чи може три? Це більш вірогідні терміни.

Друге: як би це не було сумно, та мені потрібен напарник. Хтось, хто доповнюватиме мій план, якого поки немає, але він точно буде. Можливо мої попередні спроби втечі виявилися невдалими саме через брак другого компоненту пазла. Компоненту, якого, звісно, можна залишити тут, як тільки він припинить виконувати свої функції.

Третє: потрібен надійний план. Надійніший за ті, що я створював раніше. А для цього потрібні знання. Графік зміни охоронців, розташування всіх будівель, внутрішній двір та до чого він примикає. А для цього, в свою чергу, треба вийти з камери. Тобто потрібно поводитися ідеально, отримати роботу та, якщо дуже пощастить, навіть шанс грати на якомусь інструменті у місцевому оркестрі.

А ще треба виспатися. Добряче-добряче виспатися. Попереду мене чекають важкі дні.

20 березня 1962

Фортуна була ще тією сукою до мене протягом життя. Та сьогодні, схоже, я нарешті їй сподобався...

Джонсон з блоку A зламав руку (звісно, що йому допомогли), а це означало пошук працівника на заміну, і цим працівником можу стати я, якщо ще трошки пощастить.

Не пам'ятаю (а може просто і не знаю) де саме працював Джонсон, чи то у пральні, чи то у столярні, та й однаковісінько. Головне – у мене є можливість, бодай і примарна, нарешті розім'яти ноги чимось більшим ніж чотири з половиною кроки від ґрат і чотири з половиною назад. Розім'яти мізки чимось більшим ніж перерахування трупів клятих комарів.

Господи, нехай тільки за ніч поб'ють ще когось з привілейованих, це значно збільшить мої шанси...

Жорстоко, так, але тут або ти, або тебе – іншого просто не дано Богом. Він покинув це місце. Замість нього лише власна вдача та розум.

Вчора я згадував про інший фрагмент пазла, так? Вже сьогодні мені здається, що я помилявся.

За сніданком, поки всі мовчки пхали до рота їжу, я оглядав майже кожного у великому залі їдальні. Шукав когось, навіть сам не розуміючи кого, і звичайно ж не знайшов.

Це він знайшов мене. Так було б правильніше описати те, що відбулося.

Поки мої очі блукали по безмозких (інакше як вони сюди загриміли) головам, мені у спину вперся чийсь погляд. Це відчуття ніби й досі зі мною – раптове, як порив вітру в сонячну погоду, швидко охоплююче все тіло немов занурення у ванну з гарячою водою.

Я озирнувся.

У нього були щирі теплі очі.

«Що людина з такими гарними очима робить в Алькатрасі?» подумалося мені в ту мить, коли наші погляди зустрілися.

Може він вбивця? Може гангстер? Грабіжник банків? Чи такий самий невдаха як і я?

«Очі ніколи не брешуть, Синміне» казала мені мати, коли я хуліганив, а потім просила підняти голову та подивитися на неї – лише зазирнувши в очі вміла з точністю обчислювальної машини вирахувати чи я брешу.

Що казали мені його очі?

Гадки не маю.

Я злякався. Зізнатися навіть самому собі в цьому дуже важко, але я злякався. І одразу ж відвернувся, більше не відчуваючи на своїй спині важкого погляду.

Насправді я пишу це досить пізно, пізніше ніж звик, місяць вже тікає від мене на інший бік Алькатрасу, а все тому що я чекав. Чекав, що мене поб'ють інші в'язні якраз перед відбоєм, чи, можливо, після четвертої, чи в обід. Бо ж що як цей погляд у спину був погрозою розправи?

Та цього не сталося.

Я подумав тоді «що як це не погроза, а навпаки – застереження?»

Що як він, хто б він не був, почув перешіптування охоронців, яким кортіло випустити пар після довгої зміни на якомусь бідоласі, й сьогодні той бідолаха – я? Що як ці теплі очі побачили косі погляди на мене, які явно не обіцяли нічого хорошого?

Тому я чекав допізна, чекав на звук брязкання ключів від постових кімнат на поясі охоронця, чекав на електронний звук відпирання камери, чекав на побиття важкою палицею по нирках. Цього теж не сталося.

І я сів писати... не знаю що, як це назвати? Щоденник? Опис моїх днів? Нехай так.

Не знаю чому, та той погляд не йде з голови. Можливо, він нічого і не означав, а все це лише плід моєї уяви й нічого більше, та...

Він точно з мого блоку. Кілька разів я бачив його за сніданком зовсім поруч зі мною, а потім на якийсь час він зник. Плітки поплили різні: хтось казав, що його вбили, а тіло кинули в океан, хтось казав, що навпаки, перевели у блок для пай-хлопчиків, а хтось – що він у карцері за бійку.

Ніхто не вгадав. Як виявилося, він місяць провалявся на ліжку в лікарняному крилі через ангіну та переохолодження.

Весь час пишу «він», тому що імені я не знаю. Знаю лише що у нього кучеряве волосся кольору шоколаду, щирі очі та спортивна підтягнута статура. Я нізащо не хотів би бути його ворогом, тому що ці м'язи скрутили б мене у баранячий ріг та викинули б з вікна за лічені хвилини – я, на превеликий жаль моєї матері, бійцем не був. Зате у моїй черепній коробці повно мізків, що краще ніж гора м'язів. Хоча, знову таки, він не виглядає як тупа гора м'язів, скоріше як розумна гора, а це значно небезпечніше.

Зараз майже 6 ранку. Я навчився приблизно вираховувати час за розташуванням місяця, ранніми променями сонця що сходить та перемовинами охоронців між собою. Я майже не спав, засинаючи лише на короткі хвилини, холодна рука паніки постійно висмикувала мене зі сну від найменшого шуму, проте мій розум як ніколи гострий. Він шепоче мені, що така людина як він мені б знадобилася. Дуже знадобилася для втілення мого плану. Головний пункт цього плану все ще «придумати план», та я нікуди не поспішаю, ні-ні, у мене є вдосталь часу. Що таке час у такому місці, як Алькатрас, врешті-решт?

тег-лист: @ukrfanficshn @leyunqa @iliuetssttip

#укррайт #stray kids #укртумбочка #seungmin #bang chan #changbin #stray kids au #binchanmin #кім синмін #крістофер бан #со чанбін #укрфанфікшн #укртамблер #українською #порятунку немає #birudeboysdog

7 notes · View notes

deadbattsblog · 9 months

Text

перемога так далека та жадана

налетять круки на поле бою

і будуть кістки та кров кохана

не полишити головне нам зброю

легіон б'ється не на життя

на смерть. і лиш вона розсудить

кому вінець за кровопролиття

та кого тартар остудить

і б'ється з долею людства легіон

ворог клятий й непідступний

в кожного в ряді свій ненависний Іліон

в кожного під брамою кінь підступний

якщо нагорода смерть то сенс всього

який резон рвати і метати

лиш бій має сенс і кожен випадок його.

кожен. має. встати.

#diary #girlblogging #tumblr girls #особистий блог #укртамблер #щоденник #життя #українською #вірші українською #український tumblr #укртумбочка #український блог

4 notes · View notes

foolish-neko-reads · 1 year

Text

"Енеїда" Вергілій

Плануючи прочитати один зі стовпів української класики, базу, ґрунт та фундамент українських мови та літератури, я вирішив спершу ознайомитись з оригінальним твором Вергілія.

Це була суцільна мука. Мені було настільки складно це читати, що подолання тексту зайняло 3 тижні.

А ще Дідону шкода.

По-перше, мені складніше сприймати віршовану форму, ніж прозу. По-друге, у перекладі немає рими, а ритм неймовірно дратуючий. Мене дуже дратувало, коли перше слово речення переносилось на наступний рядок. А це повторювалось у кожному рядку! Ритм губиться, зміст губиться, читати дуже складно. Гекзаметр точно не для мене.

Якщо ж ігнорувати дуже незвичну для сучасного читача структуру античної поезії, то в "Енеїді" помітні й більш приємні художні прийоми. В ній багато естетичних порівнянь, епіки (екшону), баталій. Вергілій дуже яскраво описує війну між троянцями та латинами, з інтригою, виразністю, видовищністю. Це як бойовик, тільки викладений у віршах, з усіма необхідними атрибутами - епічні бойові сцени, кров, пафос, тільки вибухів на тлі не вистачає. Замість них у повітря злідають дощі зі списів.)

Але сподобалось мені те, що крізь історичні навіть для Вергілія події проглядає відбиток його часів. Він описує побут, одяг, оздобу, традиційні розваги суспільства, взаємовідносини, маючи на меті або підкреслити пишність моменту, або додати трагізму. І через ці описи стає помітним світ давнини. Яки��, в цілому, мало чим відрізняється від більш близької до нас цивілізації. Здається, 2 тисячі років - прогрес мав би сягнути неосяжних висот. Але у римлян вже є й обладунки з металу, й вишитий одяг, й полювання, й цирк, й спортивні змагання. Якщо так читати, то мало чим відрізняється від, наприклад, середньовіччя. А у соціальному плані, здається, людство взагалі топчеться на місці. Усі емоції, переживання та прагнення героїв зрозумілі й сучасній людині.

А от не сподобалось мені те, що автор вбив яскраву, цікаву, добре розкриту героїню - Дідону, тоді як, вочевидь, Еней мав побратися з Лавінією, яка... ну... відсутня у тексті. Дідона вийшла живою, вона приймала участь у сюжеті, мала незалежність, впливала на події. Тоді як Лавінія - просто функція. Це ніби нагорода для героя, остаточна супутниця його життя. Але вона навіть жодного слова не промовила. Мати Лавінії більше вплинула на події, ніж вона сама. До речі, як і Креуза. Перша Енеєва жінка, яку той мав кохати, з якою виховував сина. І вона чомусь теж у Вергілія вийшла млявішою та тьмянішою, ніж Дідона. Дивне рішення.

У підсумку, почитати про побут та соціум того часу - цікаво. Є навіть якась інтрига у епічності описів та подій. Але дуже складно продертися крізь гекзаметр.

#український tumblr #український пост #українською #український блог #укртумбочка #українцівтамблері #книжкова полиця #відгук на книгу #книжковий блог #книгоблог #book tumblr #book review #book blog #читацький блог

3 notes · View notes

ao3feed-peterstiles · 1 year

Text

Нагорода для вовка

Read it on AO3 at https://archiveofourown.org/works/45321610

by Besnanka

У світі яким управляють перевертні, омеги це цінний трофей і подарунок небес отримати який може лише найдостойніший. Стайлз молодий непомічений омега якого несподівано викликають до королівського двору і змушують брати участь у оглядинах. Дерек Хейл порушивши закони готовий піти на все що завгодно щоб обілити репутацію і взяти в чоловіки коханого. Ліам не розуміє зайвої уваги до своєї скромної персони відразу від двох сильних світу сього, адже він так намагався приховати свою справжню природу. Лідія бета якої начхати на безлад, що твориться навколо. У них є три місяці на те, щоб знайти своє щастя.

Words: 1295, Chapters: 1/?, Language: Українська

Fandoms: Teen Wolf (TV)

Rating: Mature

Warnings: Graphic Depictions Of Violence

Categories: M/M

Characters: Stiles Stilinski, Peter Hale, Derek Hale, Isaac Lahey, Liam Dunbar, Theo Raeken, Malia Tate, Lydia Martin, Jordan Parrish, Allison Argent, Scott McCall (Teen Wolf), Ethan (Teen Wolf), Jackson Whittemore, Sheriff Stilinski, Talia Hale, Cora Hale, Laura Hale

Relationships: Peter Hale/Stiles Stilinski, Derek Hale/Isaac Lahey, Liam Dunbar/Theo Raeken/Malia Tate, Lydia Martin/Jordan Parrish, Allison Argent/Scott McCall, Ethan/Jackson Whittemore

Additional Tags: Werewolves, Alternate Universe - Werewolves Are Known, Romance, Weddings, Omegaverse, True Love, Male Pregnancy, Male Lactation, Anal Sex, Gay Sex

Read it on AO3 at https://archiveofourown.org/works/45321610

#ao3feed #teen wolf #steter #fanfic #peterstiles

3 notes · View notes

ivonablogme · 2 days

Text

Вiд Матвiя 5:3-12

Блаженні вбогі духом, бо їхнєє Царство Небесне. Блаженні засмучені, бо вони будуть утішені. Блаженні лагідні, бо землю вспадкують вони. Блаженні голодні та спрагнені правди, бо вони нагодовані будуть. Блаженні милостиві, бо помилувані вони будуть. Блаженні чисті серцем, бо вони будуть бачити Бога. Блаженні миротворці, бо вони синами Божими стануть. Блаженні вигнані за правду, бо їхнє Царство Небесне. Блаженні ви, як ганьбити та гнати вас будуть, і будуть облудно на вас наговорювати всяке слово лихе ради Мене. Радійте та веселіться, нагорода бо ваша велика на небесах! Бо так гнали й пророків, що були перед вами.

#русский пост #русский тамблер #русский tumblr #український тамблер #український блог #український tumblr #русский блог #русский текст #цитаты #цитата #бог #библия #Бог

0 notes

welovelofi · 1 month

Text

Діно ДіМуро — незалежний музикант і звуковий дизайнер із Лос-Анджелеса. З середини 80-х років Діно самостійно випускав компакт-диски та касети. На багатьох із цих релізів він грає майже на всьому, окрім ударних, а на останніх альбомах також виконує обов’язки перкусіоніста. Діно ДіМуро народився в Лос-Анджелесі прямо над голлівудською автострадою в 1957 році. Після короткої кар’єри рок-гітариста в найнятій групі (одного разу виступав у Van Halen), він став редактором звукових ефектів у кінофільмах, отримавши премію «Еммі», Нагорода Британської академії та кілька золотих котушок. Серед його фільмів — фільми Рідлі Скотта, Кемерона Кроу та Олівера Стоуна; Серія Борна; Revenant; і звуковий дизайн для серіалу Netflix NARCOS. Діно випустив серію альбомів у 80-х і 90-х роках, а також писав рецензії для журналу Option. Він був описаний у Keyboard, Alternative Press і BAM, серед інших публікацій і блогів. Закінчивши роботу зі звуковим дизайном, він зараз активно випускає два-три компакт-диски на рік. Музику Діно описують як «Уолта Діснея про кислоту» і найчастіше порівнюють із Френком Заппою, Капітаном Біфхартом і «Вони можуть бути гігантами». Він також демонструє вплив важкої класики, класичного року, кантрі та фолку. Нещодавно він досліджував можливість включення химерних, несподіваних кавер-мелодій, як-от органна тема з «Привида та містера Курки» або Narcorrido «Балада про Гейзенберга» з «Всі тяжкі».

#spotify #indie #musicians #lofi music #rock #youtube

1 note · View note

d3l1r1um-7r3m3n5 · 2 months

Text

Сьогодення

Я божевільна. Але це найбільша нагорода, яку я могла отримати. Я маленька частинка цього нескінченого, вічного, величезного світу. Частинка, яка нічого не знає. Я так не хочу помирати, залишаючи це єдине, що я маю. Я мрію, що за мого віку цей світ вибухне. На криваві шматки розірве кожну людську істоту. Кохану людину, добру людину, милу і часом сумну людину розірве на шмаття. Злодіїв, ґвалтівників, убивць подрібнить всеосяжним вибухом. Мільярдерів, котрі володіють нашим світом, знищить полум'я. Я помру разом з усіма. Загину від ударної хвилі, а мої кістки стануть прахом, що загубиться у безкінечному просторі Всесвіту, але ніколи нікуди не зникне.

Я вважаю, що це чудовий спосіб зняти прокляття з людського роду. Завершити цю трагедію нарешті. Опустити завісу і приховати від Всесвіту нашу жорстокість. Ми - помилка. Наша свідомість не еволюціонувала ще достатньо, для того щоб ми перестали божеволіти та ламатися. Людина крихка і вона лякає мене. Людина... я люблю теплі руки на моїй потилиці, я люблю щиру посмішку, люблю, коли весело! Я закохана у м'яку шкіру, заплакані очі, записку, підсунуту у кишеню. Мені подобається м'ятний подих, перший поцілунок та оргазм. Людина... Я люблю людей. Я боюсь хворої фантазії, збоченої уяви. До смерті боюсь переслідувача, що краде особисті речі, хапає за зап'ястя, тягне в автівку, замикає та позбавляє волі. Мене лякає голосний сміх, удари ногами, цькування, знущання, моя кров, що затікає у вуха. Я боюсь війни, боюсь, що загинуть близькі. Людина... Мене лякає її хвороблива свідомість. Що ти зробиш зі мною, якщо захворієш? Вибух! Ти ж знаєш, що тільки так ми одужаємо. Маємо зтерти з лиця Землі усі сліди власного існування. Кордони між державами мусять зникнути, так само як і самі держави. Давайте підірвемо цей світ. Допоможіть мені одужати, натисніть на кнопку. Вилікуйте мене, підірвіть Землю! Будь-ласка! Цей світ... ми його зіпсували. Нам потрібно вибачитись перед Всесвітом.

Я не хочу помирати. Ніколи. Я хочу залишитись тут. Ну чому все має бути саме так? Невже немає способу залишитися тут навічно? Мені страшно.

#ww3 #salvation #schizophrenia #suicide #спасіння #explosion #evolution #complementation #вибух #хвороби

0 notes

13sysojevak · 3 months

Text

О, до речі, у мене тепер нагорода за п'ять постів

Oh, by the way, I have now a reward for five posts

#5 posts #tumblr milestone

0 notes

claudiaschiffersblog · 4 months

Text

Роберт Кійосакі порадив стежити за халвінгом BTC

Відомий інвестор і автор світових бестселерів Роберт Кійосакі опублікував чергове повідомлення в соціальній мережі Твіттер. Він порадив своїм підписникам стежити за однією важливою подією в криптовалютній індустрії. Фахівець заявив, що халвінг біткоїнів стане важливим заходом. Кійосакі написав: "Я не наважуюся сказати це з упевненістю, але вважаю, що мовчати не можна. Одна з причин, через яку бідні та середній клас залишаються без грошей, полягає в тому, що в них такі самі друзі та сім'я". За словами підприємця, якщо людина хоче бути багатою, важливо мати подібне оточення або принаймні тих, хто теж прагне до цього. Роберт підкреслив, що халвінг біткоїнів швидко наближається. Він рекомендував людям звернути увагу на те, що відбуватиметься. Крім того, інвестор порадив стежити за ринками дорогоцінних металів, зокрема золота і срібла, у січні, лютому і березні поточного року. Халвінг біткоїнів - це подія, яка відбувається кожні 4 роки в мережі Bitcoin. Під час цієї процедури, нагорода за майнінг нового блоку скорочується в 2 рази. Спочатку, вона становила 50 BTC. Наразі добувачі отримують лише 6,25 біткоїнів. Наступне уполовинивание намічено на квітень 2024 року. Роберт Кійосакі - успішний підприємець, інвестор і автор популярних книг про фінансову грамотність, таких як "Багатий тато, бідний тато" та інші. Він відомий своїми поглядами на інвестиції та фінансову незалежність. Кійосакі пропагує важливість освіти в галузі фінансів, а також активної участі в їхньому управлінні. Він також виступає за різноманітність в інвестиційному портфелі та розглядає криптовалюти, такі як біткоїн, як одну з можливих стратегій інвестування. Кійосакі закликає людей до навчання, щоб забезпечити свою фінансову стабільність і свободу. Read the full article

0 notes

rostyslavua · 6 months

Text

Саме так зараз виглядає нагорода за вірну службу, як на мене: https://t.co/rbbnLj411Y Болію за обидві сторони. https://t.co/fr9YqEpt0q — 🇺🇦 Ростислав Кравець (@rkravets_ua) Nov 16, 2023 November 16, 2023 at 02:06PM via Twitter https://twitter.com/rkravets_ua

#knpartners #RostyslavKravets #pravork

0 notes

nati3197 · 6 months

Text

Масове виконання домашки